Суть поняття релігія

Релігія — сфера, найбільш чужа застосуванню будь- яких об’єктивних емпіричних критеріїв. Її внутрішня перспектива сягає далеко в ту глибину таємничого явища людської реальності, де шукаючому погляду відкривається сакральне, те, що викликає до себе у дослідників зовсім неоднозначне ставлення.

Суб’єктивність явища релігії як предмета дослідження визначає специфіку таких галузей знань, як філософія релігії і теологія. Кожна релігія є окрема система або сукупність систем, в якій доктрини, міфи, ритуали, почуття, інститути та інші елементи взаємозв’язані. В античному світі і в Середньовіччі виникали різноманітні підходи до явища релігії, що виростали зі спроб критики або апології тих або інших конкретних систем і з потреби інтерпретувати релігію відповідно до розвитку знань про світ. Однією з найраніших спроб систематизації зовні суперечних один одному грецьких міфів і наведення порядку в досить хаотичній грецькій традиції стала поема Гесіода «Теогонія», де скрупульозно зводилися воєдино генеалогії богів. Пізніше Фалес і Геракліт вважали відповідно воду і вогонь першосубстанціями, хоча Аріс- тотель приписує Фалесу висловлювання про те, що «все сповнене богів». Критика міфології продовжена і розвинута Платоном. Грецькі теорії, що стосуються релігії, впливали на римську культуру, різноманітні теорії та доктрини про походження богів, про різноманітні вірування. Широкого розмаху набувало християнство, що йшло на зміну язичництву, виникали різноманітні релігійні напрямки (іслам, католицизм, православ’я тощо).

Релігія існує в житті людства з найвіддаленішого — іде в глиб століть, сивої давнини. В етичних суспільствах, де спосіб життя подібний способу життя первісної людини, архаїчні релігійні уявлення зв’язані з відчуттям, що весь навколишній світ проник- нутий силами, непідвладними людині, причому на ці сили можна впливати з допомогою особливих ритуалів. Релігії давніх народів

Матеріал підготовлений доктором філософських наук Г.

М. Панковим. (етнічні греки, індуси та ін.) будуються на уявленнях про пона- дприродні сили, богів. Починаючи приблизно з VI ст. до н. е. почали формуватися, приймаючи неповторні обриси, головні історичні релігії. В Китаї вчення Конфуція і Лао-цзи стали відображенням нових етичних і містичних ідей. В Стародавньому Ізраїлі Мойсей та інші пророки оповістили еру точного і радикального монотеїзму. В Індії Упанішади та Будда втілювали в нових формах глибинний містичний пошук. Пізніше від іудаїзму відокремилося вчення Ісуса, засновника християнства. Згодом найдавніші традиції мали вплив на Мухаммада, найвидатнішого пророка ісламу. Деякі значущі релігії, особливо зороастризм, поступово втрачали колишні масштаби і широчінь розповсюдження, хоча елементи більш давніх релігій, звичайно, просочувались у пізніші вірування. З KVI ст. починається період інтенсивного виникнення і розвитку нових систем вірувань. У кінці ХХ ст. багато людей відкрили для себе сферу релігії, привабливу і таємничу сферу духовного життя. Релігія — особлива сфера життя людського духу, його взаємодії з реальністю. Тільки реальність релігії — інша, не та, з якою зустрічаємось у повсякденній дійсності. Найінтенсивнішим і неповторно-індивідуальним став досвід великих засновників релігій. Відмінності між релігіями зумовлені відмінностями, що лежать в основі релігійного досвіду.

<< | >>

↑

Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Суть поняття релігія:

- Основы политологии -