16. Християнська філософія: передумови постання, головні етапи розвитку та провідні концепції.

Середньовічна філософія виникла на початку нашої ери в останні часи Римській імперії та існувала в феодальному суспільстві до зародження буржуазних відносин в Європі в 14-15 ст.

Виникненню Середньовічної філософії передували зміни у світогляді людей, головним чином охоплені так званим ареалом впливу античної культури і філософії. Початок цьому поклала філософія Епікура, що ставив собі завданням захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив безсмертя людини, продовжила філософія римлянина Тіта Лукреція Кара, а завершила підготовчий період філософія Плотіна та Прокла – головних творців філософського напряму під назвою неоплатонізм. Пізніше неоплатонівські рівні буття були інтерпретовані як три іпостасі, або лики “божествиної Трійці”: святий Дух, святий Отець і його син. В православному християнстві ці три іпостасі уособлює Ісус Христос.

Другою причиною виникнення Середньовічної філософії стала криза елліністичної культури, зневір’я населення Римської імперії у всьому матеріальному і саме тому люди спрямовували свої погляди та надії до духовного. У цьому плані поява християнства добре вписувалася у загальний духовний настрій епохи, і досить швидко поширилася по імперії.

Розвиток середньовічної філософії поділяють на два етапи:

1. апологетика та патристика (II-IX ст. );

2. схоластика та містика (X-XVI ст. );

Орієнтована на дослідження досвіду чуттєвих, душевних та духовних переживань (поділ характерний для неоплатонізму), їхній опис та диференціацію, а також на розробку етичної проблематики філософія Середніх віків спочатку набуває форми апологетики (від грец.

Розмисли середньовічних філософів стосувалися проблем Бога як найдосконалішого, абсолютного, найвищого буття, що є витоком життя, усього сущого. Вони охоплювали коло проблем відношення людини до божественного, тому філософію Середніх віків характеризують терміном теоцентризм (від грецьких слів «бог» та «центр»).

Основна ідея Біблії – ідея монотеїзму: Бог єдиний, він творець всесвіту, його наглядач і провидець. Таким чином, треба відзначити таку характерну рису іудо-християнства та середньовічної філософії, як ідея креаціонізму та провіденціалізму.

Людина в середньовічній філософії розуміється як персона. Персоналізм – ще одна характерна ознака середньовічного мислення. Перед Творцем людина виступає як цілісна істота, що відповідає за свої вчинки. Якщо ж до того додається міф про загробне життя та відділену від тіла душу, то це обмежує існування буттям «у Бозі»: пекельні муки заготовані для душі, що порушує божі заповіді, до того ж вводиться поняття гріха, якого не знав античний грек. Страх покарання, страх божий – невід’ємна риса християнського світогляду.

Християнство перевернуло античний світогляд з ніг на голову: замість культу розуму, знання, тіла запроваджувався культ блаженства ницих духом, лагідних, вигнаних за правду, яка розумілась як правда Христа: підкорена Божественному Провидінню людина мала відректися від власного життя в ім’я віри та інших людей.

Таким чином, характерною рисою середньовічної філософії є моральна спрямованість: Бог є центром та орієнтиром всесвіту, служіння та уподібнення йому є ціллю життя окремої людини, суспільства та всесвіту в цілому. Натурфілософська проблематика цікавила отців церкви та схоластів тільки як прояв божественного, тому втручання в природу, експерименти над нею розглядались як замах на самого Бога – філософія науки була можливою в Середні віки лише як споглядальна, тобто без втручання в справи Бога. Експериментально-науковий поступ гальмувався.

Власне, наука розумілася як богопізнання. Але значний поступ середньовічна філософія демонструє в порівнянні з попередньою в філософсько-антропологічній царині: в філософії Середніх віків ставиться проблема людини в її відношенні до Бога, і вирішується вона таким чином, що демонструється її ницість, викривається її скотскість, відкриваються можливості для її духовного зростання. Саме в середньовічній філософії тематика духовності набуває першорядного значення.