Анархізм

Анархізм виник майже два століття тому Для анархіз­му характерні два напрямки: анархо-індивідуалізм та анархо- комунізм.

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані у XIX ст.

Теоретики анархо-комунізму Михайло Олександрович Бакунін і Петро Андрійович Кропоткін ставили головною метою визво­лення людини від насильства. Здійснення звільнення людини від насильства пов’язувалось із відмиранням держави, створенням бездержавного соціально справедливого суспільства, при якому народ позбавиться від примушення якої б то не було влади — по­літичної, економічної, духовної. Ідея Карла Маркса про потребу встановлення диктатури пролетаріату піддана Михайлом Бакуні- ним гострій критиці. Нездійсненність Марксової ідеї про диктату­ру пролетаріату пояснив тим, що увесь робітничий клас водночас бути диктатором не зможе. Диктатура пролетаріату поступово ви­явиться у руках керівної меншості, яка відстоюватиме не народні, а свої інтереси, захищатиме свій привілейований стан.

Внаслідок цього відбудеться переродження пролетарської держави.

Анархо-комуністична теорія Петра Кропоткіна розроблена на основі широких узагальнень у сфері природних та суспільних на­ук. Петро Кропоткін виходив з того, що людство може організува­тися у вільне самоврядування, асоціації та спілки згідно з природ­ними законами. На основі договору, самохіть укладеного поміж асоціаціями, створюватиметься федерація, у якій Петро Кропоткін побачив «комуністичну форму співжиття». У такій федерації лю­дина позбавиться від насильства, що йде від держави. Людина стане вільною. Приватна власність, що породжує кривду, заміню­ється суспільною. Здійсниться розподіл за принципом: «Від кож­ного за його силою, кожному за його здібностями». Відбудеться зближення між промисловою та сільськогосподарською, розумо­вою та фізичною працею. Усім цим буде характеризуватися суспі­льство «вільного комунізму». Повернувшись у 1917 р. до Росії, Петро Кропоткін привітав Жовтневу революцію, дав високу оцін­ку Радам, які розглядав як народні («низові») асоціації, що самоке­руються, здатні втілити ідеали «вільного комунізму». Але незаба­ром змушений переглянути своє ставлення до Рад, тому що участь мас у їх діяльності дедалі більше підмінювалася диктатурою партії більшовиків. На це Петро Кропоткін неодноразово вказував Воло­димиру Леніну, нагадуючи, що терористи періоду Великої фран­цузької революції фактично стали її «могильниками».

Теорія анархізму пустила своє коріння у міжнародному робіт­ничому русі. На початку ХХ ст. сформувалася течія анархо- синдикалізму, що особливо широко поширилася в Італії, Франції та Іспанії. У Росії, а пізніше в Югославії, анархо-синдикалізм знайшов розвиток у період становлення соціалістичного суспіль­ства. Анархо-синдикалісти стверджували, що не політичні партії, а профспілки (синдикати) є ударною силою у битвах з капіталіз­мом. У со-ціалістичному суспільстві профспілки замінять держа­ву, утвердиться обмін вільних виробників, конфедерація проф­спілок крізь мережу профспілкових організацій та об’єднань керуватиме суспільством та спрямовуватиме розвиток суспільст­ва. Відродження в кінці 80-х років анархістської течії відбулося у Росії, Україні та інших незалежних державах Співдружності. Відбулися установчі конференції та з’їзди, конфедерації анархо- синдикалістів (КАС), анархістських об’єднань у Києві, Харкові, Донбасі та інших регіонах України. Конференції та з’їзди прого­лосили, що Конфедерація анархо-синдикалістів є «незалежною політичною організацією непартійного типу», що не ставить за­вдання захоплення влади. Її платформа становить синтез різно­манітних напрямків анархізму: анархо-індивідуалізму, анархо- комунізму та анархо-синдикалізму, охоплює спільну для них бо­ротьбу проти бюрократичного централізму відомчого та партій­ного диктату, за визволення особистості та суспільства на засадах самоврядування. Для сучасного анархо-синдикалізму характерні загальноцивілізовані риси гуманізму, індивідуальної свободи та соціальної справедливості, що несумісні ані з якою диктатурою, класово-партійною винятковістю тощо.

Аналіз основних течій анархізму дозволяє зробити висновок, що не можна характеризувати анархо-індивідуалізм, анархо- комунізм, анархо-синдикалізм як антикомуністичні, відлучати від світової соціалістичної думки.