Стадії' розвитку людини

Американський психолог Е. Еріксон запропонував вісім стадій розвитку людини:

1. Дитячо-базальна поведінка - базальна недовіра. На стадії дитинства головну роль у житті дитини відіграє мати: вона годує, заспокоює, виявляє ласку, турботу.

2. Раннє дитинство: автономія - сором і сумнів. Стадія раннього дитинства пов’язана із формуванням автономії і незалежності, дитина починає ходити, вчиться контролювати себе при виконанні актів дефекації. До цієї стадії діти майже цілком залежні від людей, які піклуються про них. Однак, через те, що в них швидко розвиваються нервово-м’язова система, мова й вибірковість, вони починають досліджувати своє оточення і взаємодіяти з довкіллям більш незалежно. Особливо вони пишаються своїми щойно виявленими ло­комоторними навичками, хоча роблять це не самі (наприклад, умиваються, одягаються), виявляється установка «Я - сам» і «Я - те, що можу».

Саме у цей період батьки і суспільство привчають дитину до охайності, починають со­ромити за якісь вчинки. Соціальне несхвалення відкриває очі дитині всередину, формується почуття сорому. Вона відчуває можливість покарання.

3. На третій стадії (3-5 років) формуються допитливість, ініціатива, які закладаються в процесі ігор дитини. Гра для дитини є надзвичайно важливою. Під час гри дитина розвиває свої психологічні можливості: волю, пам’ять, мислення. Це вік, коли діти починають від­чувати, що їх сприймають як людей і шанобливо ставляться до них. Діти бачать, що життя має сенс. «Я - те, що я буду» стає в дитини головним відчуттям ідентичності під час періоду гри. Однак самостійність дитини може викликати у батьків бажання приборкати дитину, найпростішим методом у цьому випадку буде покарання, і це є основою для формування в дитини почуття провини.

4. Шкільний вік: працьовитість - неповноцінність. Четвертий психологічний період («шкільний вік» від 6 до 12 років) - розвиток працьовитості. На початку цього періоду дитина освоює елементарні культурні навички, навчаючись у школі. Цей період життя характеризується тим, що в дитини розвиваються здібності до логічного мислення і са­модисципліни, а також формується здатність взаємодіяти з однолітками відповідно до за­пропонованих правил. Коли діти дорослішають і їх залучають до технологічного етносу своєї культури, у них розвивається почуття працьовитості: діти прагнуть довідатися, що від чого походить і як воно діє. Егоцентричність дитини на цій стадії виражається так: «Я - те, чого навчився».

Небезпека на цій стадії полягає в тому, що може виникнути почуття неповноцінності або некомпетентності. Наприклад, якщо діти мають сумніви щодо своїх здібностей або статусу в середовищі однолітків, це може відбити в них бажання вчитися далі. Почуття неповноцінності може також розвиватисяі тоді, коли діти помічають, що їхня стать, раса чи релігія, соціально-економічний стан, а не рівень знань і мотивацій визначають їхню значущість і вартість.

5. Юність: егоідентичність - рольове змішування. П’ята стадія займає підлітковий період (від 12 до 20 років). Завдання підлітків полягає в тому, щоб зібрати докупи всі наявні на цей час знання про самого себе (які вони сини або доньки, студенти, музиканти і т.

До прикладу, чинниками, що заважають розвитку ідентичності, є різкі соціальні, полі­тичні і технологічні прояви. Багато підлітків, що страждають від специфічного для цього віку конфлікту, почуваються безпорадними і такими, що не мають мети у житті. Вони відчувають свою непристосовуваність, деперсоналізацію, відчуженість й іноді кидаються в бік «негативної» ідентичності - протилежній тій, яку наполегливо пропонують їм батьки й оточення. Стан кризи ідентичності Е. Еріксон називає рольовим зниженням.

6. Рання зрілість: інтимність - ізоляція. Ця стадія визначає формальний початок дорос­лого життя (від 20 до 25 років). Протягом цього часу молоді люди звичайно орієнтуються на те, щоб здобути професію і думають про «устрій» свого життя. Е. Еріксон вважав, що лише тепер людина по-справжньому готова до інтимних відносин з іншою людиною як у соціальному, так і в сексуальному плані. Е. Еріксон використовує термін «інтимність» як багатоплановий і за значенням, і за широтою охоплення. Передусім, він має на увазі інти­мність як таємне почуття, яке ми відчуваємо до дружини, друзів, братів, сестер, батьків та інших родичів. Однак він писав і про власне інтимність, тобто здатність «злити воєдино вашу ідентичність з ідентичністю іншої людини без побоювання, що ви втратите щось у собі».

Головна небезпека на цій психосоціальній стадії полягає у зайвій зануреності в себе або в ухиленні від міжособистісних відносин. Нездатність встановити спокійні і сповнені довіри особистісні стосунки призводить до почуття самотності, соціального вакууму та ізоляції. Замкнуті у собі люди можуть вступати у формальні особистісні взаємодії. Ці люди відмежовують себе від будь-якого прояву дійсної прихильності у стосунках, тому що підви­щені вимоги і ризик, пов’язані з інтимністю, вони сприймають як загрозу. Їм також властиво займати позицію відчуженості й незацікавленості у відносинах з колегами на роботі.

7. Середня зрілість: продуктивність - інертність. Соціальна стадія припадає на серед­ні роки життя (від 26 до 64 років). Її головна проблема - вибір між продуктивністю та інертністю. Продуктивність з’являється разом із стурбованістю людини як своїм власним щастям та добробутом, так і щастям і добробутом інших. Кожна доросла людина повинна усвідомлювати свою відповідальність за майбутнє своїх дітей, країни, усього суспільства. З втратою продуктивності припиняється функціонування особистості як діяльного члена суспільства - життя перетворюється на доказ власних хиб, збіднюються міжособистісні відносини. Інертність та байдужість у ставленні до інших людей, справи чи ідеї у своєму прогресивному розвитку можуть призвести до «кризи старшого віку» - відчуття безнадій­ності, безглуздості життя.

8. Пізня зрілість. Его інтеграціо - розпач. Остання психологічна стадія (від 65 років до смерті) - час перегляду і переоцінки свого життєвого шляху, досягнень і невдач. Тепер фокус уваги людини зміщується від турбот про майбутнє до спогадів та аналізу минулого досвіду. На цій стадії людина підсумовує своє прожите життя, відбувається інтеграція та оцінка всіх минулих стадій розвитку. Якщо людина подумки оглядає усе своє минуле життя і каже собі: «Я задоволена», то ця людина не боїться далі жити, так само, як і вмирати.

На протилежному полюсі перебувають люди, які сприймають власне життя як нереалі­зовані можливості і помилки. Тепер, на схилі літ, вони усвідомлюють, що вже занадто пізно починати все спочатку і шукати нові шляхи, щоб відчути цілісність свого «Я». Хибою є те, що відсутність інтеграції виявляється у цих людей у прихованому страху смерті, відчутті постійної невдачі і заклопотаності. Переважальним настроєм у цих людей є розпач [87, с. 105-108].

Узагальнюючи результати досліджень багатьох психологів - Л. І. Божович, Л. Берна­ра, Ш. Бюлер, Л. С. Виготського, Е. Еріксона, І. С. Кона, А. Косаківського, Г С. Костюка, Д. Б. Ельконіна, український психолог В. Ф. Моргун разом із Н. Ю. Ткачовою запропо­нували цілісну схему періодизації розвитку особистості впродовж усього життя [104, с. 144-151]. Студентові пропонується самостійно здійснити порівняльний аналіз цієї схеми з підходом Е. Еріксона.

5.3.