Задатки та здібності людини

Особистості властиві різноманітні задатки і здібності. Серед учених існують неодно­значні підходи щодо їх походження, сутності та змісту. Одні обґрунтовують позицію, згідно з якою задатки і здібності є вродженими.

Сучасна вітчизняна психологія здебільшого дотримується думки про те, що задатки - це природжені можливості розвитку здібностей [69]. Вони зумовлені будовою мозку, кори його великих півкуль та її функціональними властивостями. Ці відмінності зумовлені не лише спадковістю розвитку організму, а й утробним і позаутробним розвитком.

Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не є однаковими. Цим част­ково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації. Між здібностями і задатками існує не простий, а ба­гатозначний зв’язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформуються на ґрунті задатків, залежатиме не лише від генофонду, а й від умов життя, виховання та навчання.

На ґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності. Не всі вроджені задатки людини обов’язково перетворюються на здібності. Задатки, коли бракує відповідних умов для переростання їх у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст тих психічних властивостей, які містить кожна здібність. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

Раннє виявлення задатків - один із показників наявності природних даних, що сприяють розвиткові здібностей. Біографії визначних осіб свідчать, наприклад, про раннє виявлення здібностей до музики, літератури, поезії. У Моцарта схильність до музики виявили у триріч­ному віці, Олександр Пушкін перший твір написав у дев’ять років, Михайло Лєрмонтов - у десять, Леся Українка - в тринадцять.

Іноді умови не сприяють раннім виявам здібностей. Утім, коли з’являються умови, здібності можуть виявитися й згодом. Російський письменник С. Аксаков опублікував свою першу книгу в 56 років, І. Крилов першу байку - в 40 років.

Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають на змістовий аспект здібностей, другого - лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.

Роль задатків у формуванні здібностей ще цілком не з’ясована. Проте вже сучасний рівень знань про будову і функції мозку дав змогу відкинути деякі необґрунтовані припу­щення. Зокрема, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних ділянках мозку. Не витримали перевірок практикою і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у ньому. До прикладу, за середньої маси мозку дорослої людини 1 400 грамів, мозок російського письменника Івана Тургенева мав масу 2012, англійського поета Джорджа-Гордона Байрона - 1 800, французького пись­менника Анатоля Франса - 1 017 грамів. А найважчий мозок виявили в однієї розумово відсталої людини.

Найпродуктивнішими сьогодні є гіпотези, які пов’язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних власти­востей, які виявляються в одних індивідів у зоровій, других - у слуховій, третіх - у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні та функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам й успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.

Вперше поняття «здібності» увів в науку Платон. Він вважав, що людина народжується з уже готовими здібностями і в подальшому змінити їх не здатна. На думку Платона, одні народжуються зі здібностями до управління, а інші - зі здібностями до ремісництва чи ріль­ництва і можуть працювати лише за відповідною професією.

Проблему здібностей досліджував іспанський лікар Хуан Дуарте. Його концепцію мож­на описати так: обдарованість є вродженим явищем. На думку Дуарте, людина здатна оволодіти лише одним видом діяльності, її здібності обмежені.

А. Я. Коменський у своїй знаменитій «Дидактиці» відстоював принципову можливість розвитку здібностей у кожної дитини. К. Гельвецій у праці «Про людину, її розумові здіб­ності і виховання» яскраво і послідовно виклав ідею про розумову рівність людей й аб­солютну можливість виховання. Д. Дідро, заперечуючи цю думку, акцентував увагу на тому, що виховання не є всесильним, а люди народжуються з різними задатками. Тому не так велику роль відіграють задатки, як особисте прагнення людей до самовдосконалення. Французький психолог А. Біне вважав наявність і ступінь розвитку здібностей основою виховання та навчання і запропонував увести систему тестових випробувань дітей у широку педагогічну практику.

Значний внесок у вивчення проблеми здібностей зробив В. Бєлінський, який хворобливо ставився до її розв’язування. Напевно, тут значну роль відіграло те, що його 1828 року від­раховано з університету з таким формулюванням: «Через слабке здоров’я і через відсутність здібностей до навчання». В. Бєлінський вважав, що визначальну роль відіграє середовище. Впливає на цей процес і виховання, але кардинально змінити людину воно не здатне.

