Поняття політична культура

На відміну від політичної свідомості, що відображає всю сукупність існуючих у політиці духовних утворень, політич­на культура пов’язана тільки з найтривкішими, внутрішньо зна­чущими для людини переконаннями.

Існують два принципових функціональних виміри політичної культури: по-перше, функціонування як складової політичної си­стеми суспільства і, по-друге, її застосування у вигляді складової соціокультурного образу нації, або суспільно-історичної бази су­спільства. У різних народів і в різні періоди, епохи істотно різ­няться політико-культурні орієнтації та поведінка індивідуумів. Якщо билинні три богатирі потрапили б в сучасних умовах у Го­ловний Штаб прикордонних військ України, то несказанно зди­вувалися б одній тільки величезній масі паперів і документації, настільки ж шокований був би будь-який князь Київської Русі від величезної кількості правил, регламентацій і узаконень, що пере­бувають під контролем сучасного державного апарату і владних структур. Якщо в сучасних умовах поле діяльності державних структур і влади надзвичайно просторе, то державні турботи кня-

зя Київської Русі обмежувалися захистом кордонів князівства і збором податків. З ускладненням соціального та економічного життя суспільства змінюються його культурні та політичні запи­ти. В Японії, де залишки традиційної феодальної системи станів все ще визначають соціальні відносини людей, легко зрозуміти, хто з двох людей, що вітають друг друга, займає керівний пост, а хто — всього лише рядовий, що служить: той, хто стоїть на більш низькій ступіні соціальних сходів, завжди кланяється ниж­че. Відповідно, традиційно виховується орієнтація на повагу і шанування старших, японці вважають у порядку речей, коли рі­шення і відповідальність за нього приймає начальник. Американ­цям же притаманний підкреслено демократичний стиль спілку­вання. Українцям властива комунікабельність, легкість у знайомстві. Українці ніколи не зазнавали традиційно точного розподілу суспільства на класи, стани, на відміну від тих же япо­нців і американців, зовсім інакше дивляться на своє право брати участь в політичних рішеннях або висловлювати свою думку то­що. Ясно, що від того, як люди сприймають своє місце і роль у суспільстві, своїх керівників і відносин із ними, істотно залежить і природа політичної системи, і зміст суб’єктивних форм полі­тичної дії, тобто політична культура суспільства.

Ще в XVIII сторіччі вперше поняття політична культура^вве­дене в науковий обіг німецьким філософом-просвітником Йога- ном Готфрідом Гердером. Концептуальне уявлення про політич­ну культуру, що систематизувало це поняття, склалося тільки в 50—60-ті роки XX ст. Теорія політичної культури виникла на пе­ресіченні філософських, соціологічних, психологічних і антропо­логічних досліджень політики. Основний внесок у становлення і розвиток теорії політичної культури внесли Габріель Алмонд, Сі­дней Верба, Сеймур Мартін Ліпсет, Моріс Дюверже, Уільям Ро­зенбаум, Роберт Крауз, Моріс Крозьє та ін. В сучасних умовах існують різноманітні психологічні тлумачення політичної куль­тури, що характеризують її як сукупність суб’єктивних уявлень людини і обмежують її зміст сферами політичної свідомості та політичної психології, так звані всеосяжні інтерпретації. До полі­тичної культури включаються і психологічні настанови, і відпо­відні їм форми поведінки суб’єктів.

Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер і особливості конкретної політичної системи, панівний в суспіль­стві політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспі­льних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування полі­тичних процесів. Сприймання явищ внутрішньої та зовнішньої політики суспільства людьми, оцінка ними правлячих політичних систем і режимів груп, політичних партій і політичних лідерів відбувається під впливом політичної культури. Від рівня та стану політичної культури залежить багато: чи сприйме населення сформований політичний курс, чи погодиться з ним самохіть або за примушенням, чи буде ставитись до нього, як до чогось тако­го, що виражає сподівання, надії тощо, або виявить повну байду­жість і навіть ворожість, чинячи пасивний опір.

Що ж розуміється під політичною культурою? Габріель Ал­монд і Генріх Пауелл визначають, що політична культура є суку­пність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб’єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і що надає їм значення. Запропоноване Єжі Вятром визначення політичної культури близьке до визначення Алмонда — Пауелла: політична культура — це сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і грома­дянами. Політична культура охоплює знання політики, фактів, зацікавленість ними; оцінку політичних явищ, оціночні суджен­ня, що стосуються того, як має здійснюватися влада; емоційний бік політичних позицій, наприклад, любов до Батьківщини, нена­висть до ворогів; визнання в суспільстві зразків політичної пове­дінки, що визначають, як можна і слід поступати.

Політична культура — частина загальної культури суспільства та складова його суб’єктів. Врахування традицій культури при аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що полі­тичні відносини визначаються не тільки активно існуючим спів­відношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного про­цесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, які передаються в межах культури. Політика — частина культури. В політичній діяльності виявляються певні цінності і певні стійкі зразки поведінки. По-друге, влада — центральне явище світу полі­тики — водночас може розглядатися як частина світу культури. Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для ко­го є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цін­ностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем, владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідно­сини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються значною стабільністю. Без їх урахування можна, найбільше, — створювати схеми політичної гри, що абстрактно розуміється як гра сил, але не можна зрозуміти справжній політичний процес. По- третє, різнорідність культур — в часі і просторі — дозволяє зро­зуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам, зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні до одного народу дадуть очікуваний ефект, а по відношенню до іншого — призводять до невдачі тощо. Відмінність культур — це відмінність засобів сприйняття дійсності, засобів її оцінки і, як результат, засобів дій. Не буде великим перебільшенням розу­міння, що різнорідність культур приводить до того, що люди жи­вуть і діють у різноманітній соціальній дійсності.