§ 4.2. ПРАВООХОРОННА СИСТЕМА: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА

Правоохоронна система - це державно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції.

Правоохоронна система є відносно самостійною соціальною системою, і одночасно складовою вищого порядку - правової системи.

- цілі (мету) правоохорони;

- об'єкти правоохорони;

- охоронні правові норми;

- суб'єкти правоохорони;

- правоохоронну діяльність;

- правоохоронні відносини - вид суспільних відносин, направлений на охорону всіх сфер суспільної життєдіяльності особи і держави та на відновлення або захист їх суб'єктивних прав і свобод [1, с. 57].

Правоохоронна система побудована на певних принципах.

Принципи правоохоронної системи - це вихідні засади, що виступають правовими орієнтирами суб’єктів правоохоронної діяльності. Їх поділяють на загально-соціальні та спеціальні.

Загально-соціальні принципи правоохоронної системи

відображають систему цінностей, що притаманні суспільству на відповідному етапі розвитку. Такими принципами є:

1. Гуманізм. Полягає у беззаперечному визнанні самоцінності людини, її життя, честі, гідності;

2. Юридична рівність. Забезпечує однакові для всіх умови здійснення власної свободи. В правоохоронній системі він виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальносуспільних прав і обов’язків, рівному захисті передсудом незалежно від національності, майнового цензу, статевої, релігійної належності, місця проживання та інших обставин;

3. Демократизм. Виявляється у тому, що через правоохоронну систему реалізується вираження волі народу;

4. Справедливість. Передбачає здатність правоохоронної системи захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп, кожна з яких має свої уявлення про справедливість. Зазначений принцип реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення або по іншому за заслуги - нагорода, а за правопорушення - покарання.

Спеціальні принципи правоохоронної системи узагальнюють засади формування та існування власне правоохоронної системи як специфічного соціального явища:

1. Верховенство права - виявляється у відповідності нормативно- правових актів ідеалам свободи, рівності, справедливості. Цей принцип є головним керівним початком правоохоронної системи;

2. Законність - виражається у верховенстві закону в системі нормативно-правового регулювання правоохоронної системи, а також в необхідності слідувати закону в процесі правозастосовної діяльності суб’єктів правоохоронної системи;

3. Добропорядність громадян, тобто суб’єкти правоохоронної системи не повинні бачити в громадянах потенційних правопорушників, а навпаки мають залучати громадян до участі у вирішенні суспільних справ в тому числі і в сфері правоохоронні

4. Гласність. Полягає у тому, що діяльність суб’єктів правоохоронної системи є відкритою. Вони зобов’язані інформувати органи влади і управління, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи, що вживаються для цього;

5. Взаємодія з органами державної влади, органами місцевого

самоврядування, об’єднаннями громадян, населенням. Дотримання цього принципу є однією з умов підвищення ефективності діяльності суб’єктів правоохоронної системи та здійснення реального

демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами;

6. Професіоналізм та компетентність. Означає, що у правоохоронній системі працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, кваліфіковано виконують юридично значущі дії, що визначають зміст їх роботи. Складність життєвих ситуацій, що вирішуються правоохоронцями, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення і термінології юридичного спілкування передбачають, що цю роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці;

7. Незалежність суб’єктів правоохорони - обов’язковою умовою ефективного забезпечення безпеки, прав, свобод та законних інтересів громадян, втілення вимог норм права в діяльності суб’єктів права є визнання та дотримання принципу незалежності суб’єктів правоохоронної системи [1, с.

Визначальним структурним елементом в організаційно-структурній та функціональній побудові правоохоронної системи є мета її існування.

Мета правоохоронної системи - охорона прав, свобод та законних інтересів громадян. Ця мета конкретизується стосовно різноманітних об’єктів правоохоронної системи. Від розуміння цього положення залежить ефективність діяльності правоохоронної системи, стан законності та правопорядку в країні.

Об’єкти правоохоронної системи переважно класифікують спираючись на систему основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічну, соціально-політичну і духовно-культурну) і відповідних суспільних відносин (моральних, релігійних, економічних, політичних, правових тощо). Таким чином, кожній зі сфер суспільного життя відповідає певний вид суспільних відносин, які разом утворюють об’єкти правоохорони.

Комплексним міжгалузевим об’єктом правоохоронної системи є забезпечення соціальної захищеності людини і громадянина. Найбільш за всі інші суспільні відносини суспільством цінуються моральні відносини, сфера особистого життя громадян, тому посилення соціальної захищеності людини, охорона її прав, свобод і законних інтересів - одна з провідних і актуальних завдань правової охорони суспільства і держави.

