Троцькізм

Троцькізм — ідейно-політична течія, яка виникла на початку XX ст. У сучасних умовах троцькізм, як й інші ідейно- політичні течії, зазнав суттєвих змін. Назва ідейно-політичної течії дана від імені її ідеолога Льва Давидовича Троцького (Бронштейна), який відіграв суттєву, багато в чому неоднозначну роль як політичний діяч та теоретик.

Основу ідеології та практики троць- кізму складала теорія «перманентної революції», що заперечувала можливість перемоги соціалістичної революції та побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, необхідність створення пролетарської партії, що заперечувала спроможність робітничого класу зібрати навколо себе непролетарські верстви та зміцнити союз із селянством. У 30-х роках Троцький створив IV Інтернаціонал. Через 30 років IV Інтернаціонал — міжнародна організація — розпався на досить численні неотроцькістські угруповування. В середині 70-х років з їх боку вживаються спроби ліквідувати організаційний розкол та активізувати діяльність IV Інтернаціоналу. Діяльність неотроцькістських об’єднань будується на теорії «перманентної революції». Головна її теза — можливість перемоги соціалізму лише у всесвітньому масштабі. Без світової революції соціалізм не може бути побудований в жодній країні. Сучасні троцькісти стверджують, що активізація транснаціональних корпорацій на міжнародній арені створює необхідні умови для здійснення світової соціальної революції, розглядають посилення транснаціональних корпорацій як один з найважливіших факторів, що підтверджують правомірність висновку про можливість перемоги соціалізму лише у міжнародному масштабі. I в реалізації завдань соціалістичних перетворень суспільства неотроцькісти виходять з ідей «класичного троцькіз- му». Особливо велике значення троцькісти надають висновку Льва Троцького про те, що «одними декретами» запровадити соціалізм неможливо. Для досягнення такої мети необхідно пройти «тривалу епоху переходу», що займе багато років, можливо, навіть десятиріччя.

Це положення Льва Троцького співзвучне з вченням Маркса та Леніна про перехідний період, його суть та необхідность. Але відмінність троцькістської концепції соціалізму від марксистської, насамперед, в тому, що Троцький вважав можливою побудову соціалізму лише при високому рівні розвитку продуктивних сил, при значному промислово-технічному потенціалі. Не менш важливою відмінністю є заперечення можливості створення соціалізму в одній, окремо взятій країні, що випливає з троцькістської концепції про всесвітній характер соціалістичної революції.

Ідеї Льва Троцького покладені в основу неотроцькістської концепції «самокеруючого соціалізму», яку розробив IV Інтернаціонал в кінці 80-х років: «самокеруючий соціалізм» показаний як вільна асоціація робітників, а також повністю обґрунтовано недоліки «реального соціалізму», труднощі та проблеми у розвитку міжнародного робітничого та комуністичного руху. Нові підходи до реалій сучасного світу змусили неотроцькістів переглянути стратегію та тактику. Лівий екстремізм, притаманний троцькізму 60—70-х років, поступився місцем новим формам та засобам боротьби. Неотроцькісти стали виявляти тверезий підхід до питань війни та миру, відмовилися від своєї антигуманної, екстремістської тези, що для знищення капіталізму необхідна «превентивна ядерна війна», стали на шлях участі у масових антивоєнних рухах, виявляють щирий неспокій за долю людства. Зростаюча взаємодія з лівими силами сприяє виходу троцькістськіх угруповувань з політичної ізоляції, розробці загальних позицій з окремих проблем. Троцькізм у сучасних умовах модифікується.

Екологічний соціалізм

Екологічний соціалізм — досить впливова соціально- політична течія, сформувалася на Заході на початку 80-х років ХХ ст. Конкретно-історичною основою виникнення теорії екологічного соціалізму стали негативні наслідки науково-технічної революції, поява глобальних проблем сучасності. Загроза ядерної катастрофи, загострення екологічної ситуації, голод мільйонів людей у країнах, що розвиваються, енергетична криза, масове безробіття викликали широкий протест громадськості, сприяли розвитку масових демократичних рухів, спрямованих на вирішення глобальних проблем. Екологічний рух розвивався у тісному зв’язку з іншими демократичними рухами, особливо з антивоєнними.

