Запитання. Його роль в юридичній практиці.

Заитання в процесі пізнання грає особливо велику роль, оскільки все пізнання світу починається з питання, з постановки проблеми. Вони ставляться з метою отримання деякої інформації, що вже є у інших людей.

На практиці запитання формулюються запитальними реченнями, які не є судженнями і, відповідно, не можуть бути істинними чи хибними. Наприклад, “Коли народився поет Тарас Шевченко?”, “Всі студенти готові до заняття ?” тощо.

Будь-яке запитання включає в себе, по-перше, вихідну інформацію про світ, яка називається передумовою. або базою і, по-друге, вказівку на її неповність і потребу доповнення та поглиблення знань. Наприклад, у запитанні “Хто відкрив явище електромагнітної індукції ?” – такою базою слугує виражене в ньому неявне твердження “Існує Х. який відкрив явище електромагнітної індукції”.

Запитання є логічною формою, яка включає в себе вихідну або базову інформацію з одночасною вказівкою на її неповність з метою отримання нової інформації у вигляді відповіді.

Види запитань. Зазвичай розрізняють визначені (прямі) та невизначені (непрямі) запитання. Наприклад, запитання “Чи вірно, що Руслана стала переможцем конкурсу на “Євробаченні?” або “Чи дійсно в Києві більше жителів, чим в Хмельницькому?” тощо є визначеними, а невизначеними є запитання “Що означає слово “інвестор”?”, “Яке місто є столицею України” тощо.

У визначених запитаннях використовуються частки “чи”, “чи вірнор”, “чи дійсно”, “чи потрібно” тощо.

У невизначених запитаннях застосовуються частки “що”, “де”, “коли” тощо.

Визначені і невизначені запитання можуть бути простими і складними. Будь-яке складне запитання можна розбити на два або кілька простих. Наприклад, визначене запитання “Ви будете пити каву чи чай ?” можна розбити на два простих “Ви будете пити каву ?” та “Ви будете пити чай?”. Цю операцію можна провести і з невизначеним запитанням. Так, запитання “Коли, де, в якій сімЇ народився Тарас Шевченко ?” можна відповідно розбити на три запитання.

При цьому потрібно пам’ятати, що такі запитання як “Якщо буде гарна погода, то ми поїдемо на природу?” неможна віднести до складних питань, оскільки воно не розбивається на два самостійні прості запитання.

Варто зазначити, що запитання, на відміну від судження, оцінюються не в контексті “істинні” чи “хибні”, а в аспекті “логічно коректні” чи “логічно некоректні”.

Логічно коректним називається запитання, на яке можна дати істинну або хибну відповідь. Наприклад, “Хто може бути обраним на посаду ректора вищого навчального закладу” тощо.

Логічно некоректним називається питання, на яке не можна дати ні хибної, ні істинної відповіді. Вони бувають двох видів:

- тривіально некоректні запитання;

- нетривіально некоректні запитання.

Тривіально некоректним є запитання на яке не можна дати відповіді. Вони реалізуються у відповідях, які містять невизначені слова або словосполучення. Наприклад, “Які інтенції притаманні ромбу в точці перетину його діагоналей ?”.

Нетривіально некоректним називається запитання, на яке завідомо не можна дати істинної відповіді. Вони ще називаються провокаційними. Наприклад, “Які сорта яблук вирощують на Марсі ?” чи “Коли ти перестанеш бити свою дружину ?”.

Існують правила постановки простих і складних запитань. Вони зводяться до того, що:

1. Запитанні повинні бути коректними і правильно поставленими.

2. Запитання повинні бути короткими і чітко сформульованими.

3. Складні запитання краще розбити на їх прості складові.

4. В складних розподільних запитаннях необхідно перерахувативсі альтернативі (наприклад: “До якого виду відноситься це й транспорт: підземного чи наземного ?”.

4. Необхідно також розрізняти запитання від риторичних запитань (наприклад: “Хто не хоче бути щасливим та молодим ?”).

Щодо відповідей на запитання, то вони можуть бути правильними і неправильними.

Правильною є відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність. Вона може бути сильною або слабкою.

Сильною називається відповідь, яка повністю усуває пізнавальну невизначеність. Наприклад, такою відповіддю на запитання “Хто є засновником традиційної логіки ?” буде “Аристотель”.

Слабкою є відповідь, яка не повністю усуває пізнавальну невизначеність. Такою на наведене вище запитання буде відповідь “Якийсь античний грек”.

Неправильними є відповіді, які не знижують пізнавальної невизначеності. У них частково або повністю повторюється інформація передумови запитання. Наприклад, на запитання “Кому із визначних вчених-натуралістів належить розробка вчення про походження видів” маємо неправильну відповідь: “Розробка вчення про походження видів належить визначному вченому-натуралісту”.

Будь-яка наука надає великого значення проблеми правильного формулювання запитань та отримання вірних відповідей. Особливо це стосується юридичної науки і судової практики. Так, теорія і практика кримінального процесу виходять з того, що під час допиту потерпілих, обвинувачених, свідків, запитання повинні бути сформульовані чітко, лаконічно, у зрозумілих для людей поняттях і виразах, на які вони зможуть дати недвозначну і чітку відповідь. Слідча практика показує, що людині досить важко відповісти на запитання, яке є великим за обсягом, має багато структурних елементів, оскільки охоплює різні факти, різний час і обставини. У такому випадку у своїй відповіді допитуваний може опустити факт чи обставину, які можуть мати істотне значення для розуміння ситуації.

Непродумане заздалегідь формування запитань, непослідовність в їх поставленні, зневага до деталей або, навпаки, пребільшена до них увага, може призвести до того, що чимало доказових фактів, відомих свідку, може випасти із зору слідства і суду.

Важливо під час допиту свідка не вживати навідних питань, тобто такі, у формулювані яких вже закладена готова відповідь. Наприклад, неправильним є запитання типу “Чи не підїзжав обвинувачений до місця злочину у червоному автомобілі ?”. У цьому випадку потрібно було б запитати “В автомобілі якого кольору підозрюваний приїхав на місце злочину”. Навідні запитання мають певний психологічний вплив на людей, особливо із слабкою волею. Тому вони часто на рівні підсвідомості надають ту інформацію, яку він них хочуть (або їм здається, що хочуть) отримати слідчі чи судові органи. При цьому підказана інформація може їим переживатися і тому виступати для них дійсністю.

Під проведення дізнання велику роль також має правильна постановка додаткових, уточнюючих запитань, питань що нагадують та інших питань.