Правоохоронна діяльність, як структурний елемент правоохоронної системи направлена на здійснення таких функцій:

1. Функції, які безпосередньо пов’язані з протидією злочинності та юридичною відповідальністю. Основними з яких є:

Профілактична діяльність - це система заходів економічного, соціально-культурного та правового характеру, які використовуються державними органами та громадськими організаціями з метою запобігання злочинності та усунення її причин і передумов. Тому за видом суб’єкта профілактичну діяльність поділяють на: слідчу профілактику, яка проводиться слідчим, та оперативну, яка проводиться органами дізнання, судову тощо. Метою профілактики є усунення причин та умов вчинення правопорушень.

1. Теорія держави та права : підручник (за вимогами кредитно-модульної системи навчання) / Є.О.

Правозахисна діяльність, виконується державними й недержавними органами, має подвійне значення: по-перше, передбачає захист життя, здоров'я, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб; по-друге, полягає у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе право знати свої права й обов'язки (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Правозахисна діяльність полягає у правовій допомозі юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питаннях з охорони права, захисті фізичних осіб від обвинувачення та у державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами.

Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб є Міністерство юстиції України та його органи на місцях [1].

Охоронна діяльність - один із напрямків правоохоронної діяльності та вид цивільно-правової послуги, полягає в охороні громадського порядку, громадської безпеки і власності. Так, частина 1 ст. 1 Закону України «Про охоронну діяльність» передбачає, що охоронна діяльність є наданням послуг з охорони власності та майна [2]. Вона характеризується певним змістом, який виражається в сукупності організаційних, охоронних, технічних та інших заходів, спрямованих на збереження життя та здоров'я фізичних осіб і їх власності. Не дивлячись на те, що охоронна діяльність є саме послугою, її можуть надавати і суб'єкти приватного права, і представники державних, серед іншого і правоохоронних органів. Охоронна діяльність останніх є одним із напрямків правоохоронної діяльності. Слід зазначити, що охоронна діяльність не обмежується наданням послуг з охорони життя та здоров'я фізичних осіб і їх власності на договірних засадах. Якщо йдеться про державних суб'єктів охорони, то такою діяльністю займаються лише підрозділи поліції охорони в структурі Національної поліції України.

Виправлення і ресоціалізаційна діяльність. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства;

1. Основи держави і права України. URL:

https://pidru4niki.com/18041204/pravo/ponyattya_pravozahisnoyi_diyalnosti.

2. Про охоронну діяльність : Закон України від 22.03.2012 № 4616-VI URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4616-17#Text..

3. Сийплокі М. В. Охоронна діяльність в Україні (поняття, ознаки, кримінально-правовий захист). Вісник кримінологічної асоціації України. 2019. № 2 (21). URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4616-17#Text.

повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально- нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання (ст. 6 Кримінально-виконавчий кодекс України) [1].

Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів) - це стадія кримінального процесу у ході якої органами дізнання та досудового слідства здійснюються передбачені кримінально-процесуальним законом дії і приймаються рішення з метою збирання і перевірки доказів, швидкого і повного розкриття кримінальних правопорушень, притягнення як обвинувачених осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, приймаються заходи для попередження і припинення кримінальних правопорушень [2].

Судова діяльність (судочинство), здійснюється виключно судами. Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні.

Перелік охарактеризованих функцій правоохоронної діяльності не є остаточним, наприклад до функцій, які безпосередньо пов'язані з контролем рівня злочинністю та юридичною відповідальністю також відносять судовий розгляд справ про злочини; розгляд справ про

1. Кримінально-виконавчий кодекс України : Закон від 11.07.2003 № 1129-IV. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1129-15#Text..

2. Шепітько В. Ю. Криміналістика. Енциклопедичний словник (українськоросійський і російсько-український) / В.Ю. Шепітько; [за ред. акад.. НАН України В.Я. Тація]. - Харків: Право, 2001. - 560 с. адміністративні правопорушення; розгляд справ про фінансові, господарські та інші правопорушення).

2. Другорядними функціями є:

- контрольна (наглядова);

- дозвільна (надання дозвілів на здійснення певної діяльності, у тому числі підприємницької, або вчинення певних дій);

- аналітична та / або методична;

- інформаційна (інформування інших державних органів, у тому числі правоохоронних);

- нормотворча (з правом видання актів міжвідомчого характеру);

- координаційна.