Соціальну базу екологічного руху складають молодь, середні верстви, інтелігенція, робітники. Масовість течії екологічного соціалізму привела до створення в багатьох країнах партій «зелених», що розгорнули боротьбу за забезпечення екологічної безпеки. Разом з ними за розв’язання завдань екологічної безпеки виступають інші політичні партії. Особливо активні — соціалістичні та соціал-демократичні. На XVIII конгресі Соцінтерну, який відбувся у 1989 році, розроблена програма діяльності у сфері екології, визначено основні напрямки її здійснення у різних країнах. Раніше, у грудні 1988 року, в зв’язку з тим, що рух за екологічну безпеку став міжнародним, на сесії Генеральної Асамблеї ООН висунута пропозиція про створення міжнародного органу з координації екологічного руху в межах планети. Перша така координаційна рада створена у Західній Європі. До складу координаційної Ради ввійшли представники семи партій «зелених» західноєвропейських країн. «Зелені» були першими, хто поєднали екологію з масовою свідомістю, розгорнули боротьбу за визнання пріоритету загальнолюдських інтересів, особливо проблем виживання. «Зелені» піддали критиці колишнє поняття прогресу, що зводилося до тріумфального, нічим не стриманого розвитку науки і техніки. Зелені підкреслювали, що на практиці такий розвиток веде до змарнування невідновлюваних природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, нагромадження засобів масового знищення. У зв’язку з тим, що проблема виживання гостро стоїть перед всім людством, до розвитку прогресу потрібно підходити з нових позицій, що передбачають розв’язання екологічних проблем, захист інтересів всього суспільства та окремої особи.

Альтернативою капіталізму, соціалізму, лідери міжнародного екологічного руху та партії «зелених» у Німеччині, Томас Ебер- ман та Річард Трамперт, висунули свою модель суспільства, розробили концепцію «екологічного соціалізму». Ця концепція викладена у їх праці «Майбутнє зелених. Реалістична концепція для радикальної партії».

Основні її положення зводяться до того, що капіталізм та соціалізм становлять дві різновидності «індустріалі- зму», що розвиваються. Індустріалізм визнається головною причиною екологічних та інших глобальних проблем тому, що розвиток виробництва в умовах науково-технічної революції веде до деградації суспільства, загострення екологічної кризи. Альтернативою «індустріалізму» проголошується «екологічний соціалізм», при якому припиняється зростання економіки, скорочуються виробництво та споживання, змінюються спосіб життя та мислення людей. Ідеологи концепції «екологічного соціалізму» не відмовляються від науково-технічного прогресу взагалі, а виступають лише проти тих моделей економічного розвитку, що ставлять під загрозу екологічне майбутнє планети. Заслуговує на схвалення їх вимога, щоб кожне наукове відкриття та технічне нововведення, перш ніж бути реалізованим, пройшло випробування на свою соціальну доцільність та екологічну безпеку, нешкідливість. Зелені вірять, що людство прийде до такої розумної політики, що відмовиться від надмірного розвитку виробництва товарів, від споживацької психології. Важливе місце у концепції «екологічного соціалізму» займають людина та спосіб її життя, проблеми духовного та морального розвитку особистості. Передбачається зробити особу незалежною від державних органів шляхом суттєвого обмеження їх влади та поступового перетворення у органи самоврядування. Іншими словами, перейти до безпосередніх, позадержавних зв’язків між колективами людей, що формуються добровільно. Серед проблем соціального та духовного життя людини особлива увага приділяється становищу молоді та жінок, дегуманізації праці, соціальній справедливості та захищеності, становищу сім’ї. Широке коло проблем, що порушується в концепції, певно, сприяє зростанню популярності концепції серед різних соціальних верств населення, розвитку масового екологічного руху.

<< | >>

↑

Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Троцькізм:

- Основы политологии -