§ 7.1. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ. ЇХ ВПЛИВ НА ПРАВООХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ

З метою забезпечення верховенства права, законності, безпеки держави та її громадян одним з пріорітетних завдань залишається вдосконалення правової системи й підвищення ефективності правового впорядкування суспільних відносин.

У цьому контексті розвиток сучасної цивілізації зумовив становлення та функціонування системи соціальних норм, що є необхідною умовою життєдіяльності суспільства, засобом суспільного управління та організації діяльності держави, об'єднань громадян й окремих індивідів шляхом узгодженої взаємодії людей. Регулювання, що здійснюється за допомогою соціальних норм, відображає досягнутий рівень економічного, соціально-політичного та духовного розвитку суспільства. Норми, що регулюють суспільні відносини, відображають і конкретизують дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного прогресу, історично обумовлених закономірностей^[CLXIX].

У юридичній енциклопедичній літературі поняття «норма» потлумачено як міжгалузеву категорію, яку використовують для узагальнення певної сукупності людських знань про природу й суспільство. У природознавстві норму визначають як встановлену міру, середню величину або стан матеріального об'єкта. У суспільствознавстві норма означає порядок, правило, що встановлює певний спосіб поведінки

людей і є продуктом творчості соціальних суб’єктів, зацікавлених у певній спрямованості людських дій^[170].

Упорядковуючи різні сфери життєдіяльності суспільства, норми, які набули чинності, здійснюють регулятивний вплив на нього. Їх поділяють на дві основі групи - соціальні й технічні^[171]. Соціальні норми регулюють відносини між людьми та їх об’єднаннями з метою узгодження інтересів, установлення компромісу, тобто соціальне життя, а технічні норми - відносини людей із зовнішнім світом, тобто взаємодію з технічними та природними об’єктами.

Працюючи задля задоволення власних потреб й інтересів, людина вступає у відносини з іншими людьми. У процесі різносторонньої діяльності вона встановлює та осмислює необхідні зв’язки, відбуваються обмін інформацією, накопичується досвід, що передається від покоління до покоління. Через суспільні відносини відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється та формується спільність їх поглядів, думок, настроїв, досягають взаєморозуміння, формують звички, досягають згуртованості і солідарність. Без цих відносин людина не може існувати: для неї важливо не тільки задовольняти життєві потреби, а й перебувати у відносинах з іншими індивідами. Відтворення цих відносин згодом стає особливою потребою людей і перетворюється на порівняно самостійну сферу їх життєдіяльності. Цей процес має безперервний та систематичний характер, його підтримують спеціальними засобами -

соціальними нормами. Саме вони регламентують діяльність учасників суспільних відносин, надаючи їм ознак логічності та впорядкованості^[172].

Соціальні норми виконують регулятивну роль, визначають еталони (зразки) поведінки особи. Тобто, обов’язковості нормам надає не стільки держава, скільки психолого-ментальна установка адресатів (носіїв) норми. Останні є засобом узгодження інтересів людей, їх груп і суспільства загалом. Норма може накладати конкретні обмеження на діяльність особи. Однак це стосується лише норм, що забороняють (так званих табу). Є також інші норми, що дозволяють певні види діяльності. Проте слово «певні» частково засвідчують про обмеження. Загалом одні соціальні норми

спрямовані на обмеження конкретних дій, інші - на створення умов діяльності особи, бажаної для суспільства^[173].

До виникнення держави в суспільстві переважали норми-звичаї та норми-традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали й конкретизували дію об’єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю.

Усвідомлення та сприйняття людиною соціальних норм можуть варіюватися залежно від рівня її освіти, виховання, особистісного розвитку тощо. Норми, які нав’язують чи впроваджують суспільство, держава, група людей, можуть відповідати або не відповідати інтересам, «внутрішнім» нормам індивіда, його світогляду, ціннісним орієнтирам, переконанням. Ці фактори позначаються на виконанні особою таких норм. Історія розвитку людства засвідчує, що панівні соціальні спільноти свої групові норми можуть видавати за загальнолюдські, обов’язкові для всіх членів суспільства. Інші ж верстви населення, обстоюючи специфічні інтереси, розробляють групові норми, якими вони керуються в житті. Однак, вони здебільшого не мають можливості перетворити їх на загальнообов’язкові правила.

