Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та їхні характерні ознаки

Різноманітні концепції особистості безпосередньо зумовлені різним розумінням люди­ни. Існують твердження, що людина - це істота, яка мислить, політична тварина (Арісто- тель). Натомість маємо також і біблійне розуміння людини як втілення Духа.

Поняття: «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність», «суб'єкт» та їхні характерні ознаки.

Родовим серед усіх цих термінів є поняття «людина». Людина - це найунікальніша і найпрекрасніша істота, найдивовижніше творіння природи й історії. «Див багато є на світі, найпрекрасніше - людина», - писав знаменитий Есхіл. «Людина - помилка природи», - пишуть інші. Вона містить у собі скопище зла, а тому не має майбутнього, приречена на виродження. Хто тут має рацію, а хто помиляється - це потребує окремого дослідження.

Сучасна наука виокремлює в людині природо-біологічний чинник. Людина в цьому кон­тексті розглядається як цілісна істота, яка належить світу природи, підпорядкована її зако­нам. Наділена життєвими силами, людина є діяльною природною істотою. Ці сили існують у ній у вигляді задатків і здібностей, у вигляді потягів, прагнень, відчуттів, сприймань тощо.

Біологічна лінія розвитку людини представлена тілесною організацією, яка має такі ознаки: рівна постава, працьовиті руки, високорозвинутий мозок, особливі морфологічні ознаки.

З іншого боку - людина як соціальна істота детермінована соціальними чинниками, вона є продуктом суспільних відносин, і, водночас, їх творцем.

Соціальна лінія розвитку полягає в тому, що людина є носієм свідомості, яка становить собою суспільний продукт. Оволодіння у процесі діяльності власними біологічними мож­ливостями, їх «олюднення», тобто розвиток у нормативному напрямі, розвиток психічних властивостей, процесів і станів, формування свідомості й самосвідомості, механізмів са­мосвідомості, механізмів саморегуляції відбуваються у суспільстві й завдяки суспільству.

У взаємодії біологічної, соціальної та духовної складових забезпечується психологічний результат: людина набуває низку особливостей, які характерні лише їй - здатність від­дзеркалювати світ у поняттях, планувати й прогнозувати, створювати теоретичні моделі, здійснювати мисленнєве моделювання, фантазувати й мріяти, оцінювати і трансформувати об’єкти, усвідомлювати саму себе й причини власних вчинків та дій, співвідносити бажання та обставини з умовами життя, діяти розумно й морально.

Всі ці аспекти (біологічний, соціальний і психодуховний) перебувають у взаємозв’язку й динамічному розвитку. Деякі вчені вважають, що жоден із них не є домінантним і ви­значальним. Проте є й інший підхід: значна кількість філософів, соціологів, психологів пріоритет у розвитку людини надають соціальному аспектові. Встановити істину студентові допоможуть праці Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Лєонтьєва, Г С. Костюка, М. Мелора, Т де Шардена, Е. Фромма та ін.

У психологічному словнику поняття «людина» охоплює істоту, яка втілює в собі ви­щий ступінь розвитку життя, є суб'єктом суспільно-історичної діяльності [104, с. 444].

Поняття «особистість» вужче від поняття «людина». Особистість - це людина, яка живе і діє в конкретних суспільно-історичних умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю. В особистості людина абстрагована від природних якостей. У ній немовби конструюються особливості суспільства, основні його риси. Тому зрозуміти поняття особистості можна лише розглядаючи її в конкретних суспільних умовах, в діяль­ності та стосунках з іншими людьми, аналізуючи її соціальний статус і місце в суспільних відносинах. Важливими психологічними характеристиками особистості є: стійкість, змін­ність, цілісність, активність.

Суттєва ознака особистості - її позиція (якість, яка на рівні поняття «людина» не є актуальною).

Студентові слід мати на увазі, що особистості може бути властива як прогресивна, так і регресивна (реакційна) спрямованість.

Історичною можна вважати будь-яку особистість, яка залишила в історії значний слід безвідносно до його морально-гуманістичного змісту і наслідків: суспільно-прогресивних чи регресивних.

Великою або визначною прийнято вважати особистість, яка здійснила історично значу­щий вплив на прогресивний хід суспільного розвитку своїми діями, що сприяли поступові людства до вищих ступенів гуманної цивілізації. Всі особистості - індивіди, але не всі індивіди - особистості.

Індивід - це поняття, яке визначає належність живої статі до людського роду. Головною характеристикою властивостей індивіда є їх переважна залежність від спадковості.

Вчені вважають, що поняття «індивід» (від лат. individuum - неподільне) має по­двійне значення. По-перше, воно збігається з поняттям «людина» в аспекті визначен­ня єдиної природної істоти, представника «людини розумної», яка стала результатом філогенетичного й онтогенетичного розвитку. По-друге, ним позначається окремий представник людської спільноти, як соціальна істота, що виходить за межі своєї біо­логічної природи, яка здатна використовувати знаряддя, знакову систему, а через них оволодівати власною поведінкою і психічним життям. Отже, це поняття є значно амор- фнішим, воно ніби займає перехідне положення між «людиною» й «особистістю», менш точне у смисловому сенсі.

Це віддзеркалено і в тих показниках, які застосовують для характеристики індивіда: цілісність психофізіологічної організації, стійкість, активність.

Індивідуальність - це особистість у своїй своєрідності. Людина, яка має риси, властиві лише їй. Індивідуальність - це неповторне поєднання психологічних особливостей людини, які утворюють своєрідність, відмінність її від інших людей. І. Мечніков у праці «Етюди оптимізму» писав: що вище організована суспільна істота, то більшою мірою виражена в ній індивідуальність.

Індивідуальність виявляється в характері, звичках, інтересах, сприйманні, пам’яті, ори­гінальності мислення і т. ін. Знання індивідуальних рис особистості має важливе значення в діяльності фахівця економічного профілю, оскільки воно допомагає без особливих пси­хологічних напружень добре організовувати роботу, налагодити доброзичливі взаємини в колективі.

Окрім наведених вище, у психологічній літературі часто використовують і поняття «суб’єкт» (від лат. Subjectum - що підлягає. Це індивід (або навіть ціла соціальна група, утворена із декількох індивідів), що є носієм самостійної активності у пізнанні й перетво­ренні навколишньої дійсності й самого себе. Історично суб’єктом може бути все людство в конкретний період свого існування.

Стосовно конкретної людини поняття «суб’єкт» використовують тоді, коли є потреба наголосити, що якраз він сам становить головну детермінанту власної життєдіяльності [127, с. 7-8].

3.2.