3.1.6. П р и н ц и п з а к о н н о с т і в д і я л ь н о с т і о р г а н і в т а у с т а н о в в и к о н а н н я п о к а р а н ь.

Принцип законності є керівною вимогою в діяльності всіх державних органів і установ. Діяльність ОУВП є одним із видів державної діяльності. Загальні принципові підвалини діяльності ОУВП ґрунтуються на вимогах, засадах, характерних практично для усіх видів державної діяльності.

Головним напрямком діяльності ОУВП, що уособлює доцільність існування КВС, є діяльність із виконання покарань, здійснювана адміністрацією ОУВП. Адміністрація ОУВП повинна використовувати кримінально-виконавче законодавство як обов'язковий інструмент для здійснення екзекутивної діяльності.

Правоохоронна діяльність, здійснювана адміністрацією ОУВП, повинна здійснюватися в режимі законності, обумовленому повною подібністю розуміння законності як принципу кримінально-виконавчого законодавства і принципу діяльності ОУВП, що ґрунтується на єдності збагнення, закріплення і застосування норм кримінально-виконавчого законодавства, на тім, що законність органічно зв'язана зі справедливістю й асоціюється з доцільністю екзекутивної діяльності.

Законність у кримінально-виконавчій діяльності відображається в здійснюваній меті виконання покарання і її засобах, що роблять діяльність ОУВП результативною, доцільною, коли КВС працює налагоджено, відрегульовано; правообмеження, властиві покаранням, здійснюються в екзекутивній діяльності цілком і без яких-небудь затримок і відхилень. Законність виступає способом налагодження, упорядкування діяльності ОУВП. Реалізація вимог справедливості і законності в діяльності адміністрації ОУВП і в поведінці засуджених приводить до певного упорядкованого стану кримінально-виконавчої діяльності, що характеризується як режим справедливості і законності.

Законодавець наділяє суб'єктів виконання і відбування покарання, тобто адміністрацію ОУВП і засуджених, а також учасників кримінально-виконавчої діяльності неоднаковими за обсягом і характером правами й обов'язками, а обумовлено це тим, що кримінально-виконавча діяльність об'єктивно складається з діяльності адміністрації і поведінки засуджених, тобто дій неоднорідних суб'єктів, що знаходяться між собою у стосунках влади-підпорядкування, у відносинах панування суб'єкта виконання над суб'єктом відбування покарання. Як обов'язковий елемент механізму правового регулювання, законність забезпечує реальність застосування засобів владного впливу.

Підтримка режиму законності має виняткове значення при реалізації правообмежень, властивих покаранням і необхідна як для вирішення завдань кримінально-виконавчого законодавства, так і для охорони прав і інтересів засуджених. Відступ від закону в екзекутивній діяльності адміністрації ОУВП приводить до порушення прав і законних інтересів засуджених. Кримінально-виконавче законодавство повинне не тільки проголосити права засуджених, але і гарантувати дотримання їхнього правового статусу шляхом покладання на адміністрацію ОУВП обов'язку по забезпеченню законних прав і інтересів засуджених.

У двоєдиному процесі виконання-відбування покарання, який має у своїй основі протистояння адміністрації і засуджених, закон і законність є не просто засобом організації правової поведінки суб'єктів і учасників кримінально-виконавчої діяльності, але саме тим правовим засобом, який додає адміністрації ОУВП впевненості у тім, що здійснення правообмежень, властивих покаранням, гарантовано від яких би то не було випадковостей і небезпечних замахів на закономірність реалізації кари з боку засуджених. Реалізація кари включається в законність і навпаки законність притаманна екзекутивній діяльності. Екзекутивна діяльність являє собою втілення законності в здійсненні правообмежень, властивих покаранням, а законність як принцип кримінально-виконавчої діяльності це є не що інше як з'єднання кари з вимогою неухильного дотримання, виконання, використання і застосування норм кримінально-виконавчого законодавства.

Суб'єкти виконання і відбування покарання, учасники екзекутивної діяльності зобов'язані підкорятися вимогам кримінально-виконавчого законодавства. Поряд з цим, законність як принцип діяльності ОУВП, припускає також точне і суворе дотримання суб'єктами й учасниками діяльності з виконання покарань Конституції України, інших законів, прийнятих на її основі, а крім того і відомчих нормативних актів, що регулюють порядок виконання й умови відбування покарання. Отже, у принципі законності зосереджена цілісність кримінально-виконавчого законодавства і вимога його суворого і неухильного втілення в дійсність у діяльності ОУВП. Законність виконання покарання передбачає виконання і дотримання адміністрацією ОУВП норм КК, а також матеріальних і процесуальних норм кримінально-виконавчого законодавства.

