2.3.3. М е т а д і я л ь н о с т і п о в и к о н а н н ю п о к а р а н ь.

Як уже було показано, діяльність ОУВП багатопланова й основою здійснюваних різноманітних видів діяльності є наявність різних можливостей у даному органі чи установі виконання покарань, у визначений кожному засудженому термін (якщо це термінове покарання) чи ж у межах правообмежень, властивих «одномоментним» покаранням.

Як основний напрямок діяльності ОУВП реалізація кари характеризує власну природу примусового заходу, призначуваного за вироком суду, сутність і своєрідну специфіку реалізації обмежень прав і свобод засудженого. Діяльність з виконання покарань, що припускає реалізацію властивих покаранню правообмежень, є вторгненням у сферу прав людини, отже, вона повинна носити максимально конкретизований характер, при її здійсненні необхідно переслідувати конкретну мету, вирішувати цілком визначені завдання, звільнившись від абстрактного й аморфного.

Набір окремих, зовні виражених актів адміністрації ОУВП лише тоді стає діяльністю з виконання покарання, коли ці дії підпорядковані єдиній, конкретній меті кари, що і надає сенсу діяльності ОУВП. Структура діяльності може бути розкрита лише через поняття конкретної мети [11. - С. 269]. Саме мета кари й об'єктивні умови діяльності детермінують послідовність дій адміністрації ОУВП і застосовувані для її реалізації засоби. А.Н. Леонтьєв відзначив, що дією ми називаємо процес, підпорядкований уявленню про той результат, що повинний бути досягнутим, тобто процес, підпорядкований свідомій меті [171. - С. 103]. Такий підхід не дає підстав розмежовувати дії адміністрації ОУВП із реалізації властивих покаранню правообмежень, що є основою діяльності ОУВП, і процесом виконання покарання, який виступає об'єктом діяльності адміністрації ОУВП.

Діяльність адміністрації ОУВП здатна виявлятися в одних випадках як самостійний процес виконання покарання, як вид діяльнісної активності, в інших - як система дій, включена в діяльність правоохоронних органів, стосовно якої вона може відігравати підлеглу роль знаряддя, засобу.

Діяльність адміністрації ОУВП є внутрішньою єдністю такої реальної, визначеної можливості, як кара, і дійсності - практики виконання покарань. При цьому діяльність адміністрації ОУВП, що є узгодженою з карою, бо приводить до реалізації властивих покаранню правообмежень, являє собою доцільну активність. Інші види діяльності ОУВП можна характеризувати як цілеспрямовану активність, тому що вони, хоча і спрямовані на досягнення тих чи інших специфічних цілей, проте не завжди приводять до бажаного результату. І якщо такі види діяльності і закінчуються результативно, то далеко не завжди цей результат бажаний чи ж був запланований суб'єктом тієї чи іншої діяльності (наприклад, замість юридичного виправлення, засуджені, обмінявшись досвідом, здобувають навички для успішного ухилення від кримінальної відповідальності і покарання, що в очах персоналу, як суб'єкта соціально-педагогічної діяльності в ОУВП, здається саме як юридичне виправлення).

Діяльність з виконання покарань є раціональною діяльністю, оскільки кінцевий результат виконання покарання, реалізації властивих покаранню правообмежень збігається з метою кари. На відміну від діяльності з виконання покарань соціально-педагогічна діяльність в ОУВП є нераціональною, тому що результат такої діяльності, як правило, не збігається з метою - виправленням засуджених. Збіг результату діяльності з виконання покарань з метою кари свідчить про те, що дії адміністрації ОУВП були доцільними, а це, у свою чергу, говорить, що у КВП аналіз діяльності з виконання покарань, постановка мети цієї діяльності, вироблення схеми досягнення результату є істинними. Поставлена перед адміністрацією ОУВП мета кари в принципі є досяжною, тому що за допомогою послідовних дій адміністрації ОУВП, набору реальних засобів, організації об'єктивного процесу виконання-відбування покарання можна досягти результату такої діяльності. Досягнення результату в діяльності ОУВП свідчить, що в теорії КВП раціональність такої діяльності ґрунтується на істинному знанні.

