Висновки до розділу 1

1. Питання представництва прокуратурою інтересів дітей завжди було

актуальним у юридичній науці та правозастосуванні. Законодавче закріплення цієї функції викликало велику зацікавленість з боку вчених і започаткувало активне обговорення пов’язаних із цим проблем.

прокурорського представництва на сучасному етапі має недоліки, які потребують подальшого доопрацювання. При вирішенні питання про майбутнє прокурора як представника інтересів дітей необхідно враховувати особливості сучасних правових реалій в Україні, а також багаторічний зарубіжний досвід прокурорської практики з метою створення нормативно- правової бази, яка за всіма критеріями відповідатиме стандартам

Європейського Союзу.

2. Першочерговим обов’язком прокуратури є захист прав, свобод та інтересів дітей, гарантованих Конституцією України, законами України, і нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та іншими особами (в т.ч. батьками), на яких покладено обов’язки щодо захисту прав дітей. Конституція України (ст.ст. 121-123) визначає, що прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок. Представляючи в суді інтереси дітей, прокурор реалізує виключно конституційні положення, відповідно до яких держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян. Питання представництва прокуратурою інтересів громадянина в суді завжди займало провідне місце у вітчизняній і світовій науці, але проблема представництва прокуратурою інтересів дітей у суді майже не вивчалася.

3. Право прокурора на звернення до суду загальної юрисдикції та вступ у відповідну справу чітко обмежене представництвом певної категорії громадян, до однієї з яких і належать діти, які через відсутність повної дієздатності не можуть належним чином самостійно захистити свої права в суді.

4. Сучасне законодавче закріплення інституту представництва прокурора в Цивільному процесуальному кодексі України від 18 березня 2004 року стало новелою. Так, відповідно до ч. 2 ст. 45 Кодексу прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

5. У теорії цивільного процесу склалося два основні підходи до визначення процесуального представництва. Одні автори визначають процесуальне представництво як правовідносини, в яких одна особа здійснює процесуальні дії в межах своїх повноважень від імені та в інтересах іншої особи. Інші вчені процесуальне представництво визначають як вчинення однією особою в межах наданих їй повноважень процесуальних дій (або її процесуальну діяльність) від імені та в інтересах іншої особи. Розвиваючи позицію С. А. Халатова, доходимо висновку, що «визначення представництва як системи процесуальних дій, по-перше, є досить механічним, характеризує лише його зовнішні прояви, не розкриває внутрішніх особливостей як інституту права. По-друге, такий підхід залишає поза увагою наявність та зміст правовідносин, які складаються між представником і особою, чиї інтереси захищаються, а також між представником і судом. І, по-третє, поняття представництва як системи процесуальних дій не враховує суспільних відносин, які безпосередньо не пов’язані з участю в судовому процесі, але регулюються нормами інституту судового представництва, зокрема, пов’язаних з визначенням підстав (уповноваження, доручення) та суб’єктів представництва (осіб, які можуть бути представниками і тими, чиї інтереси представляються) тощо».

Проаналізувавши ряд визначень поняття представництва, можемо зробити висновок, що представництво прокурором інтересів дитини - це правовідносини, в яких прокурор зобов’язаний вчинити процесуальні та інші дії, спрямовані на захист прав і законних інтересів дитини.

6. Під функцією представництва прокуратурою інтересів дитини слід розуміти таку діяльність прокуратури, що спрямована на захист законних інтересів дітей в суді та інших державних органів, яка поряд із іншими видами діяльності інших державних органів повинна гарантувати неухильне дотримання прав дітей як суб’єктів цивільних правовідносин.

Така діяльність прокурора поєднується з його участю в судовому розгляді справ з метою захисту прав і законних інтересів кожної окремої дитини, підготовкою та направленням у суд заяв, вжиттям інших заходів з поновлення порушеного права окремої дитини.

7. Представництво в судах інтересів дітей є самостійною формою державної діяльності, здійснюваної особливим органом, який не має особистого інтересу. Воно має значення самостійної функції прокуратури. Прокурор не перебуває в матеріально-правовому зв’язку з неповнолітньою особою, яку представляє. Хоч прокурорське представництво в суді інтересів дітей можливе на всіх стадіях, але вступ до процесу прокурор повинен обґрунтувати нормами закону. Прокурор, який представляє в цивільному судочинстві інтереси дитини, наділяється всіма процесуальними правами і обов’язками особи, яку він представляє, за винятком права укладати мирову угоду. Він здійснює представництво інтересів у цивільному судочинстві від свого імені, тому отримання доручень на ведення справи йому не потрібно.