Сучасна демократична система регулювання суспільно-соціальних відносин має визначати зміст соціальних норм, встановлених громадянським суспільством, відповідати за практичне їх виконання. Члени цього суспільства зобов’язані пізнати, оцінити, опанувати й виконувати соціальні норми, а за невиконання їх мають нести взаємну відповідальність, зокрема моральну.

Отже, соціальні норми - це зумовлені об’єктивними закономірностями загальні правила, що впорядковують поведінку людей у суспільстві, виражаючи волю певної частини або суспільства загалом, та забезпечувані різними засобами соціального впливу. Це не просто правила, оскільки правила діють і в несоціальних утвореннях, таких як граматика, математика, техніка тощо (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального спрямування, що є свідомим, вольовим і нормативним регулятором.

Ознаки соціальних норм:

- є об’єктивно зумовленими правилами, що регулюють можливу й необхідну поведінку суб’єктів суспільних відносин;

- відображають об’єктивні закономірності суспільного розвитку;

- мають надзвичайно важливе значення для суспільства, яке своєю чергою визначає ступінь їх обов’язковості;

- є результатом свідомо-вольової діяльності людей;

- мають загальне спрямування (нормативність), тобто поширюються на невизначене коло осіб і невизначену кількість випадків;

- гарантовані та забезпечувані певними засобами соціального впливу на поведінку людей (наприклад, звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом тощо).

У юридичній літературі виокремлюють такі основні функції соціальних норм:

- регулятивну - соціальні норми містять правила, що впорядковують поведінку людей у суспільстві, підтримуючи тим самим умови існування суспільства як єдиного цілісного організму;

- оцінну - соціальні норми в суспільній практиці є критеріями ставлення до певних дій, підставою для оцінювання поведінки конкретних суб'єктів (моральне - аморальне, правомірне - протиправне);

- трансляційну - у змісті соціальних норм сконцентровані досягнення людства в організації суспільного життя, а також сформована поколіннями культура відносин. Соціальні норми є засобом передання соціального досвіду, «спадщини» від одного покоління іншому^[174].

Складність суспільних відносин зумовлює різноманітність соціальних норм, які в наукових джерелах класифікують за такими основними критеріями:

1. За способом утворення (виникнення): стихійні норми - виникають несвідомо з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин; свідомі норми - формуються свідомо у зв'язку з необхідністю не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків їх учасників.

2. За способом закріплення (об’єктивації): усні - наявні у свідомості суб'єктів, їх передають з покоління в покоління; письмові - мають документальну форму закріплення та визначений ступінь обов'язковості.

3. За суб’єктом прийняття та охорони: норми, які приймає та гарантує держава (правові, політичні); норми, які розробляють, приймають і гарантують громадські об'єднання (корпоративні, релігійні); норми, які розробляє, приймає та гарантує суспільство (норми- звичаї, норми-традиції).

4. За регулятивними особливостями або способом встановлення: норми-традиції, зумовлені звичкою, природністю формування та утвердження у свідомості людей певного типу поведінки; норми моралі - регулюють поведінку людей шляхом її оцінювання за категоріями добра і зла, справедливості та честі (мораль оцінює поведінку людини за допомогою понять «добрий» і «поганий».

історично й унаслідок тривалого, багаторазового повторювання стали звичкою людей, внутрішньою потребою їхньої психічної діяльності; норми права - обов’язкові, формально визначені правила загального спрямування, встановлені чи санкціоновані державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості й ними гарантовані, що передбачають можливість застосування примусу, з метою ефективного регулювання суспільних відносин; корпоративні норми - встановлювані та забезпечувані об’єднаннями громадян, трудовими колективами, комерційними корпораціями; соціально-технічні - правила

необхідного, доцільного поводження людей з предметами природи, знаряддями праці й іншими технічними засобами.

5. За сферою дії: економічні - регулюють відносини, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання вироблених благ; політичні - упорядковують відносини між класами, націями, народностями, пов’язані з участю їх у боротьбі за державну владу та її здійсненні, з відносинами держави з іншими елементами політичної системи; релігійні - регулюють релігійні відносини, що виникають під час відправлення релігійних культів, задоволення релігійних потреб, визначають устрій церкви, відносини останньої з іншими організаціями та державою¹; естетичні - містять правила, що регулюють поведінку людей у сфері прекрасного (моди, мистецтва) відповідно до загальних законів творчого пізнання дійсності; екологічні - упорядковують відносини у сфері охорони довкілля; культурні - соціальні норми, що визначають правила культурної поведінки людей, відображають рівень розвитку цивілізації певного суспільства.

