2.3.5. С у б ‘є к т д і я л ь н о с т і п о в и к о н а н н ю п о к а р а н ь.

КВП має справу з діяльністю адміністрації ОУВП, здійснюваної спільно й у взаємодії з персоналом, діяльністю, що протікає у специфічних умовах - серед засуджених. Щоб з'ясувати правове положення тих чи інших осіб і органів у процесі виконання покарання, уточнити їхню роль і місце в цьому різновиді діяльності ОУВП, необхідно усвідомити, хто є суб'єктом, а хто учасником екзекутивної діяльності.

Суб'єкт визначається як носій певного роду діяльності [130. - С. 503], як один із центральних, інтегруючих елементів її змісту, як сукупність усіх складових її властивостей, елементів, процесів [136. - С. 53]. А якщо виходити з того, що поняття правового суб'єкта, як вважає Л.В. Петрова, займає перше місце серед основних апріорних правових понять [139. - С. 81], то зрозуміле значення цього структурного елемента діяльності з реалізації правообмежень, властивих покаранням.

Природу суб'єкта юридичної діяльності на думку В.Н. Карташова необхідно досліджувати як мінімум із трьох позицій: в організаційно-структурному плані, на рівні трудового колективу й у персонально-особистісному аспекті з врахуванням виконуваних ним професійних функцій. В організаційно-структурному плані суб'єкт юридичної діяльності являє собою утворені і діючі у встановленому порядку, наділені державно-владними повноваженнями органи, установи з їхніми внутрішніми підрозділами і зв'язками, що виконують відповідні публічні завдання і функції [136. - С. 53].

Звертає на себе увагу те, що в Україні організаційно-структурний погляд на суб'єкта, в основному, відбитий у роботах представників Київського інституту внутрішніх справ. Так, Р.А. Калюжний і Г.Т. Горобець суб'єктами пенітенціарної політики називають Верховну Раду України, Президента і Кабінет Міністрів [183]¹⁾.

Г.О. Радов, який вважав, що в процес ресоціалізації засуджених необхідно залучити весь національний потенціал, уточнюючи свою ідею, пропонував відносити до суб'єктів пенітенціарної системи: державний пенітенціарний комітет, регіональний пенітенціарний комітет, органи місцевого самоврядування, суд, прокуратуру по нагляду за дотриманням законів у діяльності пенітенціарних установ, органи внутрішніх справ (міліцію), органи охорони здоров'я (медичні установи), підприємства, організації, установи, об'єднання громадян, засоби масової інформації, пенітенціарні установи [59.

На думку В.І. Горобцова в постпенітенціарному впливі суб'єктами є органи внутрішніх справ (в особі різних служб), адміністрація підприємств, установ і організацій, військова адміністрація [19. - С. 16].

Як видається, з цього питання більш виваженою виявилися позиції М.О. Стручкова та І.В. Шмарова, які у певному сенсі об'єднали організаційно-структурний і персонально-особистісний підходи до суб'єкта. Так, М.О. Стручков до суб'єктів виправно-трудових правовідносин відносив ВТУ, що виконують позбавлення волі, й інші органи держави, що виконують інші покарання, а також засуджених [97. - С. 150]. І.В. Шмаров до суб'єкта кримінально-виконавчих відносин насамперед відносив установи й органи держави, що виконують покарання. Це, з одного боку, установи й органи, що виконують позбавлення волі і виправні роботи, з іншого боку - адміністрація підприємств, установ і організацій за місцем роботи засуджених до покарань у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю чи у виді звільнення від посади, а також органи внутрішніх справ за місцем проживання засуджених, на які покладено здійснення контролю за виконанням вказаних видів покарання; судовий виконавець, що реалізує кару при засудженні до штрафу, покладанні обов'язку загладити заподіяний збиток, громадському осуді і конфіскації майна, а крім того і засуджені до вказаних видів покарань [15. - С. 45-46].

На мій погляд, визначення суб'єкта діяльності з виконання покарань становить певну складність, породжену, очевидно, тим, що у виправно-трудовому і кримінально-виконавчому законодавстві, Правилах внутрішнього розпорядку ВТУ, інших нормативних актах, постановах Пленуму Верховного Суду, науковій літературі зустрічаються самі різноманітні переліки осіб, що є суб'єктами того чи іншого різновиду предметно-практичної діяльності, здійснюваної в ОУВП (адміністрація, особи рядового і начальницького складу, персонал, співробітники, працівники КВС, особи, що працюють із засудженими, педагогічний колектив установи і т.ін.).

У відповідності зі статтею 25 Закону Російської Федерації Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі, трудовий колектив підприємства установи, який виконує покарання, складають засуджені, що беруть участь своєю працею в діяльності цих підприємств, і персонал [58]. І хоча В.Н. Карташов вважає, що дослідження суб'єкта юридичної діяльності як специфічного різновиду трудового колективу дозволяє з'ясувати фактори, що сприяють інтеграції працівників у єдиний діючий організм, які обумовлюють його цілісність, упорядкованість, погодженість і взаємодію формальних і неформальних груп, начальницького складу і підлеглих і т.д. [136. - С. 53-54], однак характеристика трудового колективу як суб'єкта трудової діяльності не вписується в рамки даного дослідження, присвяченого з'ясуванню сутності екзекутивної діяльності.

Видається, що для характеристики суб'єкта виконання покарання далеко не останнє місце займає персонально-особистісний підхід, який припускає вивчення персонального складу ОУВП, професійних, правових, кримінологічних і інших якостей суб'єктів процесу виконання-відбування покарання.

Якщо, наприклад, суб'єктом діяльності з виконання покарань визнати працівників КВС, то, зокрема, Закон Російської Федерації від 21 липня 1993 р. Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі, до них відносить: 1) співробітників, що мають спеціальні звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; 2) робітників та службовців УВП, підприємств УВП, центральних і територіальних органів управління КВС, а також слідчих ізоляторів, підприємств, науково-дослідних, проектних, лікувальних і інших установ, що входять у КВС. Працівники КВС, які знаходяться в штатах УВП, підприємств УВП і слідчих ізоляторів, що входять у кримінально-виконавчу систему, є персоналом установ виконання покарань [58].

У свою чергу стаття 127 ВТК України містить положення, відповідно до якого до персоналу установ і органів виконання покарань належать особи рядового і начальницького складу КВС, а також працівники за трудовим договором.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» до адміністрації місць позбавлення волі відносяться посадові особи, що на підставі статті 71 ВТК України користуються правом застосування заходів заохочення і стягнення щодо засуджених (начальник ВТУ, а також усі вищестоящі начальники, заступник начальника ВТУ, начальник відділення соціально-психологічної служби виправно-трудовий колонії, старший вихователь і вихователь виховально-трудової колонії), а крім того черговий помічник начальника колонії, інші особи начальницького складу, військовослужбовці внутрішньої і конвойної охорони, що несуть службу по охороні і нагляду, а також особи, що здійснюють у місцях позбавлення волі медичне обслуговування, культурно-просвітницьку роботу, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених, адміністративний і інженерно-технічний персонал ВТУ [184]¹⁾.

Не настільки широко трактує поняття представника адміністрації ВТУ пункт 22 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, у якому говориться, що до представників адміністрації ВТУ, які мають право висувати вимоги до засуджених і за злісну непокору яким настає відповідальність за статтею 188³ КК, відносяться посадові особи виправно-трудової установи, що на підставі статті 71 ВТК мають право накладення на засуджених дисциплінарних стягнень [184. - С. 61].

Порівняльний аналіз показує, що більш наближеною до реалій виконання покарання була постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 5 квітня 1985 р. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової установи, яка до адміністрації виправно-трудової установи відносила посадових осіб, що користуються правом на підставі статті 55 ВТК РРФСР (ст.

Визначаючи суб'єкта злочинів проти встановленого порядку несення служби, постанова № 1 Пленуму Верховного Суду СРСР від 2 березня 1989 р. Про судову практику в справах про злочини, вчинені у виправно-трудових установах, до начальницького складу виправно-трудових установ відносила осіб, що знаходяться на службі в органах внутрішніх справ і мають спеціальні звання молодшого, середнього, старшого і вищого начальницького складу [186]²⁾.

Таким чином, розмаїтість приведених вище переліків осіб, що з тих чи інших утилітарних міркувань віднесені до персоналу, співробітників, адміністрації ВТУ, не дозволяє однозначно відповісти на запитання, хто ж є суб'єктом діяльності з виконання покарань. На мій погляд, найбільш прийнятним терміном для визначення суб'єкта виконання покарання є «адміністрація³⁾ органів і установ виконання покарань».

Адміністрація ОУВП як суб'єкт діяльності з виконання покарань, будучи носієм живої діяльності, здатна змінювати, удосконалювати, розвивати КВС своїми сукупними діями саме тому, що ці дії, процеси виконання-відбування покарання опосередковані, обумовлені існуванням КВС, втілили в собі її якісну специфіку, тобто діяльність адміністрації ОУВП ототожнюється з КВС, є її власним моментом, окремою стороною. Без ототожнення процесів виконання-відбування покарання з КВС будь-які дії здатні або зруйнувати дану систему, або не сприймаються нею, відриваються. Повинні бути відірвані і невластиві КВС структурні елементи. Так, якщо адміністрація ОУВП - суб'єкт екзекутивної діяльності ОУВП, то відразу упадає в око неузгодженість, що мала раніше місце, при віднесенні військовослужбовців внутрішніх військ (незважаючи на забезпечення ними охорони й ізоляції засуджених) до адміністрації ОУВП. Тому цілком логічно, що відповідно з Указом Президента Російської Федерації № 805 від 22 квітня 1994 р.

Треба сказати, що структура діяльності з виконання покарань як сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечує його цілісність, з невблаганністю змушувала і Міністерство внутрішніх справ України започаткувати певні кроки по проведенню організаційно-штатних заходів, що співвідносяться зі змістом поняття суб'єкта діяльності з виконання покарань. Тому-то з 1 квітня 1997 р. КВС МВС України було передано від внутрішніх військ функцію нагляду за засудженими, а що стосується передачі функції охорони, то в цьому напрямку теж була виконана певна робота [188]²⁾, яку завершив уже Державний департамент України з питань виконання покарань.

Як видається, при з'ясуванні питання, хто ж усе-таки є суб'єктом діяльності з виконання покарань, необхідно виходити з того, що, оскільки власне виконання покарання - це не будь-яка діяльність ОУВП, що має відношення до реалізації вироку суду про покарання, а лише діяльність винятково з реалізації властивих покаранню правообмежень, те лише ті з представників адміністрації (персоналу) ОУВП можуть бути визнані суб'єктами діяльності з виконання покарань, які і реалізують ці правообмеження. Якщо мова йде про позбавлення волі, то, безсумнівно, - це ті особи, що на підставі статті 71 ВТК користаються правом застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення, черговий помічник начальника установи, молодші інспектори служби нагляду і безпеки, які реалізують зміст позбавлення волі.

Що ж стосується інших вищезгаданих осіб, які входять до складу персоналу ОУВП, то виконувані ними функції перебувають за межами діяльності з безпосереднього виконання покарання. Тому цілком слушною є думка Н.С. Глазунова і М.Г. Дєткова, які стверджують, що тільки молодші інспектори безпеки виконують конкретні функції по забезпеченню нагляду, інші працівники «беруть участь» у цій справі [189]¹⁾.

Треба сказати, що раніше в літературі вже зустрічався розподіл носіїв соціально-перетворюючих дій (у тому числі й в ОУВП) на суб'єктів і учасників. Так, В.Н. Карташов вважає, що суб'єктами є органи чи організації, їхні посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями на виконання відповідних юридичних дій і операцій, а учасниками юридичної діяльності виступають окремі особи, їхні колективи чи організації, що у силу ряду причин і обставин так чи інакше сприяють суб'єктам у виконанні відповідних юридичних операцій [136. - С. 59].

М.О. Стручков вказував на те, що від суб'єктів виправно-трудових правовідносин варто відрізняти учасників, таких як прокурор, за згодою якого можлива зміна умов тримання засуджених [97. - С. 150-151].

Досить докладний перелік учасників кримінально-виконавчих правовідносин дав І.В.Шмаров, відносячи до них спостережні комісії, комісії зі справ неповнолітніх, трудові колективи, ради громадськості у виховно-трудових колоніях, окремих громадян, серед яких: громадські вихователі засуджених, депутати органів представницької влади, служителі культу, родичі засуджених до позбавлення волі, що прибули на побачення, особи, що працюють із засудженими у ВТУ [15. - С. 46].

