Вчинок як осередок психічного

Життєдіяльність сучасної людини вимагає від неї вчинків, які б стверджували ідею добра, справедливості, гуманності, любові. Вчинок є тим первинним елементом, із яко­го вибудовується вся реальна моральність особистості.

Філософське осмислення вчинку знаходимо у працях Платона, Арістотеля, А. Блажен­ного, Т Аквінського, Дж. Локка, Т Гоббса, Г Лєйбніца, Д. Дідро, І. Канта, Ф. Шеллінга, Г Гегеля, К. Маркса, М. Бахтіна та ін. Зокрема Дж. Локк, класифікуючи вчинки як добрі і погані, зовнішні і внутрішні, наголошував на тому, що вони мають почуттєву основу й повинні здійснюватися людиною щиро і згідно з совістю [64, с. 67-69].

Т. Гоббс, Г Лєйбніц вважали, що вчинки є виявом звички [34, с. 619; 60, с. 52].

І. Кант обґрунтував суб’єктивний, а Г Гегель - об’єктивний характер вчинку [53; 31, с. 164-174].

Д. Дідро, К. Маркс проблему вчинку розглядали з матеріалістичних позицій. Вони дово­дили, що на вияв вчинку впливають не так фізіологічні, як морально-психологічні, соціальні процеси [39; 70, с. 10].

Сучасна психологія визначає вчинок як основну одиницю соціальної поведінки, як сві­дому дію, що оцінюється як акт морального самовизначення людини, в якому вона ствер­джує себе як особистість стосовно ставлення до іншої людини, до себе, групи, суспільства, до природи загалом [132, с. 421].

В історії етичної й психологічної думки проблема вчинку розглядалася, як правило, у напрямі співвідношення мотиву і вчинку. Оскільки вчинок становить собою поєднання різноманітних об’єктивних і суб’єктивних аспектів (дій, засобів, умов і думок, намірів, почуттів, волі, результатів і т. ін.), то з’явилась можливість існування різноманітних кон­цептуальних тлумачень вчинку.

З погляду науки психології вчинок слід розглядати як процес. У цьому аспекті вчинок - це «буття-подія», що скеровується і переживається суб’єктом, як автором її і практиком, який несе відповідальність за її наслідки. Вчинок - це завжди спочатку вчинок думкою. У цьому сенсі Д. Дідро зазначав, що навіть дикій людині вже було відоме поняття вчинку, яке відображало справедливість і несправедливість. Ще виразніше цю думку сформулював Г Гегель, який писав: «... вчинок стосується безпосередньо наявного буття людини...», людина його усвідомлює й оцінює [30, с. 335].

Гамлет ставить перед собою питання буття через здійснення вчинку: «Бути чи не бути?» Г. С. Сковорода стверджує: сутністю і змістом духовного буття людини є моральний вчи­нок. Американський вчений-психолог Е. Фромм у своїй відомій праці «Бути чи мати?» переконливо твердить, що вчинки людини визначають сенс її буття, самореалізації. Вчинок виражає позицію людини, її спрямованість, намір. «Вчинок: 1) за своїм емпірично-кон­кретним змістом має багатоманітність особливих аспектів і зв’язків; суб’єкт з боку форми повинен знати і прагнути вчинку за його сутністю, цей елемент, що міститься у визначенні, є правом наміру. Намір стосується лише безпосереднього наявного буття; 2) суб’єкт також має право на те, щоб особливість змісту у вчинкові, з боку його матерії, не була для нього зовнішньою, але містила б справжню особливість суб’єкта, його потреби, інтереси і цілі, які начебто об’єднані в одній меті, становлять його благо, подібно тому, як це було, коли йшлося про щастя, - право блага» [30, с. 335-336].

Намір творити добро робить людину щасливою і піднесеною.

Отже, вчинок є внутрішнім явищем, наміром і моральною потребою чинити так, а не інакше. Сократ виголошує: моя смерть скаже про мене більше, ніж моє життя. Дж. Бруно непримиренно заявляє суддям: «Ви з більшим острахом підписуєте мені вирок, ніж я його сприймаю». Я. Корчак, свідомо йдучи на смерть, переможно й рішуче кидає у вічі катам: «Діти! Передусім діти!»

У цьому контексті яскраво виявляється ставлення особистості до чогось (когось) - у вигляді жестів, поглядів, тону мови, смислового підтексту. Це ставлення завжди супро­воджується симпатією або антипатією, прихильністю або неприхильністю. Симпатія-ан- типатія - це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми. Симпатія характеризує стійке позитивне емоційне ставлення людини до інших людей і виявляється в доброзичливості, прихильності, увазі, допомозі й т. ін. Вона стимулює вияв морального вчинку особистості. Симпатія здатна перерости в атракцію. Атракція - це і процес формування привабливості якоїсь людини до іншої, і продукт цього процесу, тобто якість стосунків індивідів. Атракцію можна розглядати як особливий вид соціальної уста­новки на іншу людину, у якій переважає емоційний компонент, коли цей «інший» оціню­ється переважно в категоріях, властивих афективним оцінкам.

Антипатія виявляє негативне ставлення одного суб’єкта взаємодії до іншого. Тут мо­жуть відігравати негативну роль як біологічні (неприємний вираз обличчя, риси характеру), так і соціальні чинники (інтереси, ідентифікація тощо).

Важливим елементом учинку є результат. Результат вчинку означає, що відбулася певна дія, яка спрямовувалася на досягнення мети. Результат є функцією умов процесу або функ­ція самої діяльності й застосованих в ній засобів реалізації мети.

Аналізуючи варіанти вияву вчинку, В. А. Козаков доводить, що лише перший стан-по- зиція пов’язаний зі свідомістю. Намір і ставлення - це вже функція підсвідомого, оскільки здебільшого вони пов’язані із моделлю світу особистості - «Я-образ» та «Я-концепція». А дії-бездії можуть бути результатом рішення як свідомих, так і підсвідомих елементів структури особистості.

Ще більше, зазначає вчений, підсилює сумнів щодо «свідомості» вчинку аналіз функ­ціональних етапів його перебігу:

• попереднє усвідомлення мети;

• боротьба мотивів;

• вибір засобів досягнення мети;

• прийняття рішення щодо засобів;

• виконання рішення;

• оцінювання якості виконання дій;

• фіксація в індивідуальному досвіді результату і способів здійснення вчинку [56, с. 184-185].

Студент має самостійно визначати механізм взаємодії свідомого, підсвідомого й несвідо­мого у здійсненні вчинку суб’єктом діяльності. З цього йому доцільно буде докладно озна­йомитися з працями З. Фрейда, К. Юнга, А. Адлєра, Е. Фромма, Т. Яценко та ін. науковців.

Принагідно зазначимо: для того, щоб вчинок відбувся, мають взаємодіяти: внутрішнє і зо­внішнє; тілесне і духовне; біологічне і соціальне; свідоме, підсвідоме, несвідоме; творення й репродуктивність; свобода й необхідність.

Отже, вчинок - це свідома, підсвідома і несвідома дія, акт морально-психологічного визначення людини, в якому вона стверджується як особистість у своєму ставленні до іншої людини, самої себе, групи, колективу, суспільства й природи загалом.

4.2.