У цьому розділі спробуємо визначити психологічні механіз­ми таких онтологічно складних і навіть суперечливих феноменів, як гра, метафора, міф, а також смішне.

Справді, протиріччя неначе закладене вже в самій природі цих явищ. Ігрове дійство разом з ігровими ролями є одночасно справжнім і несправжнім; з одного боку - воно прояв чистої свобо­ди, а з другого - підпорядковане суворим правилам, у яких довільність дитячої забави поєднується із строгою внутрішньою логікою.

Зрозуміло, що попри незаперечну своєрідність ці три явища мають якісну схожість між собою, а саме: усі вони здійснюють у символічному плані заміну одного об'єкта іншим. Те, що з погляду відстороненої серйозної позиції вважається справжнім, тут підміняється начебто несправжнім, умовним. А проте всередині ігрового простору, метафоричного вислову або міфічної реальності це умовне і є найбільш справжнім. Тому тут можна скористатися терміном Kaccipepa і назвати вищеперераховані способи визначен­ня дійсності символічними формами.

Слід зауважити, що коли у грі і метафорі ми майже завжди здатні відокремити умовну реальність від “справжньої”, то в міфі це можливо тільки в тому разі, коли цей міф належить до іншої культури, що дає нам можливість відсторонитися від нього. Адже міф - це форма світогляду, і, як тотальний образ світу, його важко відокремити від самого світу. Тому щодо тих міфів, які можуть належати нашій культурі, “справжнє” від “несправжнього” відділити вже проблематично, і те внутрішнє протиріччя, яке містить у собі міф, може бути вмонтоване у звичний для нас образ дійсності. Вивчення цього образу з точки зору закономірностей, характерних для існування і розвитку символічних форм, у по­дальшому дасть змогу наблизитися до пояснення не менш складно­го і внутрішньо суперечливого феномена смішного.