Результат еконо­мічного прогресу — реальні досягнення в процесі економічного зростання.

Такі досягнення є критеріями соціально-економіч­ного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва вклю­чає ряд структурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Двома основними сторонами суспільного способу вироб­ництва є продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, а відносини власності — формою, а визначаль­ними у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розви­ток продуктивних сил виступає найбільш загальним критері­єм економічного прогресу. Залежно від цього відбувається пе­рехід від одного суспільного ладу до іншого, однієї стадії, фази — до іншої. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого кри­терію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного про­гресу, як рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Наприклад, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професій­ною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продук­тивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими по­казниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний або вищий критерій прогресу сус­пільного способу виробництва. Оскільки головною продуктив­ною силою є робоча сила, робітник, трудящий, а людина од­ночасно виступає і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин власності, то головним критері­єм суспільного способу виробництва є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних від­носин (до цієї сукупності, як уже зазначалося, належать еко­номічні, юридичні та інші відносини), то розвиток людини — головний критерій усього суспільного прогресу. Особа повин­на розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в еко­номічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, націо­нальних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної оснащеності праці, розвитку на­уково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим виразом економії робочого часу, яку Маркс нази­вав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.

Оскільки закон економії робочого часу — це загальний еко­номічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах вироб­ництва), а отже, розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його змістом є економія живої й уречевленої праці. Залежно від ступеня ро­звитку технологічного способу виробництва, і насамперед сис­теми продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють прогресивні -зміни в кожному з елементів цієї системи (засо­бах праці, предметах праці, робочій силі, науці, формах і мето­дах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в її речовій формі — спеціалі­зації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи про­дуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділи­ти фактори, які зумовлюють економію робочого часу.

У результаті дії закону економії часу, підвищення продук­тивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умо­ви для розширеного відтворення речових і особистих факто­рів виробництва, всієї системи продуктивних сил, для збіль­шення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для здійснення не лише економічного, а й соціального прогре­су, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. За­вдяки цьому зростання додаткового продукту є важливим кри­терієм економічного прогресу, конкретизує його попередні кри­терії.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебува­ють у суперечності з критеріями соціально-економічного і сус­пільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного про­гресу, які відображають розвиток виробничих відносин, нале­жать відтворення відносин власності, ступінь економічної сво­боди безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу, самостійність (відносна) підприємств, участь в управ­лінні тих, хто створює матеріальні та нематеріальні блага, час­тка безпосередніх виробників у національному доході, націо­нальному багатстві країни, розвиток розумових, творчих здіб­ностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціаль­ного прогресу, які відображають розвиток усієї системи сус­пільних відносин, належать ступінь соціальної, політичної, юри­дичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впли­вати на ідеологію, національні відносини, користування багат­ствами культури, надбаннями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економіч­ної свободи, жорстока експлуатація рабської праці супровод­жувалися розквітом культури і мистецтва у Стародавній Греції та Римі.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного про­гресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у ство­реному нею національному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєд­нання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного, соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб голов­ною метою їх розвитку була людина, розквіт її сутнісних сил, потреб, інтересів, добробуту.