Сучасний лібералізм

Поняття лібералізм має різні визначення. По-перше, лібе­ралізм — образ мислення і діяльності, умонастрій, для якого харак­терні незалежність ставлення до традицій і звичок, прагнення і спроможність до активного самовизначення у світі.

Політичний лібералізм має корені у політико-соціологічних вченнях епохи Просвітництва, у політичній філософії Джона Ло­кка, Шарля Монтеск’є, в етиці правової філософії !ммануїла Кан­та та ін. Геологами лібералізму є Бенжамін Констан (1767—1839 рр.), Кремія Бентам (1746—1833 рр.), Алексіс Шарль де Токвіль (1805—1859 рр.). Кторично виникнення класичного лібералізму пов’язане з появою нових для феодалізму соціальних спільностей власників. Та тоді свобода людини ще не вступає в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами, а розгляда­ється як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і саомовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу.

У XVIII—XIX ст. у період боротьби молодої буржуазії проти абсолютизму і формується класичний лібералізм в Європі, США та Росії, представниками якого виступали Джон Локк, Адам Сміт, Томас Джефферсон та ін. Класичний лібералізм оголошує всі форми спадкової влади і станових привілеїв такими, що за­знали поразки, і на передній край політичного життя висуває свободу та природні здібності окремої людини. Ліберальна полі­тична філософія виступає за створення таких умов, які дали б громадянам держави свободу реалізації своїх здібностей. Лібера­лізм як течія суспільно-політичної думки в Росії набуває широко­го розвитку в ХГХ — на початку ХХ ст. !деї лібералізму знайшли відображення у конституційних проектах Михайла Сперансько- го, найвидатнішими теоретиками поміщицько-буржуазного лібе­ралізму виступали Борис Чичерін, Сергій Муромцев, Михайло Ковалевський та ін.

Сформульовані в XIX ст. в працях Кремії Бентама, Джона Мілля, Герберта Спенсера світоглядні політичні та економічні принципи лібералізму виявили несумісність з ідеями консервати­зму, який підкреслював важливість надіндивідуальних цінностей «общинного» існування і первісність традиційних життєвих форм, що склалися «органічно», а економічні — з ідеями соціалі­зму, що допускав необхідність централізації господарського жит­тя і державного управління нею відповідно з проголошеною ме­тою суспільства. Політична свобода, а, отже, держава як її головний гарант повинні служити не лише засобом забезпечення громадянської свободи. Гарантіями проти зловживання владою вважалася, по-перше, сила суспільної думки, зосередженої у пар­ламенті, по-друге, — розподіл і рівновага різних гілок влади — законодавчої та виконавчої.

Приділялася значна увага вивченню утилітаризму (користь, вигода), ставлячи за мету забезпечення вільного розвитку капіта­лістичних відносин, невтручання держави в економічне життя, демократизації всіх державно-правових інститутів.

На зміну класичному лібералізму — «соціальному лібераліз­му» — прийшли вже інші ідеї про посилення ролі державних ор­ганів у суспільному житті, про створення «держави добробуту». Така держава мала відвернути соціальні конфлікти, допомогти найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручаю­чись у економічне життя країни через податки, бюджет, регулю­вання тощо. Неолібералізм виходив з необхідності партнерства між урядами, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму, зміщення центру тягаря із заборонених заходів на стимулювання. Мова йшла, по суті, про оптимальніший розподіл праці між верхнім і нижнім поверхами влади. Ставиться питання про необхідність часткового перетворення державної власності у «народну». У 50-х роках в США сформувався своєрідний консен­сус між помірним крилом консерваторів і лібералами у деяких аспектах соціально-економічної політики, а в Західній Європі — консенсус між соціал-демократами, лібералами і консерваторами. В основі угод — збіг поглядів з деяких принципів втручання держави у соціальне й економічне життя. Тоді ж яскраво вияви­лася соціально-захисна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окре­мих ланок та інститутів.

Сучасному лібералізму притаманна орієнтація на раціоналізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючих полі­тичних і державних систем. Значне місце займає проблема зістав­лення свободи, рівності й справедливості. Вважається, що через природні відмінності здібностей та порядності всі люди відрізня­ються один від одного.