В екзекутивній діяльності ОУВП перетворення можливості в дійсність відбувається за одним з можливих варіантів: 1) адміністрація ОУВП свідомо ставить своєю метою перетворення можливості кари в дійсність і тоді її діяльність з виконання покарання спрямована на створення відповідних умов, використання необхідних засобів; 2) здійснюючи мету кари, адміністрація ОУВП мимоволі створює умови для реалізації можливості, якої ніхто не бажав, наприклад для обміну злочинним досвідом, планування злочинної діяльності після звільнення, підшукування спільників, створення злочинних груп і т.ін. Природно, що подібні цілі не могли стояти перед адміністрацією ОУВП. Вони перетворюються в дійсність як би крім діяльності ОУВП. У зв'язку з цим, небезінтересними є дані, отримані в ході одного соціологічного дослідження. Так, на думку більшості опитаних, а це 66,2 % співробітників виправних установ, поширювані в місцях позбавлення волі звичаї, норови і традиції злочинного світу, загострюють обстановку в колоніях і взаємини як між засудженими, так і між співробітниками. Разом з тим, є 5 % співробітників і 32,7 % засуджених, котрі вважають, що норови злочинного середовища, «злодійські» традиції сприяють примиренню засуджених і є гарантом стабільної обстановки в місцях позбавлення волі [93. - С. 45]. Таким чином, якщо судити по приведеним даним, злочинне середовище може впливати на процеси виконання-відбування покарання трояким чином: 1) перешкоджаючи їм, 2) сприяючи і 3) відносячись нейтрально. Оскільки, в основному, відбувається протидія адміністрації ОУВП, то насаджувані традиції злочинного світу варто розглядати як противагу дії кримінально-виконавчого законодавства, як антистимул ефективності екзекутивної діяльності.

Можна зробити висновок, що, незважаючи на те, що розвинута і виявлена в дійсності (практиці виконання покарань) сутність виконання покарання постає як необхідність, однак це далеко не завжди означає, що панування необхідності в розвитку кримінальної відповідальності, визначення нею мети кари і майбутніх процесів виконання-відбування покарання однозначно вирішено, що у всіх суб'єктів виконання-відбування покарання однакові цілі, тому що усяка мета завжди є метою певного суб'єкта правової діяльності [69.

По-друге, кара, як можливість, що має необхідний характер у діяльності ОУВП, полягає в загальних умовах діяльності ОУВП і виражає собою лише загальний кінцевий майбутній підсумок розвитку кримінальної відповідальності в стадію виконання покарань.

Мета кари, як відображення існуючого у виді можливості процесу застосування покарання, вже в кримінальному судочинстві є тенденцією, передумовою виникнення стадії виконання покарання, обумовленої об'єктивними закономірностями розвитку кримінальної відповідальності. Разом з тим, кримінальна відповідальність, що складається з реалізації примусових заходів кримінально-правового характеру, у відношенні конкретної особи, що вчинила злочин і зазнала покарання (тобто у відношенні даного приватного процесу відбування покарання, через який кара виявляється як необхідність), має дві можливості розвитку: 1) можливість застосування кримінального покарання і 2) можливість його незастосування, тобто можливість розвитку кримінальної відповідальності і можливість припинення кримінальної відповідальності в зв'язку з: а) засудженням особи, що вчинила злочин без призначення йому покарання (наприклад, у зв'язку зі зміною обстановки); б) закінченням строків давності; в) дійовим каяттям; г) примиренням з потерпілим. Усе це залежить від характеру вчиненого злочину, особистих якостей особи, що вчинила злочин, у тому числі і від її поведінки після здійснення суспільно небезпечного діяння.

Виконання покарання є реальною можливістю, що породжується і визначається діяльністю ОУВП, зв'язана з необхідністю, виражає розвиток субстанції, підґрунтя, головного в суперечливому процесі виконання-відбування покарання.

Мета кари, заснована на реальних можливостях КВС, є істинною і реальною, імовірність її здійснення максимальна. При цьому варто виходити з того, що коли мова йде про мету виконання покарання, то маються на увазі два відмінних одне від одного поняття: конкретна мета реальної діяльності адміністрації ОУВП і абстрактна мета-ідеал. Мета діяльності припускає не тільки ставлення до мети-ідеалу, але і конкретну діяльність. Така мета співвідноситься не тільки з предметом бажання, але і з предметом безпосередньої діяльності [118. - С. 43].

Мета виконання покарання, на відміну від мети виправлення, включає у свій зміст чітке уявлення про те, що для її здійснення ще необхідна реальна діяльність адміністрації ОУВП по примусовому впливу на засуджених, що полягає в передбачених КК обмеженнях прав і свобод. Від абстрактної мети-прагнення, якої є виправлення засуджених, конкретна мета - виконання покарання, відрізняється тим, що вона не є деяким ефемерний ідеалом, тим обрієм, до якого можна лише тільки прагнути, уявляючи, що до нього в такий спосіб наближаєшся. На відміну від таких абстрактних, перспективних цілей, що містяться в статті 50 КК, як виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, мета виконання покарання включає у свій зміст чітке уявлення як про конкретний процес виконання-відбування покарання, так і про кінцевий кількісно і якісно визначений результат діяльності адміністрації ОУВП.

