ПЕРЕДМОВА

У наш час немає потреби переконувати когось (і щонайбільше тих, хто займається проблемами соціально-психологічного розвитку) у тому, що духовність є однією з найсуттєвіших характеристик людини як особистості, як активного суб’єкта людських взаємин.

— до всього, чим вона безперервно, щоденно збагачується упродовж життя. Аналіз цих ставлень може наблизити нас до розуміння вельми вагомих змістових характеристик особистості.

Суспільну цінність, значущість особистості як носія системи соці- ально-психологічних характеристик неможливо збагнути, якщо абст- рагуватися від сфери її духовності. Такі риси, властивості людини як працьовитість, здатність орієнтуватися у навколишній дійсності, осві- ченість, визначеність світоглядних орієнтацій, професійна доскона- лість та інші не можуть бути об’єктивно оцінені поза контекстом духо- вності.

Соціальна цінність людини як особистості є тим вищою, чим глибше вона збагнула не тільки свої потенційні можливості, але й усвідомила необхідність їх втілення у життя, почуттями й розумом осягнула своє особливе призначення в житті у його співвіднесенні з неповторністю собі подібних. Лише духовно довершена людина при всій своїй індиві- дуальності здатна відчувати себе часткою інших, спроможна зрозуміти те, що тільки завдяки іншим, завдяки творенню добра для інших вона може якнайповніше розвинути й зреалізувати себе, осягнути сенс жит- тя людського. Як наголошував свого часу Іван Франко, людина здатна відчувати сенс життя до тих пір, допоки усвідомлює свою здатність, спроможність служити, допомагати іншим. Саме завдяки цьому процес соціалізації особистості не втрачає гуманістичної спрямованості.

У своїх проявах духовності особистість завжди залишається індиві- дуальністю, здатною на вибір власних життєвих цілей, реалізація яких забезпечує відчуття повноцінності самоздійснення, самореалізації як найважливішої соціально-психологічної потреби.

Значення духовності особливо зростає у наш час, коли життя про- понує кожному численну кількість виборів, життєвих самовизначень у найрізноманітніших сферах людської діяльності і, що не менш важ- ливо, — у виборі ціннісних орієнтирів, які визначають життєвий шлях особистості. На жаль, процеси глобалізації зумовлюють не лише роз- ширення можливостей вибору та спектр спрямованості цілей життєвих

самовизначень, а й пропонують низку спокус, безоглядне, некритичне ставлення до яких може зруйнувати в людині її гуманістичну сутність.

Лише той, хто чітко визначився у своїх життєвих планах, у сенсі жит- тя, хто при цьому збагнув фундаментальність духовного начала в житті людини, здатен протистояти проявам бездуховності — перш за все у са- мому собі, а також у навколишньому соціальному середовищі.

Духовно довершена особистість — це наслідок тривалої, наполе- гливої праці людини над собою, праці, яка спрямована на поступове самовдосконалення, свідоме вибудовування себе з метою наближення до обраного ідеалу, в якому гармонійно поєднуються високі людські че- сноти, що дає можливість виконати, зреалізувати себе, а завдяки цьому відчувати всю повноту людського щастя.

Зрозуміло, що такої високої мети людина досягає завдяки багатьом чинникам, серед яких надзвичайно важлива роль належить усім вихо- вателям — батькам, вихователям дитячих садків, вчителям — усім, хто покликаний здійснювати найважливішу місію на землі — плекання мо- лодого покоління.

Відомо, що найбільшого успіху досягає той вихователь, котрий до- помагає вихованцю будь-якого віку поступово ставати співучасником виховного процесу, завдяки чому зростає питома вага самовиховання у творенні і самотворенні особистості дитини. Звісно, що чим старша за віком дитина, тим потужнішими є її індивідуальні ресурси у вибудо- вуванні власної особистості.

Згадане з усією очевидністю виступає, коли йдеться про розвиток духовності особистості, оскільки духовне в людині — це те, що стало її надбанням, її внутрішньою сутністю перш за все завдяки її власним, до- бровільним, глибоко усвідомленим зусиллям.

* * *

У пропонованому навчально-методичному посібнику дається зага- льна характеристика феномену духовності, коротка інформація про стан наукової розробки проблеми, а також розглядаються соціально-психо- логічні, психолого-педагогічні та інші чинники й умови, котрі можуть сприяти вихованню і самовихованню духовності в учнів підліткового та раннього юнацького віку. Йдеться, зокрема, про потребово-мотиваційні детермінанти духовного розвитку особистості, про роль пошуку сенсу

життя з позицій віри у вищу ідею в становленні духовності. Розкрито значення гуманізації міжособистісних взаємин у навчально-виховному процесі як умови розвитку духовності. Розкривається специфіка есте- тичних ціннісних орієнтацій та їх впливу на становлення духовності дитини. Особливе місце відводиться з’ясуванню ролі сімейно-родинно- го виховання у становленні духовності дитини, про важливе значення у цьому змісту та спрямованості ціннісних орієнтацій сім’ї, родини. На- лежне місце відводиться висвітленню питання про те, якою мірою мо- жуть впливати на становлення духовності індивідуально-психологічні відмінності дитини та яким чином можливо актуалізувати ці відмінно- сті на користь оптимізації процесу становлення духовності.

Розгляд феномену духовності у згаданих аспектах проводиться у ті- сному взаємозв’язку з системою ціннісних орієнтацій сучасного україн- ського суспільства.