Розглядаючи в попередньому розділі гру, метафору, міф та смішне, я зазначала, що вони належать до внутрішньо суперечли­вих і онтологічно складних феноменів, доволі проблематичних для раціонального пізнання, що тим самим створює наукову інтригу і стимул для розкриття їхньої сутнісної природи.

Тепер хотілося б зауважити, що їх дослідження становить не лише суто гностичну, а й практичну проблему. Справді, досліджуючи психологічні механі­зми, що стоять за цими явищами, можна з'ясувати загальні законо­мірності формування репрезентацій дійсності і ті різні модуси, в яких може здійснюватися це формування.

Аналіз механізмів формування репрезентацій дає змогу відсторо­нитися від його маніпулятивної дії і до певної міри переформатува- ти відносини зі світом.

Характерною рисою суб’єктивних репрезентацій є їхня опо- середкованість - знаком, символом, образом - тими формами, в яких втілюється і через які відображається смисл. Ця їхня риса ло­калізує їх у соціальному комунікативному просторі і, власне, ство­рює цей простір. Тому репрезентації дійсності завжди лежать на перетині відносин “індивід - суспільство” і значною мірою відо­бражають драму цих відносин. Крім того, винесення смислів у зов­нішнє опосередкування і користування, тобто в зовнішній простір, робить їх надбанням не тільки актуальних комунікацій, а й культу­рної традиції. Тому ті проблеми, до яких причетні розглянуті тут закономірності, стосуються не просто відносин індивіда зі світом, а й тих відносин зі світом, які мають місце в соціокультурному жит­ті. Відтак дослідження психологічних закономірностей формування репрезентацій дають можливість проаналізувати феномени, які відбуваються в цьому житті і зі свого боку характеризують його. Якщо ж говорити про практичне застосування представленої тут теорії, то краще взяти для аналізу ті специфічні явища, які значною мірою є знаковими для сучасного соціуму і безпосередньо стосу­ються сфери репрезентацій дійсності.