Мета виконання покарання, що розуміється як можливість, виступає стосовно дійсності, тобто до практики застосування покарань, у досить складній системі відносин. Вона не тільки має за своє джерело сутність покарання - кару, але і припускає реальну діяльність, процес реалізації правообмежень, властивих покаранню, оскільки виконати - це те ж, що сповнити, тобто здійснити, провести в життя доручене, задумане [178]¹⁾. А оскільки у відповідності зі ст. 50 КК України «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого», то виконати покарання - значить здійснити, втілити в дійсність, реалізувати властиві йому правообмеження.

Мета діяльності адміністрації ОУВП одержує своє змістовне визначення через позначення свого об'єкта - процесу виконання покарання. У визначення виконання покарання як мети діяльності адміністрації ОУВП, таким чином, входить цілком об'єктивний зміст.

Мета виконання покарання припускає усвідомлення як об'єктивних можливостей адміністрації ОУВП по організації процесу виконання покарань, так і об'єктивних умов тримання засуджених у місцях позбавлення волі, що є передумовою режиму відбування покарання, тобто мета суб'єктів виконання-відбування покарання характеризується цілком визначеним об'єктивним змістом і цілком визначеними об'єктивними передумовами.

Виконання покарання, отже, об'єктивно визначається як реальна мета. Разом із тим, при теоретичному дослідженні, при аналізі мети виконання покарання і реалізуючої її діяльності вони виступають у формі ідеального. Однак розуміння мети виконання через категорію «ідеальне» аж ніяк не дає підстав вважати, що вона приречена залишатися деякого роду застиглою ідеєю, оскільки ідея виконання покарання - ця така ідея, така можливість, яка повинна бути реалізована в дійсність. Ідеальне і реальне визначення мети виконання покарання зливаються в єдиний зміст і, таким чином, мета реалізації кари виступає як свого роду практична ідея.

Мета виконання покарання як спонукальний момент у системі діяльності ОУВП відповідає призначенню адміністрації ОУВП, тобто корінним потребам суб'єкта діяльності з виконання покарань. Ця мета для ОУВП виступає реальною, самою істотною, необхідною, кінцевою метою суб'єкта реалізації кари. «Виконання покарання» є тим орієнтиром, що направляє діяльність ОУВП як правоохоронних органів. Виконання покарань - це самоціль діяльності адміністрації ОУВП, «ціль цілей», що підкоряє собі усі компоненти діяльності з виконання покарань, із реалізації кари.

У діяльності адміністрації ОУВП відбувається перехід ідеального, суб'єктивного, теоретичного в матеріальне, об'єктивне, практичне. Разом із тим, у процесі виконання покарання відбувається перехід діяльності адміністрації ОУВП у результат цієї діяльності. З іншого боку, практика виконання покарань дозволяє перевірити істинність теорії виконання покарань, тобто діяльність у цьому випадку виступає як процес, у якому здійснюються взаємопереходи між полюсами «ідеальне - матеріальне», «суб'єктивне - об'єктивне». Ця спільність макроструктури теорії і практики виконання покарань, внутрішньої і зовнішньої діяльності ОУВП, дозволяє представникам науки КВП провести аналіз діяльності з виконання покарань, спочатку відволікаючись від форм, у яких вона протікає.

Єдино можливим способом існування і розвитку КВС є діяльність адміністрації ОУВП, що виступає одночасно як суб'єктивна, цілепокладена, свідома діяльність і як форма закономірного, об'єктивного процесу виконання покарання. Діяльнісний підхід дозволяє з'ясувати сутність процесу виконання покарання.

Діяльність адміністрації ОУВП входить у предмет КВП не особливою своєю частиною чи елементом, а своєю особливою функцією, що відображає роль інституту покарання в житті сучасного суспільства. Це функція кари.

Будучи доцільною, діяльність з виконання покарання спрямована аж ніяк не на невизначений, абстрактний об'єкт, а, володіючи якісною і кількісною визначеністю, тобто вираженими властивостями предметності, вона спрямована на реальний, свідомо виділений момент дійсності - процес виконання покарання, що припускає досягнення визначеного соціально значимого результату.