У діяльності ОУВП принцип законності виявляється в тім, що адміністрація зобов'язана застосовувати, дотримуватись, виконувати і використовувати норми кримінально-виконавчого законодавства, які регулюють процес виконання-відбування покарання. Обумовлено це тим, що, як справедливо відзначив В.Н.

Пронизуючи собою всі напрямки діяльності ОУВП, а особливо екзекутивну діяльність, здійснювану адміністрацією ОУВП як суб'єктом виконання покарань, принцип законності поширюється на поведінку засуджених як суб'єкта відбування покарання, а також на дозволену чи обов'язкову діяльність учасників діяльності з виконання покарань. Звернувши увагу на те, що принцип законності поширюється і на засуджених, С.Г. Келіна і В.Н. Кудрявцев вказують, що стосовно до осіб, які відбувають покарання, цей аспект означає, по-перше, що суд при винесенні вироку керується тільки законом і, по-друге, що права й обов'язки, правовий статус засуджених повинні регулюватися на рівні закону, а не відомчих інструкцій чи наказів посадових осіб [200. - С. 78].

Сутність принципу законності в екзекутивній діяльності варто визначити як правило точного і безумовного здійснення вимог кримінально-виконавчого законодавства всіма суб'єктами й учасниками діяльності з виконання покарань, незалежно від їхнього правового положення. Здійснення принципу законності в діяльності ОУВП припускає, що суб'єкти й учасники діяльності з виконання покарань обов'язково виконують дії, передбачені кримінально-виконавчим законодавством, незважаючи на те, що звернені до них вимоги закону можуть бути різними за формою і змістом.

При з'ясуванні змісту принципу законності в кримінально-виконавчій діяльності необхідно виходити, по-перше, з того, що в адміністрації і засуджених, а також в учасників екзекутивної діяльності мається своє чітко окреслене коло прав, яке відрізняється за конкретним змістом прав і обов'язків, а, по-друге, враховувати, що здійснення діяльності суб'єктом виконання, учасниками екзекутивної діяльності і поведінка засуджених повинні бути в рамках суворого, неухильного дотримання вимог кримінально-виконавчого законодавства, поза залежністю від їхнього правового статусу.

Система принципів КВП є ідеальною системою, у якій як і в будь-якій іншій системі є зміст і форма. В ідеальної системи не тільки форма, але і зміст ідеальний. Це, звичайно, не заперечує певного збігу змісту ідеальної системи з елементами змісту відбитої нею матеріальної системи [177. - С. 269]. У системі принципів КВП законність виконує охоронні функції, заступаючи на охорону справедливості, гуманізму, поважання прав людини. Це виявляється в законодавчому закріпленні сукупності даних етичних цінностей, що разом і утворюють право. Зі співвідношення справедливості і законності випливає, як резонно відзначає Н.М. Кропачов, що справедливість - це змістовний принцип (принцип діяльності), оскільки визначає сам зміст кримінально-правових вимог, а законність - це формальний принцип (принцип організації діяльності) [27.

У системі принципів КВП законність об'єктивно не може існувати у відриві від втілення інших основних вимог екзекутивної діяльності, знаходячись з ними у взаємозв'язку і взаємозалежності. Як рівний серед рівних принцип законності, проте, є формою вираження всіх інших принципів діяльності ОУВП, а виконання кожного з них окремо (поважання прав людини, гуманізму, справедливості, невідворотності виконання покарання) буде означати, що діяльність ОУВП здійснюється відповідно до закону.

Екзекутивна діяльність і законність являють собою визначене відношення не тільки різних, але і протилежних моментів КВП. Поділ екзекутивної діяльності і законності існує тільки в рамках їхньої нерозривної єдності, що існує лише як внутрішньо розчленована цілісність змісту і форми. При виконанні конкретного покарання екзекутивна діяльність і законність невіддільні одна від одної. Законність не є щось зовнішнє до екзекутивної діяльності, накладене на неї. Виконання конкретного покарання вбирається у відповідну форму, обумовлену кримінально-виконавчим законодавством.

Екзекутивна діяльність і законність - це протилежності, що знаходяться в єдності, це різні полюси виконання покарань. Їхня нерозривна єдність виявляється в тім, що виконання конкретного покарання "вбирається" у визначену форму. Однак, при цьому ведучою стороною даної спільності є екзекутивна діяльність: законність як принцип організації залежить від того, що організується. Не якась зовнішня сила, а сама екзекутивна діяльність формує себе - КВС має властивість бути саморегулюючою системою. Законність виконує винятково важливу роль в існуванні і розвитку КВС, у здійсненні кримінально-виконавчої діяльності. Екзекутивна діяльність і законність як організаційний принцип цієї діяльності є відповідно визначальним і обумовленим. При цьому законність у даному співвідношенні має певну самостійність, відносну незалежність від екзекутивної діяльності, активно впливаючи на процес виконання-відбування покарання, регулюючи його. Реальній екзекутивній діяльності притаманна тенденція мінливості, а законність є втіленням стійкості КВС.

Відносна самостійність екзекутивної діяльності і законності може виражатися в тім, що та сама екзекутивна діяльність може регулюватися різними законами, наприклад, ВТК і КВК, одержуючи, таким чином, різне оформлення. І навпаки, той самий закон може регулювати різні форми екзекутивної діяльності. Можна сказати, що кримінально-виконавче законодавство є стороною, моментом сутності кримінально-виконавчої діяльності, а форми прояву законодавства, яке регулює виконання покарань можуть бути всілякими. При цьому не може бути екзекутивної діяльності взагалі, а є тільки певним чином оформлена, урегульована відповідної законодавством кримінально-виконавча діяльність.

До складу екзекутивної діяльності входить сукупність усіх її структурних елементів, єдність і взаємозв'язок їхніх властивостей, протиріч і тенденцій розвитку процесу виконання-відбування покарання. Однак змістом екзекутивної діяльності є не просто сукупність її структурних елементів, а весь реальний процес реалізації кари, що протікає у визначеній кримінально-виконавчим законодавством формі.

Реалізація примусових заходів, здійснювана поза принципом законності не може характеризуватися як каральна діяльність. Тому виконання конкретного покарання виступить змістом відповідного різновиду екзекутивної діяльності лише в тому випадку, якщо воно буде відповідним чином організовано, буде здійснюватися у визначеній формі відповідно до вимог законності, оскільки законність - це форма організації стійких зв'язків між структурними елементами екзекутивної діяльності.

Законність являє собою єдність внутрішнього і зовнішнього. Як спосіб зв'язку структурних елементів екзекутивної діяльності законність є щось внутрішнє. Вона організує структуру екзекутивної діяльності і стає як би моментом реалізації кари. Як спосіб регулювання, зовнішнього оформлення даної екзекутивної діяльності законність виступає як щось зовнішнє. У цій якості кримінально-виконавче законодавство покликане бути способом зовнішнього вираження екзекутивної діяльності, що регулює відносно стійку визначеність зв'язку її структурних елементів.

Варто підкреслити, що між принципами діяльності ОУВП не існує відносин субординації. Те, що сказано у відношенні принципу законності, в основному, може бути застосовано і до інших принципів діяльності ОУВП, що не розчиняються один в одному, а кожний має самостійний і при цьому досить значний зміст, обумовлений тим, що це вихідні засади виконання покарань, загальні, визначальні і керівні вимоги кримінально-виконавчого законодавства, яке є основою діяльності ОУВП, незважаючи на те, що вони не містять прямої вимоги дотримання норм кримінально-виконавчого законодавства. Тому навряд чи може бути прийнятна пропозиція розглядати у якості складових принципу законності такі положення, як поважання прав людини, рівність засуджених перед законом [68. - С. 59], тим більше, що після закріплення цих положень у законі вони придбали статус самостійних принципів діяльності КВС і кримінально-виконавчого законодавства Російської Федерації.

На відміну від принципу законності інші принципи кримінально-виконавчої діяльності не виражають безпосередньої вимоги суворого і точного дотримання усіх без винятку норм кримінально-виконавчого законодавства, що лежать в основі регулювання діяльності ОУВП.

Точна і неухильна відповідність діяльності адміністрації ОУВП (і учасників екзекутивної діяльності) і поведінки засуджених розпорядженням, що містяться в нормах кримінально-виконавчого законодавства - це підпорядкування їхньої діяльності в цілому і кожної окремо узятої дії тим вимогам, що містяться в даних нормах. У відношенні адміністрації ОУВП як суб'єкта виконання покарання це означає здійснення нею діяльності в межах наданих повноважень. Що ж стосується учасників екзекутивної діяльності, те їхня поведінка може бути дозволена нормами кримінально-виконавчого законодавства чи ж, навпаки, їм запропоновано стримуватися від здійснення дій, заборонених кримінально-виконавчим законодавством (наприклад, частина 3 статті 12 КВК Російської Федерації забороняє піддавати засуджених медичним й іншим дослідам, незалежно від їхньої згоди на це). Вихід за рамки повноважень, дозволів і розпоряджень для суб'єктів і учасників екзекутивної діяльності є відступом від вимог законності.