Погоджуючись з тим, що перераховані І.В. Шмаровим організації, колективи й окремі особи є учасниками кримінально-виконавчих правовідносин, варто звернути увагу на те, що особи, які здійснюють у місцях позбавлення волі виховну, культурно-просвітницьку роботу, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених, інженерно-технічний персонал, відповідно до теорії ВТП були покликані здійснювати виправно-трудовий вплив на засуджених, котрий знаходиться за межами змісту виконання покарання. Отже, ці особи не можуть бути суб'єктами діяльності з виконання покарань, вони лише надають допомогу адміністрації ОУВП у її доцільній діяльності з реалізації властивих покаранню правообмежень. При цьому адміністрація ОУВП є не тільки обов'язковим, але й основним, неодмінним, найбільш важливим, головним представником екзекутивної діяльності, що в однобічному порядку визначає роль персоналу, а також несе відповідальність за організацію учасниками кримінально-виконавчої діяльності соціально-педагогічних, трудових і інших процесів.

На відміну від суб'єктів виконання-відбування покарання, правовий статус яких чітко визначений, дії учасників екзекутивної діяльності не можуть бути жорстко регламентовані нормами кримінально-виконавчого законодавства.

Певний інтерес являє собою з'ясування ролі працівників науково-дослідних, проектних і навчальних установ, що відповідно до Закону Російської Федерації Про установи й органи, що виконують покарання у виді позбавлення волі, входять у кримінально-виконавчу систему. З цього приводу, наприклад, Ю.М. Ткачевський вважає, що включення в кримінально-виконавчу систему науково-дослідних, проектних і інших, що не мають безпосереднього відношення до виконання позбавлення волі, установ визначено прагненням включити осіб, які у них працюють, до числа тих, хто наділений пільгами з оплати праці, вислузі років, забезпеченню житлом і іншими благами [67. - С. 20]. На мій погляд, це не зовсім так. Не можна, звичайно заперечувати проти того, що науково-дослідні і проектні інститути не мають безпосереднього відношення до виконання покарання, оскільки вони є учасниками екзекутивної діяльності, здійснюваної в ОУВП, однак мотиви включення їх у КВС мені бачаться трохи інші. Участь науково-дослідних, навчальних і проектних установ виражається в наданні допомоги адміністрації органів і установ у вирішенні завдань виконання покарань, у реалізації правових повноважень суб'єкта екзекутивної діяльності шляхом розробки проектів нормативних актів, систематизації і порівняльно-правового аналізу законодавства, роз'ясненні і конкретизації правових розпоряджень, підготовки фахівців для КВС, розробки організаційно-методичних документів для впровадження інженерно-технічних засобів охорони об'єктів КВС і т.ін. Отже, співробітники НДІ МВС (МЮ), що відносяться до працівників КВС, а також представники науки КВП, здійснюючи духовно-теоретичну діяльність, узагальнюють практичний досвід виконання покарань і розробляють вихідні положення для розгортання процесів виконання-відбування покарань. Адже діяльність охоплює як матеріально-практичні, так і інтелектуальні, духовні операції, зовнішні і внутрішні процеси. Діяльністю є робота думки в такому ж ступені, як і робота руки, процес пізнання в такому ж ступені, як людська поведінка [151. - С. 5].

Практична і теоретична форми є необхідними компонентами людської діяльності, у тому числі й екзекутивної діяльності. Однак, якщо суб'єкти практичної діяльності з виконання покарань виконують репродуктивну діяльність, спрямовану на досягнення заздалегідь заданого результату відомими засобами, то суб'єкти духовно-теоретичної діяльності в сфері виконання покарань покликані організувати процес відображення дійсності - практики реалізації кари, займаючись при цьому продуктивною діяльністю з вироблення ідей, поглядів, уявлень, оцінок, тобто творчістю, пов'язаною в останні роки з розробкою проектів КВК, зі створенням нової кримінально-виконавчої теорії, з виробленням мети виконання покарання і формулюванням завдань ОУВП, визначенням засобів досягнення результатів екзекутивної діяльності.