У діяльності з виконання покарань у нерозривній органічній єдності знаходяться: 1) внутрішнє, ідеальне, суб'єктивне і 2) зовнішнє, матеріальне, об'єктивне. При цьому позначення в теорії КВП мети виконання покарання, визначення послідовності дій адміністрація ОУВП, детермінація засобів діяльності - усе це відноситься до першої складової частини діяльності. Мета виконання покарання є кінцевою метою в екзекутивній діяльності адміністрації ОУВП. При цьому мета виконання покарань виконує функцію: 1) спрямованості, зосередженості ОУВП на екзекутивній діяльності; 2) орієнтира, що дозволяє вказати адміністрації ОУВП напрямок правоохоронної діяльності; 3) способу і характеру дій суб'єкта цієї діяльності.

Другу ж частину виконання покарань складає основна форма діяльності - практика: безпосередні практичні активні дії суб'єктів виконання-відбування покарання, тобто об'єктивна сторона діяльності, процеси виконання-відбування покарання, причинний зв'язок між діями адміністрації ОУВП і результатом, результат діяльності адміністрації ОУВП, у якому вона вгасає, оскільки правообмеження реалізовані, мета кари досягнута.

Діяльність адміністрації ОУВП є результатом реалізації однієї можливості і здобуває якість визначеності тоді, коли всієї її цілі, крім однієї - кари, що є конкретною і реальною можливістю, виключені. Оскільки кара, як реальна мета, відображає об'єктивну можливість - виконання покарання, то, розрізняючись за формою, ця мета і власне діяльність із реалізації правообмежень, притаманних тому чи іншому заходу державного примусу, мають однаковий зміст, що виражається в елементах і процесах, властивих КВС. Можливість виконання покарання являє собою тенденцію в розвитку діяльності ОУВП, є потенційним буттям. Мета кари вказує на майбутнє в зміні дійсності за допомогою доцільної діяльності адміністрації ОУВП, що знаходиться у відповідності до об'єктивних закономірностей розвитку кримінальної відповідальності.

Реалізація кари показує, що процес виконання покарання розвивається по єдино можливому для нього реальному шляху, що відповідає структурі покарання як сукупності стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність КВС самої собі, тобто збереження її основних властивостей при різноманітних зовнішніх і внутрішніх змінах. Інших варіантів, крім реалізації кари, при виконанні покарання просто немає, хоча наявні уявлення і малюють деяку сукупність рівноцінних цілей [66. - С. 114].

Мета кари як реальна можливість з неминучістю реалізується в дійсності - діяльності ОУВП по втіленню в дійсність властивих покаранню правообмежень. Однак, установлення цієї закономірності є недостатнім, оскільки необхідно пізнати різноманіття причинно-наслідкових зв'язків структурних елементів системи виконання покарань, що видавалась на перший погляд цілісною.

Впливаючи на двоїстий об'єкт діяльності ОУВП - процес виконання-відбування покарання, адміністрація ОУВП перетворює його форму, приводить її у відповідність з метою виконання покарання. Однак, при цьому в бінарному процесі виконання-відбування покарання в кінцевому рахунку визначаються дві взаємозаперечуючі (але ж і взаємодоповнюючі) можливості - цілі, що випливають із двох протилежних сторін протиріччя «виконання-відбування».

Якщо виконання покарання немислимо без відбування, то зовсім неправильно було б вважати, що в процесі виконання-відбування покарання існує одна можливість, одна реальна мета. Існує мета виконання покарання і мета відбування покарання, мета адміністрації ОУВП і мета засудженого. Ідеальний варіант законодавчого регулювання процесу виконання-відбування покарання може виникнути тільки в тому випадку, коли мета виконання покарання, переслідувана адміністрацією, збіжиться з метою засудженого відбути покарання. Можливо це лише при усвідомленні суб'єктами виконання-відбування покарання справедливості винесеного у відношенні засудженого вироку. Однак проведене нами анкетування засуджених показало, що лише 33,7% засуджених вважають справедливим винесений у відношенні до них вирок.