8. На основі аналізу правових норм можна стверджувати, що представницька функція прокуратури стосовно дітей в цивільному судочинстві безпосередньо відповідає нормам Конституції України та повноваженням, наданим прокурорам Законом України «Про прокуратуру». Представництво інтересів дітей - це не формальна присутність при розгляді судом юридичної справи, а відповідна діяльність прокурора, спрямована на сприяння реалізації правового статусу дитини. Воно є складовою державної політики, яка полягає у забезпеченні реалізації завдань державних органів, спрямованих на неухильне дотримання прав та інтересів дитини.

9. Враховуючи аналіз рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), можна зазначити, що статус прокурора в судовому процесі як законного представника громадянина згідно з чинними положеннями процесуальних кодексів не вбачається неправомірним.

10. Правовий статус прокурора при здійсненні представницьких функцій дітей в цивільному судочинстві визначається Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», процесуальними кодексами та іншими нормативно-правовими актами, в яких містяться положення, що врегульовують правовідносини з цього питання. Особливість повноважень прокурора як представника дитини полягає не в праві, а в обов’язку представництва.

11. Аналіз чинного законодавства та різних наукових підходів дає можливість сформулювати наступні висновки стосовно правового статусу прокурора як представника інтересів дітей в цивільному судочинстві. По- перше, представництво прокурора в процесі можливе у будь-якій справі й на всіх стадіях, починаючи з її порушення, тобто у випадках, визначених законом.

По-друге, представник у справі діє в межах наданих йому повноважень, тобто він має право: а) вчиняти від імені особи, яку представляє, всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду; б) повністю чи частково відмовитися від позовних вимог; в) змінювати предмет або підставу; г) укладати мирову угоду; ґ) передавати повноваження іншій особі (передоручати); д) оскаржувати рішення суду; е) подавати виконавчі листи до стягнення; є) одержувати присуджене майно або гроші. Повноваження представника у справі на виконання кожної із зазначених дій повинні бути зазначені у виданій йому довіреності. Але прокурор, який представляє в суді інтереси дітей, наділений усіма процесуальними правами й несе процесуальні обов’язки сторони, за винятком права укладати мирову угоду. По-третє, прокурор здійснює представництво інтересів дітей в суді від свого імені, тому жодних доручень на ведення справи йому не потрібно.

12. Відповідно до мети і завдань прокурорсько-судового представництва воно здійснюється особливим органом, представники якого не мають свого інтересу у справах, порушених з їхньої ініціативи, і, здійснюючи представництво, завжди і скрізь забезпечують нагляд за додержанням закону. Між прокурором і особою, яка звернулася до нього і ставить йому питання щодо реалізації у конкретних обставинах власних представницьких повноважень, виникають особливі представницькі правовідносини. Представництво в суді може використовуватися прокурором для захисту прав і законних інтересів не лише окремих громадян, але і соціальних груп, які мають так званий неперсоніфікований суспільний інтерес. У подібних випадках прокурор може використати свої представницькі повноваження навіть за відсутності звернень потерпілих, які потребують захисту від беззаконня, чи «безголосих» державних структур, що не бажали виявляти ініціативу на захист інтересів держави.

13. Прокурор, здійснюючи функції представництва в суді інтересів дітей, належить до суб’єктів, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Представники суб’єктів, які захищають права і свободи інших осіб, як і будь-які інші представники, діють у процесі від імені та за дорученням осіб, які надали їм відповідні повноваження. При цьому вони мають процесуальні права і обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права закінчувати справу примиренням (ст. 45 ЦПК України).

14. Сформульовано поняття правового статусу прокурора як представника інтересів дітей в суді. Під цим терміном автор пропонує розуміти встановлену законом сукупність загальних і спеціальних прав та обов’язків, визначених законом, які зумовлюють міру його належної, можливої та обов’язкової поведінки під час здійснення представництва дітей у суді.

15. На основі аналізу наукових джерел можна стверджувати, що сьогодні в Україні інститут представництва прокуратурою інтересів дітей ще недостатньо досліджений, а також потребує закріплення в законодавстві. Його правове регулювання має багато недоліків, які потребують усунення. Тільки завдяки багатосторонньому підходу до вказаної проблеми можна належним чином забезпечити повноцінний захист прокуратурою інтересів дітей в суді.