Усі соціальні норми тісно пов’язані та комплексно взаємодіють, тому що в суспільстві не може бути ізольованих сфер життя. Останні є лише аспектами цілісного процесу - соціальної діяльності людей^{[175] [176].}

Соціальні норми впорядковують різні сфери діяльності людей, зокрема правоохоронну. Це вид соціальної діяльності, що має складну структуру, залежить від ступеня розвитку суспільства, рівня свідомості та правосвідомості людини, правових переконань. Соціальна необхідність правоохоронної діяльності зумовлена чинниками соціалізації та індивідуалізації людини, а також способом спільної життєдіяльності. Соціальна сутність правоохоронної діяльності надає можливість визначити її, з одного боку, як особливий вид соціальної діяльності, а з іншого - як специфічний державно-правовий різновид соціального управління^[177].

Протягом різних етапів історії становлення правоохоронних органів соціальні норми мали вплив на становлення нормативно-правових актів різної юридичної сили, зокрема регулювали діяльність працівників відомства виконання службових обов’язків та в повсякденному житті, встановлювали вимоги уважно й неупереджено ставитися до громадян незалежно від їхнього соціального стану, освітнього рівня, расової чи релігійної приналежності, громадянства, політичних та інших переконань, віку, статі; застосовуючи силу, керуватися гуманістичними принципами, передусім щодо найвищої цінності людського життя; в відносинах з колегами виявляти взаємоповагу, щирість, доброзичливість, товариську допомогу й вимогливість; своїми вчинками та поведінкою, способом життя утверджувати високі принципи чесності та скромності у громадському й особистому житті, нетерпимо ставитися до будь-яких аморальних виявів, активно боротися з цими явищами в колективах правоохоронної системи.

Реформа органів внутрішніх справ 2015 року, була, напевно, головною ланкою в комплексі заходів з реформування правоохоронних органів України, унаслідок чого було утворено Національну поліцію - центральний орган виконавчої влади в системі Міністерства внутрішніх справ України, що реалізує державну політику у сфері протидії злочинності та забезпечення публічного порядку. Вагому роль наразі відіграють норми Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року¹, Закону України «Про

Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року^{[178] [179] [180] [181], Про затвердження Порядку складання Присяги працівниками Національної поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 9 листопада 2015 року №14533, Правил етичної}

поведінки поліцейських, затверджених наказом

Міністерства внутрішніх справ України від 9 листопада 2016 року №11794 тощо, які також зобов’язують керуватися в службовій діяльності й повсякденному житті та поведінці важливими етичними нормами.

Зокрема, Закон України «Про Національну поліцію» закріплює основоположні правові засади діяльності Національної поліції України як центрального органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки та порядку^[182]. У зазначеному нормативно- правовому акті увагу приділено принципам діяльності поліції, серед яких: верховенство права, дотримання прав та свобод людини, законність, відкритість і прозорість, політична нейтральність тощо.

У ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено, що, особа, яка вступає на службу в поліцію, складає Присягу на вірність Українському народові, а саме: «...усвідомлюючи свою високу

відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з

гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки»¹.

Важливість Присяги працівника поліції,

пов’язана з тим, що «.це передусім документ, який формально підтверджує перехід особи, пересічного громадянина, у статус повноправного працівника відповідного органу, тобто, вступаючи на службу до Національної поліції України, людина урочисто

клянеться виконувати покладені на неї обов’язки...»^{[183] [184].}

Порядок складання Присяги працівниками

Національної поліції нормативно визначений

наказом Міністерства внутрішніх справ України від 9 листопада

2015 року^[185]. З метою усунення колізій у чинному законодавстві й підвищення авторитету публічної служби загалом, а також однозначного розуміння щодо виконання обов’язків, передбачених у змісті Присяги, доцільно на законодавчому рівні визначити єдиний підхід до порядку її

складання та юридичну відповідальність за її порушення.

Обов’язковість дотримання працівником

Національної поліції етичних норм є врегульованою на нормативно-правовому рівні. Правила етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від

9 листопада 2016 року, № 1179 є «.узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей»¹; «...поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України»^{[186] [187] та їх дотримання «.є обов’язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування»[188].}

забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної