2.3.4. З а с о б и д і я л ь н о с т і п о в и к о н а н н ю п о к а р а н ь.

Указані в статті 50 КК України цілі покарання є ідеальним внутрішнім спонукальним мотивом правоохоронної діяльності, практики застосування покарань, вони визначають характер і спосіб діяльності судової і кримінально-виконавчої систем.

Правоохоронні органи, що ведуть боротьбу зі злочинністю, у підсумку опиняються перед необхідністю реалізації цілей покарання за допомогою засобів, визначених кримінально-виконавчим законодавством, що можливо лише в реальній діяльності адміністрації ОУВП, неодмінним умовою якої є поєднання, правових і предметних, матеріальних носіїв цієї діяльності, застосовуваних способів і зусиль адміністрації. При цьому, вибір засобів не може бути довільним. Він детермінований типом юридичної діяльності, практикою, що склалася, законодавством, традиціями й іншими обставинами. Окремі засоби, закріплені нормативно-правовими актами, мають визначений правовий статус і підлягають обов'язковому використанню у вказаних ситуаціях [136. - С. 63]. Тільки в сполученні із засобами можливе переведення мети з ідеальної форми в реальну, коли фазами, сукупністю частин складної системи виконання покарання є: мета - процес - результат. Діяльність ОУВП як категорія виражає доцільний вплив суб'єкта - адміністрації ОУВП за допомогою визначених засобів на об'єкт - процес виконання-відбування покарання для одержання результату, що відповідав би цілям покарання, меті виконання покарання і завданням діяльності ОУВП. Специфіка об'єкта екзекутивної діяльності - процеса виконання-відбування покарання істотно визначається специфікою матеріально-предметних і правових засобів, якими він виділений з інших напрямків діяльності ОУВП.

Кримінально-виконавча діяльність, виступаючи засобом досягнення цілей покарання, у свою чергу, має власні цілі і завдання, що співвідносяться з відповідними засобами їхнього досягнення. Більш того, цілі і засоби крім своєї взаємозумовленості мають властивість мінятися місцями. Наприклад, висунуте у статті 1 КВК Російської Федерації завдання регулювання порядку виконання і відбування покарання, у статті 9 КВК трансформується вже у засіб виправлення засуджених, у режим і, таким чином, порядок виконання і відбування покарання (режим) виступає завданням КВК, одночасно будучи і засобом виправлення засуджених. Але на цьому співвідношення цілей (завдань) і засобів діяльності установ і органів, що виконують покарання, не закінчується, оскільки режим, у свою чергу, має власні засоби досягнення, забезпечення. У кримінально-виконавчому законодавстві Росії вони значно більш численні, чим у чинному ВТК України. Так, КВК Російської Федерації до них відносить: правила про роздільне тримання різних категорій засуджених (ст. 80); охорона і нагляд за засудженими і технічні засоби нагляду і контролю за ними (ст.ст. 82, 83)¹⁾; оперативно-розшукова діяльність у виправних установах (ст. 84); здійснення обшуків і оглядів (ст. 82); режим особливих умов (ст. 85); заходи безпеки (ст. 86); заходи заохочення і стягнення, застосовувані до засудженого (ст.ст. 113, 115). У практичній діяльності ОУВП перераховані засоби, заходи, способи, дії є засобами забезпечення режиму, при цьому з позицій теорії права вищезгадані норми носять процедурний характер і забезпечують правовий механізм реалізації режиму [181]²⁾.

Як уже було показано, у КВС здійснюються різні за змістом, спрямованістю, цілями і характером види діяльності, тому певний засіб, у даному випадку режим, виявляє свою здатність служити деякому набору цілей і завдань і сам виявляється сукупністю певних можливостей, що і дозволяє визначити його якзасіб різних цілей і завдань. От чому режим можна розглядати і як засіб виправлення засуджених, і як засіб виконання і відбування покарання.

Як можливість, кара перетворюється в дійсність у конкретних матеріально-предметних умовах місць позбавлення волі, як конкретна можливість у конкретну дійсність. Тому крім організації режиму виконання покарання як сукупності заходів здійснюваних адміністрацією ОУВП, засобом виконання і відбування покарань виступають матеріально-предметні умови тримання засуджених. Разом з тим, конкретні матеріально-предметні умови виконання покарання (матеріально-побутові умови відбування покарання) мають відносно випадковий характер стосовно до процесу виконання покарання як необхідності і накладають на нього і майбутню дійсність у виді результату реалізації кари в кожнім випадку індивідуальний відбиток. Об'єктивні матеріально-предметні, соціально-економічні умови, у яких здійснюється діяльність з виконання покарань, диктують послідовність дій адміністрації ОУВП і характер кари. Цим обумовлено те, що досягнення мети кари, послідовність дій з реалізації правообмежень, властивих, наприклад, позбавленню волі, у різних країнах, у різних умовах може складатися з різних дій.