Наявність самостійних цілей у засуджених при відбуванні покарань вимагає від адміністрації ОУВП організації діяльності з виконання покарань, застосування зусиль, навіть боротьби за реалізацію кари, вживання примусу, щоб виключити самоплив, стихійність. Наприклад, у зв'язку з тим, що кара при позбавленні волі полягає в ізоляції засуджених від суспільства, Інструкція МВС Російської Федерації (1997 р.), яка визначила основи охорони виправних установ, наказувала підрозділам охорони, конвоювання і розшуку вирішувати наступні основні службові завдання: охорона житлових зон виправних колоній загального, суворого, особливого режимів для відбування покарання засуджених чоловіків, а також виправних колоній загального і суворого режимів для відбування покарання засуджених жінок і лікувальних виправних установ; охорона житлових зон і суміжних з ними виробничих об'єктів установ; конвоювання засуджених з житлових зон установ на виробничі об'єкти і назад, охорона виробничих об'єктів під час роботи на них засуджених; здійснення пропускного режиму на охоронюваних об'єктах, недопущення проникнення в житлові зони і на виробничі об'єкти сторонніх осіб, предметів, речовин і продуктів харчування, заборонених до використання засудженими; конвоювання засуджених і осіб, взятих під варту, по планових, наскрізних автодорожніх, сезонних водяних і повітряних, залізничних маршрутах, у межах території суб'єктів Російської Федерації чи території, підвідомчої управлінням лісових виправних установ, на обмінні пункти і назад; розшук і затримка осіб, що здійснили втечу з місць позбавлення волі.

Аналогічні функції покликані виконувати відділи організації охорони ВТК згідно з Інструкцією з організації охорони виправно-трудових колоній, затвердженою 9 червня 2000 року Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 125, який виходить з того, що “охорона об’єктів ВТК – це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинення ними втеч та інших злочинів; запобігання проникненню на територію установ сторонніх осіб та заборонених до використання засудженими предметів; забезпечення матеріальних цінностей ВТК”.

Таким чином, мета кари як реальна можливість хоча і з неминучістю перетворюється в дійсність, але аж ніяк не сама по собі, не автоматично, тому що для цього необхідна діяльність адміністрації ОУВП.

Кара, одержавши свою визначеність у процесі виконання покарання, звичайно ж обмежує в тім чи іншому ступені права засудженого, можливість вибору для нього цілей покарання і засобів їхнього досягнення через урегульованість їх кримінальним і кримінально-виконавчим (виправно-трудовим) законодавством. Адміністрація ОУВП, виходячи з визначеності своєї діяльності, має можливість раціонального керування процесом виконання покарання. В взаєминах із засудженими адміністрація ОУВП керується відповідними кримінальними і кримінально-виконавчими нормами, що певним чином обмежують правове положення засуджених, регулюють їхню поведінку, регламентують практичну діяльність ОУВП.

При розвитку кримінальної відповідальності, що зводиться в кінцевому рахунку до реалізації санкцій кримінально-правових норм, кара як можливість має необхідний характер. Однак, у кожнім конкретному випадку реалізації кари в різних суб'єктів правоохоронної діяльності можуть бути різні, іноді навіть протилежні реальні цілі: так, суб'єкти виконання покарання можуть ставити своєю метою здійснення даної можливості реалізації кримінальної відповідальності і покарання, для чого створюють відповідні умови виконання покарань, а, наприклад, суб'єкти відбування покарання своє цілепокладання можуть зводити до того, щоб не допустити перетворення мети кари як можливості у дійсність і створюють умови для протилежної можливості, тобто для ухилення від кримінальної відповідальності і покарання. Перетворення мети кари в дійсність у нинішніх конкретних умовах часом залежить від сили, організованості, енергійності, наполегливості, послідовності діяльності співробітників правоохоронних органів і, зокрема, адміністрації ОУВП.

Мета виконання покарання і протилежна їй мета ухилення від відбування покарання кореняться в протилежних можливостях, вони не рівноцінні, мають не однаковий ступінь реальності. Прагнення уникнути кримінальної відповідальності і покарання як мета, що полягає в запобіганні настання необхідного явища, має реальність на нетривалий час, тому що можливість уникнути покарання, що її породжує, як правило, швидкоплинна, відноситься тільки до даних індивідуальних, швидкоплинних умов.

Мета кари, що виходить із конкретної можливості настання із закономірністю необхідної лінії подій - процесу виконання покарання в його послідовності, є цілком реальною. Якщо кара не може здійснитися в даних конкретних умовах, то від цього вона не повинна утрачати свою реальність на майбутнє. Можливість виконання покарання, породжена метою кари, має своїми умовами стійкі, нешвидкоплинні, обов'язкові явища, що виражають сутність екзекутивної діяльності. При ухиленні від відбування покарання з боку правоохоронних органів можуть бути упущені конкретні умови для перетворення можливості реалізації кари в дійсність тепер, але загальні умови реалізації мети кари проте залишаються, конкретний сприятливий збіг обставин для реалізації кримінально-правових санкцій, як правило, рано чи пізно повинен повторитися. Таким чином, діяльність суб'єктів відбування покарання, які ставлять собі метою не допустити реалізацію кари як можливості, що носить необхідний характер, зводиться фактично тільки до відтягування моменту її настання, до гальмування процесів виконання-відбування покарання.