§ 4.1. ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ

По-третє, правоохоронну діяльність розкривають через

визначення кола суб’єктів, які уповноважені її здійснювати, переважно через систему правоохоронних органів або діяльність спеціальних органів держави та посадових осіб. Наприклад, В. Г. Фатхутдінов вважає, що правоохоронна діяльність - це здійснювана на основі Конституції та в межах наданих повноважень нормативно та процесуально регламентована діяльність спеціальних органів держави та посадових осіб, спрямована на забезпечення виконання нормативно-правових актів, зміцнення законності та правопорядку, гарантування і забезпечення конституційних прав та інтересів громадян [з, с. 9].

Інколи до кола суб'єктів реалізації правоохоронної діяльності відносять не тільки державні органи, але і недержавні організації, а також громадян з метою протидії протиправним посяганням і відновлення порушеного права [^[110], с. 38].

По-четверте, деякі автори наголошують на особливостях діяльнісної характеристики поняття «правоохоронна діяльність». А саме, що правоохоронна діяльність є активною формою поведінки уповноважених суб’єктів з можливістю застосування встановлених законом правових заходів впливу, зокрема державного примусу (позбавлення волі за вчинення злочину, накладання адміністративного стягнення, стягнення майнової шкоди тощо), а також профілактичних, попереджувальних дій правоохоронних органів [53, с. 72].

Підкреслюється, що правоохоронна діяльність здійснюється у встановленому законом порядку та з дотриманням певних процедур, а також те, що заходи впливу повинні відповідати вимогам законів та іншим нормативно-правовим актам [67, с.

Незважаючи на вказані особливості щодо розуміння поняття «правоохоронна діяльність», спільним для усіх науковців є виділений ними об'єкт правової охорони - правопорядок.

Об’єктом правоохоронної діяльності називаються

цілеспрямовані дії суб'єктів правоохоронної діяльності щодо:

1) виявлення загроз існуючому правовому порядку;

2) попередження порушень правопорядку;

3) припинення порушень правопорядку;

4) відновлення правового порядку;

5) застосування заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку [¹].

Сутність правоохоронної діяльності визначається її метою, яка полягає у виявлені загроз, в забезпеченні, підтриманні та відновлені правопорядку в суспільстві та державі, а також застосуванні заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку [^{[111] [112], с. 36].}

Мета правоохоронної діяльності деталізується в її завданнях і функціях.

Зміст основних завдань правоохоронної діяльності, полягає у:

- здійсненні правової охорони та захисті прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

- захисті конституційного (державного) устрою та основ місцевого самоврядування;

- здійсненні правової охорони та захисті усіх форм власності;

- забезпеченні громадського порядку;

- забезпеченні державної (національної) безпеки;

- здійснення контролю і нагляду за додержанням законодавства;

- здійснення правосуддя та забезпечення права кожного на справедливий суд;

- охороні природних ресурсів і навколишнього середовища;

- здійсненні правової охорони та захисті державного, митного кордону країни тощо.

З точки зору організаційно-структурної побудови суб'єктів правоохоронної діяльності до системи правоохоронної діяльності входять такі напрями:

1. Діяльність державних органів із організаційного забезпечення діяльності органів судової влади. Наприклад:

- Міністерство юстиції України є органом виконавчої влади, що серед інших забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) [1];

- Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом [2];

- Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах [2].

До органів із організаційного забезпечення діяльності органів судової влади, окрім того, належать: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

2. Діяльність органів прокуратури з підтримання державного обвинувачення в суді, організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (ст. 131-1 Розділу VIII Конституції України) [3].

Систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура [⁴].

3. Діяльність з виявлення, запобігання та розслідування кримінальних правопорушень. Відповідна діяльність охоплює такі види діяльності: а) оперативно-розшукова; б) дізнання; в) досудове слідство.

Реалізація цієї діяльності покладена на державні органи, їх посадових та службових осіб, здійснюється виключно у процесуальних (при дізнанні та досудовому слідстві) та процесуальних і позапроцесуальних (у порядку оперативно-розшукової діяльності) формах.

Органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання. Зокрема, досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: органів Національної поліції; органів безпеки; органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України; 3) підрозділи детективів органів Бюро економічної безпеки України.

Дізнання здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів: органів Національної поліції; органів безпеки; органів Бюро економічної безпеки України; органів Державного бюро розслідувань; Національного антикорупційного бюро України (ч. 1 ст. 38 КПК) [1].

4. Діяльність із захисту державної безпеки, державного кордону та охорони правопорядку. Зазначені функції реалізують:

а) Служба безпеки України - забезпечує захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково- технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До її завдань також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (ст. 2 Закон України «Про Службу безпеки України») [²].

б) Державна прикордонна служба України - виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні (ст. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України») [з].

До структури Державної прикордонної служби України входять органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).

в) Національна поліція України - забезпечує публічну безпеку і порядку, охорону прав і свобод людини, а також інтереси суспільства і держави, протидію злочинності, надає послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію») [4].

У складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію»).

г) Національна гвардія України - призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони (ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України») [1].

До складу Національної гвардії України входять: 1) головний орган військового управління Національної гвардії України; 2) оперативно- територіальні об’єднання Національної гвардії України; 3) з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров’я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України (ст. 5 Закону України «Про Національну гвардію України»).

Беручи за основу наведені характеристики правоохоронної діяльності, сформулюємо визначення поняття «правоохоронна діяльність».

Правоохоронна діяльність - це особливий вид соціальної діяльності, спрямований на охорону суспільних відносин, урегульованих правом (правопорядку), з метою виявлення загроз та відновлення існуючого правового порядку, попередження та припинення порушень правопорядку, а також застосування заходів юридичної

відповідальності до порушників правопорядку.

Загалом для правоохоронної діяльності притаманні такі ознаки:

1) урегульованість цієї діяльності правовими нормами, де право не лише засіб регламентації правоохоронної діяльності, але й об’єкт її захисту;

2) направленість цієї діяльності на забезпечення правопорядку: виявлення загроз та відновлення існуючого правового порядку; попередження та припинення порушень правопорядку, застосування заходів юридичної відповідальності до порушників правопорядку;

3) владність, бо здійснюється від імені та за дорученням держави, відповідними (уповноваженими) органами їх службовими та посадовими особами, їх приписи є обов’язковими для адресатів. З метою припинення протиправної діяльності правоохоронні органи в рамках своїх повноважень використовують як запобіжний захід - державний примус;

4) правозастосовний характер рішень, що приймаються. Її особливість полягає не у встановленні нових норм права, а у застосуванні чинних норм;

5) процедурно (процесуальний) характер - способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур.

6) багатосуб’єктність, оскільки суб’єктами здійснення

правоохоронної діяльності можуть бути як державні інституції, їх службові та посадові особи, так і недержавні, серед яких: громадські організації, органи місцевого самоврядування та окремі громадяни.