Матеріально-предметні умови, у яких здійснюється екзекутивна діяльність, впливають і на інші напрямки діяльності ОУВП. Так, соціально-педагогічна діяльність, здійснювана в ОУВП, припускає моральне виправлення засуджених, зміни в психіці, у свідомості засудженого, коли в результаті так званого виправно-трудового впливу «цінностей людського співжиття засуджений дотримується глибоко усвідомлено». Але, якщо виправлення припускає зміни у свідомості засудженого, то доречно буде згадати один з основних постулатів діалектичного матеріалізму, що саме буття визначає свідомість. При цьому у філософії розрізняють два способи буття - реальність і ідеальність, а в них три види (модуси) буття - можливість, дійсність і необхідність [29.

Відсутність належних умов тримання засуджених не тільки приводить до проявів невдоволення серед них, але і сприяє поширенню інфекційних захворювань. Наприклад, відносно недавно була опублікована інформація про те, що у виправних установах Донецької області засуджені сплять на ліжках, розміщених у 3-4 яруси, оскільки в колоніях посиленого режиму, розрахованих на 5 тис. місць міститься 8,5 тис. засуджених. У слідчих ізоляторах засуджені сплять у порядку черги. Захворюваність засуджених на туберкульоз останнім часом зросла вдвічі, не створені відповідні умови тримання для 360 ВІЧ-інфікованих [182]¹⁾. Але ж цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їхнє здоров'я і гідність [56. - С. 230], на що, судячи з приведеного прикладу, не приходиться і сподіватися. Це підтверджується і проведеним нами анкетуванням: 76,3% засуджених вважають, що перебування в місцях позбавлення волі не сприяє збереженню їхнього здоров'я, 79% опитаних переконані, що середовище, у якому вони опинилися, є небезпечним для здоров'я, а 69,7% переконалися в тім, що умови перебування в місцях позбавлення волі не відповідають людській гідності.

Матеріально-побутові умови відбування покарання виступають як спеціалізовані засоби відповідних цілей різних за своєю спрямованістю діяльностей у місцях позбавлення волі. Однак, видається, що характеристика матеріально-предметних умов тримання засуджених, як засобу виконання-відбування покарання, є саме тією «просікою» у дрімучих заростях псевдознань, насаджених виправно-трудовою педагогікою, що відкриває доступ до пізнання екзекутивної діяльності ОУВП.

Для досягнення справді системного розуміння діяльності ОУВП необхідно виділити її сутність і основу, субстанцію і субстрат, що вимагає структурування діяльності ОУВП, з'ясування внутрішньої єдності усіх форм процесу виконання покарань.

Як сказано в статті 1 ВТК, виправно-трудове законодавство України має своїм завданням забезпечення виконання кримінального покарання. У відповідності зі статтею 2 Закону Російської Федерації Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі від 21 липня 1993 р., завдання виконання покарання є першорядним завданням КВС. Однак, жодна практична мета не може бути досягнута без застосування необхідних матеріальних засобів її реалізації [6.- С. 72]. КВС як і будь-яка інша система також має свою матеріально-предметну основу, що виступає як передумова її виникнення, функціонування і розвитку. Між виконанням покарань, що розуміється в науці КВП у якості основного завдання, субстанції КВС і матеріально-предметною основою, в умовах якої ця субстанція й існує, тобто здійснюється процес виконання покарання, мається необхідний взаємозв'язок. Органічна єдність матеріалу і субстанції відображається поняттям «субстрат». Система завжди існує на специфічному для неї субстраті. Субстрат - тіло системи, та матеріальна основа, на якій здійснюється даний якісно специфічний процес [14.- С. 53]. Субстрат КВС - це насамперед засоби виконання-відбування покарання, тому що матеріально-предметні носії (матеріально-побутові умови відбування покарання) виступають спеціалізованими засобами спеціальної мети - виконання покарань. Наявністю специфічного субстрату КВС визначається наявність зовнішніх границь, зовнішніх зв'язків, просторова структура установ виконання покарань. При цьому просторова структура виправних установ у виді житлової і виробничої зон, розташовані в них будинки, спорудження, служби, приміщення, система охорони, сигналізації, технічні засоби контролю і нагляду є засобами виконання-відбування покарання. Інакше кажучи, своєрідність матеріально-предметних умов діяльності з виконання покарань у певній мірі обумовлена наявністю зовнішніх кордонів установ виконання покарань, системою охорони, сигналізації, що забезпечують відносну, фізичну ізоляцію засуджених від зовнішнього світу. Матеріально-предметні умови, у яких розгортається, здійснюється діяльність із виконання покарань, володіють певною автономією, наявністю особливих, незалежних від процесів виконання-відбування покарання, відмітних за своїми властивостями показників, є якісно іншим у порівнянні з КВС, але як субстрат діяльності з виконання покарань ці умови, разом з тим, відображають її характерні відмітні властивості, виступаючи як інше, але своє інше КВС.

Як субстанція, виконання покарань вимагає відповідного субстрату, тобто обстановки, умов, у яких здійснюється процес виконання відбування покарання. І навпаки, субстрат передбачає дану субстанцію, тобто матеріально-предметна основа обумовлює як процес виконання-відбування покарання, так і його результати. Отже, матеріально предметні умови діяльності ОУВП і діяльність із виконання покарань як така, тобто субстрат і субстанція складають діалектичні протилежності. Субстрат передбачає дану субстанцію, а субстанція відтворює власний субстрат [14. - С. 53].

Матеріально-предметні умови виконання-відбування покарання, як субстрат усякої КВС - головне, на чому будується діяльність із виконання покарань; вони одночасно є і первісною основою для виникнення розходжень у кримінально-виконавчих системах різних держав, з несхожими соціально-економічними умовами. Показово, що дана обставина врахована в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими. Так, у статті 2 Правил сказано: «Приймаючи до уваги розмаїтість юридичних, соціальних, економічних і географічних умов у світі, ясно, що не всі ці правила можна застосовувати повсюдно й одночасно» [55. - С. 28].

З іншого боку, між субстанцією і субстратом існує і зворотний зв'язок, коли при створенні КВС надається визначена форма субстрату діяльності ОУВП, а потім можливий розвиток і удосконалювання матеріально-предметних умов виконання-відбування покарання в процесі функціонування КВС.

Виділення субстанції і субстрату - якісно визначених елементів у діяльності ОУВП дозволяє розглядати її як систему. При цьому момент мінливості в системі діяльності виступає як діяльність жива, а момент спокою - як діяльність опредмечена. Жива й опредмечена діяльність - це два взаємодоповнюючі способи існування діяльності взагалі. Який би конкретний вид діяльності ми не взяли, вона існує завжди лише в єдності цих двох протилежностей [14. - С. 120]. Адміністрація ОУВП як суб'єкт виконання покарання є носієм живої діяльності, що є специфікою суб'єкта в системі діяльності з виконання покарань як цілого.

Діяльність адміністрації ОУВП і поведінка засуджених як жива діяльність є уособленням моменту мінливості в складному суперечливому процесі виконання-відбування покарання. Живій діяльності суб'єктів виконання-відбування покарання протистоїть опредмечена діяльність у виді матеріально-предметних засобів діяльності ОУВП. Ця опредмечена діяльність є власним, органічним, внутрішнім моментом діяльності ОУВП як цілого. У цій своїй якості матеріально-предметні засоби діяльності ОУВП не є чимось раз і назавжди встановленим - навпаки, це реально існуючий елемент КВС, що розвивається й удосконалюється за законами цілого.

Жива діяльність суб'єктів виконання-відбування покарання, що володіє більш високим ступенем інтенсивності розвитку, іншою якісною визначеністю усередині діяльності ОУВП, виступає, знімаючи опредмечену діяльність, зіштовхуючись з існуючими на даний момент матеріально предметними умовами, як рушійна, ведуча сторона протиріччя, що втілює в собі природу КВС.

Існуюча в процесі виконання-відбування покарання протилежність є його рушійною силою, що протистоїть спокою, пасивності, бездіяльності, яка вносить елемент занепокоєння в наявне протиріччя.

У діяльності ОУВП виконання-відбування покарання й опредмечена діяльність, втілена в матеріально-предметному носії, розглядаються як діалектичні протилежності, а з цього випливає, що виконання-відбування покарань завжди існує в нерозривній єдності з опредмеченою діяльністю. Далі, кожна зі сторін відзначеної протилежності має іншу як свою необхідну передумову, тобто виконати, наприклад, позбавлення волі, можна лише організувавши відповідні матеріальні умови для ізоляції засуджених, а з іншого боку, будинки, спорудження, майнові комплекси установ виконання покарань самі по собі ніщо, без організації живої діяльності, що дозволяє виявити їхнє функціональне призначення. Екзекутивна діяльність правоохоронних органів цілком здатна надати тим чи іншим будинкам, спорудженням чи територіям властивості місць позбавлення волі, де забезпечується надійна ізоляція осіб, що там містяться. Так, у 1973 році в Чилі стадіони виконували функції концтаборів. У 90-і роки, у Росії, лікувально-трудові профілакторії, що припинили свою діяльність, були переустатковані у виправні установи, а, наприклад, у Калінінградській області виправною колонією стало колишнє військове містечко. Досвід переобладнання ЛТП у виправно-трудові колонії останнім часом з’явився і в Україні.

Таким чином, жива і опредмечена діяльність як складові частини екзекутивної діяльності ОУВП розвиваються через взаємопереходи одна в іншу, існують у двох іпостасях. Як парні категорії, вони дають цілісне відображення діяльності ОУВП лише у своїй діалектичній єдності. Як дві взаємодоповнюючі складові, котрі можуть досить ефективно виявлятися опосередковано одна через іншу, жива й опредмечена діяльність утворюють діяльність ОУВП як єдине ціле.