Суть поняття ідеологія

Все, що здійснюється в політиці зусиллями організацій та окремих осіб, розумне, усвідомлене і цілеспрямоване із позицій переконаності та впевненості у правильності та вірності дій, що пропонуються.

Що ж таке ідеологія? Ідеологія (від грец. ідея та логос — сло­во, поняття, вчення) — система поглядів та ідей, що відобража­ють ставлення до тієї або іншої дійсності, поглядів, інтересів, ме­ти, намірів, умонастроїв людей, класів і політичних партій, рухів, суб’єктів політики та влади, тих чи інших епох, поколінь, гро­мадських рухів, мистецтва, літератури та ін., аж до світогляду, умонастрою і життєвих позицій носіїв того або іншого світогля­ду. Поняття ідеологія ввів французький учений та філософ Анрі Лестют де Грасі, який прагнув знайти у світосприйнятті та яви­щах свідомості основи етики, моралі, політики — їх логічні та психологічні пояснення. Відразу ж поняття ідеологія та ідеолог, теоретик, носій ідеології, що поширилися, спіткало подвійне ставлення — визнання відкриття, що давно напрошувалось, і скептична недовіра до можливості пояснити світ людини і суспі­льства, виходячи з ідей, що складаються про цей світ. Для такого сприймання ідеології є реальні підстави в самому процесі пізнан­ня дійсності, особливо соціальної та політичної: пояснення явищ через їх похідний момент, їх першопричину, справжню суть (іс­тинна ідеологія) та пояснення подій, що вже звершилися, з ме­тою їх тлумачення та виправдання, що може породжувати ілюзії, приховування або маскування істинних причин подій (несправж­ня ідеологія), тобто конструювання фіктивної, удаваної реальнос­ті, що видається за дійсність.

У сучасних умовах ідеологія не тільки одна з організаційних, регулюючих систем, що корегують, спрямовують життя суспіль­ства й людини, але й безпосередньо зв’язана функціонально з по­літичною системою суспільства, політичним режимом держави, політичною етикою. Втілення в ідеології реальних соціальних, політичних та інших процесів, інтересів, сприяло виникненню рі­зних за змістом та метою видів політичної ідеології: прогресив­ної, ліберальної, націоналістичної, шовіністичної та ін. Стійкі, універсальні форми ідеології (прогресивність або реакційність та ін.), її властивості відображати реальні або ілюзорні, уявні або удавані ситуації та інтереси в інших, неідеологічних сферах жит­тя суспільства: в політиці, економіці, культурі та ін., — стали ос­новою розвитку самої ідеології та її відносин з неідеологічними системами, насамперед — з політикою. На неспростовність пре­тендує будь-яка система переконань. Пріоритетність ціннісних орієнтирів не тільки не приховують, а навпаки, системи відкрито й аргументовано обґрунтовують їх, переконують. Спільні позиції, що виражають колективну віру та переконання, можуть бути у більшій або меншій мірі розроблені теоретично та програмно. Істинність та напруженість їх відтворення можуть бути неодна­ковими. Проте віра та переконання завжди існують, визначаючи напрямки дій членів політичної системи. Поза основоположними межами політична дія була б сліпою і хаотичною метушнею без­лічі «молекул» та «атомів» (соціальних верств, спільностей та ін­дивідів суспільства), позбавленою сенсу навіть для тих, хто її здійснює. Вірити в щось означає, що предмет і зміст віри висту­пають частиною дійсності, і їх слід враховувати у своїй діяльності.

Зрозуміло, що уявлення людей, індивідів формуються у тіс­ному зв’язку з досвідом оточуючих індивідів та соціальних спі­льностей. Це особливо важливо враховувати у відношенні «полі­тичних вірувань». Дуже часто політична віра, ідеї сприймаються людьми без досить обґрунтованого доказу і вважаються справед­ливими визначеннями, тобто не вимагають аналізу й корегуван­ня. У цьому й полягає особливість віри. Кожна людина відчуває себе суб’єктом впливу і втягування в ту чи іншу систему уявлень та переконань. Але якщо людина засвоює те, що відображає інте­реси певних індивідів та соціальних верств (в сім’ї, в школі, через засоби масової інформації), здебільшого несвідомо, то її переко­нання мають характер віри, вірувань. Закріплення сили переко­нань, віри — найсильніший фактор. Аналогічні політичні віру­вання не вимагають обґрунтувань, тому що виходять з мотивів, які виправдовують їх. Такі мотиви, пов’язані з реальними та кон­кретними інтересами, як правило, дуже сильні. Сукупні переко­нання й віра стають доктринами або, власне, ідеологіями в умо­вах «виправдання» та «організованої реалізації» ідеології.

Віра, вірування відрізняються від наукової теорії тим, що нау­кова теорія об’єктивно, обґрунтовано визнається тими або інши­ми людьми. Тому наукова теорія постійно піддається зовнішньо­му контролю і тестуванню. Віра тим і добра, що не вимагає розумових доказів і тому її справедливість, певно, не вимагає ко­нтролю ззовні. Коли ж дії та вчинки скоюються під впливом віри, тоді починають виникати проблеми, які ведуть до кризи, мізерно­го ефекту, тобто коли у вірі починають сумніватися. Ті чи інші соціальні спільності, індивіди безпосередньо впливають на зміст і характер сучасності, її зміни, формують колективну політичну віру, переконання тих або інших соціальних спільностей, груп, що безпосередньо беруть участь у політичному житті суспільства.

В історії деяких націй маси людей, об’єднані у касти, стани, класи, змогли прийти до однакової інтерпретації однієї й тієї ж реальності, виявити, що зв’язує початок спільного соціально- політичного життя і оформити його відповідно з ідеологією, док­триною або концепцією.

Очевидно, що зміст ідеологій різних соціальних спільностей, що входять до складу політичної системи суспільства, суттєво рі­зниться. Однак завжди зберігається одна умова. Правляча еліта інтерпретує факт виконання нею функцій державного управління та регулювання як додатковий аргумент на користь домінування тієї ідеології, в межах якої здійснюється влада. У найрізноманіт­ніших політичних системах еліти стимулюють ідеології або кон­цепції, що виражають їх власні інтереси та інтереси тих людей, яких вони представляють, перебуваючи на вершині влади. Щоб обеззброїти ідеологічно в політичній боротьбі за владу політичні еліти, які перебувають у протистоянні, намагаються дискредиту­вати ідеологію, систему їх цінностей, що використовується дер­жавою. Характер та форми ідеологічного протистояння істотно впливають і на стабільність самої політичної системи суспільст­ва. Якщо більшістю нації заперечуються або піддаються сумніву ідеологічно законне виправдання політичної сили, що перебуває біля влади, то для утримання на вершині влада змушена система­тично використовувати насильство та примушення, що, як пра­вило, призводить до ще більшого падіння в очах суспільства пре­стижу та ідеології влади. Отже, політична ідеологія — система­тизована сукупність переконань, цінностей і ціннісних орієнта­цій, що відображають інтереси тієї або іншої суспільної спіль­ності і вимагають відповідності індивідуальних задумів та вчин­ків якомога більшій чисельності людей, меті та завданням розвитку суспільства.