Історичні рубежі в розвитку держави

Існуючи протягом багатьох тисячоліть, держава змі­нюється разом із розвитком всього суспільства. В розвитку дер­жави, виходячи з особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в державному устрої раціональності, принципів свободи і прав людини, можна виділити два етапи: традиційний і кон­ституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.

Традиційні держави виникли та існували здебільшого стихій­но, на основі звичаїв і норм, що сягають корінням глибокої дав­нини; вони мали необмежену владу над підданими, заперечували рівноправність всіх людей і не визнавали вільну особу як джере­ло державної влади.

Конституційні держави виникли на вищому, в порівнянні з античністю і середньовіччям, рівні розвитку суспільства. Ряд со­ціологів і політологів, аналізуючи розвиток конституційних дер­жав, зважаючи на глибокі відмінності конституційних і неконс­титуційних держав, пропонують за античною традицією розрі­зняти держави лише за організаційно-публічною політичною владою, похідною від громадянського суспільства і так або інак­ше йому підконтрольною. І хоча такий підхід не враховує загаль­ні риси різного типу держав і не поділяється більшістю учених, все ж він обґрунтовано визначає межу, що відділяє сучасні кон­ституційні держави від держав, за типом устрою і функціонуван­ня зв’язаних з минулим. Поділ конституційних і неконституцій­них держав проходить по лініях ставлення до свободи та інших прав особи, пріоритету у взаємовідносинах особи, суспільства і держави. Конституційний етап у розвитку держави пов’язаний з її підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційної окресленості повноважень і сфери державного втручання, з пра­вової регламентації всієї діяльності держави і створення консти­туційних та інших гарантій прав людини.

Для об’єктивного відображення соціальних інтересів створю­ються політичні об’єднання, рухи, політичні партії, які включа­ються в змагання за оволодіння державним механізмом, тому що тільки за його допомогою можна реалізувати свою волю.

У чому ж особливості держави як явища політичних відносин?

Держава характеризується найважливішими принципами, вла­стивостями, що виділяють її серед інших політичних інститутів.

По-перше, це її загальний характер. Держава виступає універса­льною, невід’ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній. Дер­жава діє на основі і в межах встановлених нею ж самою законів.

По-друге, суверенність держави. Держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб’єктів, діючих в межах її кордонів, інші держави повинні поважати принципи суверені­тету і незалежності.

По-третє, примус. Держава уособлює публічну владу і підпо­рядковує всі прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспі­льстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуа­ціях, які визначаються законом. Масштаби державного приму­шення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цін­ностей — життя і свободи — визначає особливу дієвість держав­ної влади. Для виконання функції примушення у держави є засо­би: зброя й інші ресурси влади та органи — армія, поліція (міліція), служба безпеки, суд і прокуратура.

По-четверте, завдяки наявності спеціального професійного апарату, держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами. Крім того відмітні ознаки держави допо­внюються такими атрибутами: податки, територія, відділення пу­блічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього на­селення, поява професіоналів-управлінців, політичної еліти; виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов’язкових для всього населення.