Сучасні вчені вважають, що здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є важли­вою умовою її успіху.

Здібності людини ґрунтуються на наявних у неї знаннях, вміннях та навичках, на тій системі тимчасових нервових зв’язків, що формуються й розвиваються, коли людина на­буває нові знання, уміння і навички.

Проте це не означає, що здібності людини - це лише її вміння, знання і навички. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки або за вдало виконаною роботою ми б робили остаточний висновок про здібності людини. На жаль, і досі вчителі, викладачі часто-густо поділяють учнів, студентів на здібних і нездібних, називаючи здібних краще підготовлених, а також тих, хто швидше уловлює пояснення викладача - сангвініків і холериків. Особливо часто це відбувається у початковій школі. Забувають педагоги, що здібності - це не лише те, чим володіє молода людина в цей час, а й те, що свідчить про можливість набуття знань, умінь і навичок у подальшому. А насправді, як свідчать дані спеціальних психологічних досліджень, окремі люди, які спочатку не можуть виконувати якусь роботу, після спеціаль­ного навчання починають опановувати певні вміння та навички й навіть досягати високого рівня майстерності.

Отже, здібності не тотожні знанням, вмінням та навичкам. Здібності - це такі психоло­гічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, але які, проте, не є знаннями, уміннями або навичками.

Вчені довели, що на формування здібностей впливають чотири чинники: задатки, ви­ховання, середовище й особисте прагнення до самоудосконалення. До основних педаго­гічних здібностей М. І. Станкін відносить: експресивні, дидактичні, науково-педагогічні, авторитарні, комунікативні, особистісні, організаційні, конструктивні, мажорні, гностичні, психомоторні і здібності до розподілу й концентрації уваги [133].

Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що постають як здібності, визна­чається конкретною діяльністю і є несхожою для різних видів діяльності. Стверджувати, що окрему якість можна розглядати як «еквівалент» здібностей, неправомірно.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна виокреми­ти в них більш загальні здібності (здатність виконувати не лише певний вид діяльності, а й окремі її різновиди) та спеціальні (здатність виконувати конкретну, спеціальну діяльність); ці якості не слід протиставляти.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності тощо. Люди, що мають загальні здібності, легко переходять від одного різно­виду діяльності до іншого, використовуючи наявні засоби для їх виконання. Класичним прикладом тут може бути Леонардо да Вінчі, який був не лише геніальним художником, скульптором, архітектором, а й інженером, конструктором, науковцем. У студентів загальні здібності виявляються в успішному опануванні різних навчальних дисциплін. До загаль­них властивостей особистості, які в умовах діяльності постають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність (за І. П. Павловим) людини до одного з трьох типів: «художнього», «мисленнєвого» та «середнього». Ця кла­сифікація ґрунтується на відносному переважанні функціонування першої або другої сиг­нальних систем. Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує «художній» тип, другої - «мисленнєвий». Рівновага обох систем дає «середній» тип.

Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Наявність де­яких властивостей є підгрунтям спеціальних здібностей. Як зауважує В. В. Рибалка, оп­рацювання ідеальної моделі особистості конкретного профілю - складне завдання. Його вирішення вимагає вивчення відповідних наукових даних, виділення у спеціальній літера­турі професійно важливих для цього профілю або професії якостей, спеціальних здібностей тощо. Тому вчений дослідив не лише загальнопсихологічну структуру (матрицю) якостей, функцій, процесів особистості, але й на концептуальному рівні запропонував три ідеальні моделі особистості, які належать до природничо наукового, гуманітарного та управлін­ського профілю. Вони включають до свого складу систематизовані переліки професійно важливих якостей, здібностей особистості вченого (145 якостей), гуманітарія (162 якості), менеджера (250 якостей) [108, с. 35-47].

Індивідуальні особливості в здібностях виявляються у тому, до чого особливо здібна людина і як реалізуються в неї здібності.

3.3.