Вчинковий смисл психічних феноменів

Деякі вчені поняття вчинку визначають через явище ситуації. Ситуація - (франц. Situacion - положення, обстановка) - це система зовнішніх стосовно суб’єкта умов, які спонукають й опосередковують його активність.

У цьому контексті студентові важливо усвідомити, що ситуація не спричиняє, а лише зумовлює активність суб’єкта. Часто-густо люди спекулюють на ситуації, особливо тоді, коли намагаються уникнути морального вчинку й чинять аморально. Виправданням для них є сентенції типу: «тоді був такий час і я змушений був діяти саме так», «я нічого іншо­го не міг вдіяти в тій ситуації» тощо. Отже, впроваджуючи свої дії чи без-дії, тим самим людина засвідчує, що вона нездатна вийти за межі ситуації, практично вона є її рабом, що негідне людської сутності, людського призначення. Адже існує не лише людина в часі, а й час в людині. І лише та людина здатна піднятися до вершин людської гідності, яка долає ситуативні перешкоди й у найскладніших умовах, іноді ціною життя, зберігає прямосто- яння, свободу Духа. Як справедливо зазначав Ф. Шеллінг, вчинки людини залежать від її внутрішньої свободи [156, с. 457-458].

Водночас зауважимо, що вчинки, які роблять людину аморальною, картають її душу. Будь-який аморальний вчинок докоряє сумління, совість і рано чи пізно людина таки усві­домлює свою недосконалість.

Неабияку значущість для пізнання студентом сутності й змісту вчинків є форми їх вияву.

Вчені-психологи виокремлюють такі форми вияву вчинків:

1. Подолання залежності від ситуації.

2. Псевдовчинки:

а) за наслідуванням, зокрема з метою отримання таких же оцінок, яких заслуговує зразок;

б) вчинки-демонстрації своїх переваг над іншими або вчинки протистояння масі, юрбі (підлітки, кар’єристи);

в) альтруїстичні вчинки (тільки для інших);

г) егоцентричні вчинки (тільки для себе).

3. Мотиваційні вчинки. Вони дають змогу суб’єкту визначитися, як використати свободу, відвойовану в ситуації.

4. Вчинок, що уможливлює перехід від наміру до дії [89, с. 496]. У цьому руслі поет Р Рождественський у поемі «Гагарін» писав:

...Сподобалось, як він сказав:

Рушаймо!

А головне - зробив він,

як сказав! (переклад наш. - Г В.).

5. Очікування вчинку, який будується за принципом зворотного зв’язку. Критерієм оцін­ки є задоволення чи незадоволення вчинком.

6. Вчинок як елемент безперервного процесу самозбагачення людини створює якісно нову життєву ситуацію людини, сприяє саморозвитку психіки особистості.

Вчинок взаємопов’язаний із свободою вибору. Для того, щоб відбулася свобода вибору і здійснення вчинку слід:

1. Усвідомити, що є добре, прекрасне, а що - погане, нице.

2. Який спосіб дії підходить для досягнення мети згідно із конкретною ситуацією.

3. Усвідомити власні індивідуальні бажання.

4. Усвідомити реальні можливості, між якими є вибір.

5. Які наслідки матиме рішення у тому чи іншому випадку.

6. Усвідомлення дій, навіть незважаючи на втрати.

Отже, до ситуативних психологічних феноменів вчинку належать:

1. Відчуття, як сприйняття окремої властивості предмета або недиференційоване і не- опредметнене враження від навколишнього середовища.

2. Потяг, як спонукальна сила дії, вчинку.

3. Активація, яка відображає загальний стан психічної «мобілізації» або готовності організму до дії.

4. Емоції, що виражають реакції індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може адап­туватися, і її значення переважно функціональне. (Емоції здатні як організовувати, так і дезорганізовувати).

5. Переживання, через які людина виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що вона робить і відкриває. Зміст переживань і ступінь їх усвідомленості можуть бути різними. Слід зважити і на те, що у переживаннях можуть поєднуватися реальне й ідеальне.

6. Рухи, які не є суто фізичним «утворенням», є не просто моторною функцією організ­му. Рух виконує не орган сам по собі, а людина, й результатом його є не лише функціональні зміни стану органу, а зміна життєвої ситуації, предметний результат, зміна в психіці, яка своєю чергою впливає на характер духу, його швидкість, силу, темп, ритм, скоординова- ність, точність, пластичність і спритність.

7. Увага, яка свідчить про зміну будови психічного процесу, перехід від бачення до вглядування, від сприймання до спостереження. Під час уваги збільшується виразність, рельєфність, видимість предметів. Фізіологічним механізмом, що забезпечує таку вираз­ність, виступає принцип домінанти [89, с. 194-210]. Студентові важливо проаналізувати образ складної ситуації, ситуації реальної й удаваної, ситуації передконфліктної й післякон- фліктної тощо. Це дасть йому змогу краще зорієнтуватися у можливій ситуації і здійснити правильний вчинок.

4.3.