Принцип законності має порівняно більш широкий зміст стосовно до діяльності адміністрації ОУВП, чим у відношенні поведінки засуджених чи учасників екзекутивної діяльності. Обумовлено це тим, що більшість вимог норм кримінально-виконавчого законодавства адресовано в першу чергу адміністрації ОУВП у силу її вирішальної ролі в організації процесу виконання покарання і визначення його результатів (законність - формальний принцип, принцип організації діяльності). Саме діяльність адміністрації органів і установ, урегульована кримінально-виконавчим законодавством, дає можливість суб'єктам відбування покарання й учасникам екзекутивної діяльності реалізовувати свої права, виконувати обов'язки. Змістом принципу законності є не порядок діяльності установ і органів, що виконують покарання, а відповідність цієї діяльності кримінально-виконавчому закону [206. - С. 38]. Найменший відступ адміністрації ОУВП від точного і неухильного дотримання норм кримінально-виконавчого законодавства за своїми негативними наслідками особливо відчутно позначається на правовому положенні засуджених. От чому для реалізації принципу законності необхідне закріплення в КВК правового положення засуджених, а також визначення основних прав і обов'язків засуджених безвідносно до того, яке покарання вони відбувають. Повинні бути також вироблені чіткі правові гарантії здійснення принципу законності шляхом визначення форм і видів контролю за діяльністю ОУВП, закріплення в кримінально-виконавчому законодавстві права засуджених на звертання за правовим захистом у різні інстанції як усередині країни, так і в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини. Такий підхід буде цілком відповідати Європейським тюремним правилам, де сказано, що захист особистих прав ув'язнених і, особливо, законність застосування дисциплінарних покарань забезпечуються за допомогою контролю, здійснюваного, відповідно до національного права, представниками судових чи інших органів, уповноваженими відвідувати ув'язнених і таких, що не відносяться до тюремної адміністрації [56. - С. 230].

Оскільки в процесі виконання покарань обмежуються важливі права і свободи громадян, то в ім'я здійснення принципу законності в діяльності ОУВП необхідна ретельна попередня наукова розробка, а потім правова регламентація норм кримінально-виконавчого законодавства, що спирається на практичні результати і припускає ефективний і раціональний порядок виконання покарань.

З позицій законності в правовій регламентації діяльності з виконання покарань, що являє собою вторгнення в сферу правового положення засуджених, неприйнятні неясні загальні норми, що не містять точних правил виконання і відбування покарання. Аморфні, недостатньо конкретні, абстрактні норми навряд чи дозволять вирішити завдання кримінально-виконавчого законодавства і не дають гарантій проти правової сваволі в діяльності ОУВП. Реалізація правообмежень, властивих покаранням, підлягає ретельному регулюванню на законодавчому рівні для того, щоб у такий спосіб створити передумови здійснення принципу законності в діяльності ОУВП. У зв'язку з цим необхідно вирішити питання про повноту, точність, деталізацію в кримінально-виконавчому законодавстві діяльності ОУВП, а точніше, про обсяг нормативної регламентації екзекутивної діяльності для того, щоб надати кримінально-виконавчому законодавству конкретність, детальність і простоту, з'єднані з доступністю його розуміння не тільки адміністрацією ОУВП, але і засудженими, а також учасниками екзекутивної діяльності. Принцип законності вимагає, щоб процеси виконання і відбування покарання були урегульовані при створенні кримінально-виконавчого законодавства максимально детально, конкретно. КВК повинний бути за обсягом таким, щоб забезпечити повне і точне регулювання екзекутивної діяльності, усупереч, може бути, навіть вимозі лаконічності, але в ім'я загальнодоступності результатів нормотворчості.

На закінчення необхідно звернути увагу на те, що доти, поки законність не стає на шляху прогресивних змін в екзекутивній діяльності, вона відіграє позитивну роль в існуванні і розвитку КВС. Однак, у міру удосконалювання кримінально-виконавчої діяльності їй з часом стає тісно в рамках старого закону. Саме така ситуація виникла в даний час у виправно-трудовому праві - старе виправно-трудове законодавство вже гальмує, стримує розвиток екзекутивної діяльності, вступає в конфлікт із такими її змістовними принципами, як поважання прав людини, справедливість, гуманізм, невідворотність виконання покарання.

Говорячи про відповідність екзекутивної діяльності її законодавчому регулюванню, варто мати на увазі, що як відповідність змісту і форми вона ніколи не може бути повною. Між реальною кримінально-виконавчою діяльністю і положеннями кримінально-виконавчого законодавства не може бути абсолютної тотожності. Реальна екзекутивна діяльність і кримінально-виконавче законодавство є протилежними сторонами виконання покарань і як відоме протиріччя між змістом і формою їм завжди буде притаманна невідповідність на будь-якій стадії розвитку КВС. Тому в співвідношенні кримінально-виконавчого законодавства і реалізації кари мова може йти лише про певну, більш-менш повну їхню відповідність.