Предмет і функції економічної теорії

Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама знахо­диться у постійному пошуку й розвитку, що обумовлює доповнення й уточнення предмету дослідження. Еволюцію уявлень про предмет економічної теорії може надати аналіз основних етапів становлення й розвиту економічної думки, які подані у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. - Основні етапи розвитку економічної теорії.

Продовження табл. 1.

Продовження табл. 1.

Аналізуючи матеріали таблиці, можемо відзначити, що представники традиційних шкіл (меркантилізм, фізіократи, класична школа) зв’язували предмет науки з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами.

- наука, про сферу індивідуальних й суспільних дій людей, яка найтіснішим чином зв’язана з створенням і використання матеріальних основ добробуту (А. Маршалл);

- наука про діє людей у процесі вибору обмежених ресурсів за для виробництва різноманітних товарів (П. Самуєльсон);

- вивчення пове дінк и люде й, як зв’язку між метою і обмеженістю рес урс ів, що мають альтернативні шляхи використання (Дж. Робінсон);

- наука про ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб (К Макконнелл, С. Брю).

Узагальнюючи сказане, можна дати наступне визначення предмету економ ічно ї т еорії, це наука, що вивчає зако ни розвитку економ ічних с истем, діяльність економічних суб ’єктів, яка направлена на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення індивідуальних і сус піль них потреб.

Об’єктом дослідження економічної теорії є економіка в цілому, на усіх рівнях:

- мікрорівені з особливостями діяльності окремих споживачів і виробників, продавців і покупців;

- макрорівені зі специфікою функціонування господарства країни в цілому;

- мегарівені з оцінкою діяльності в межах світового господарства і міжнародних економічних зв’язків.

Доцільно зазначити, що економічна теорія не є механічною сумою її складових, Усі її частини знаходяться у нерозривній єдності та органічному взаємозв’язку, що забезпечує цілісність сприймання економіки як само­достатньої й динамічної системи, що функціонує на національному і с вітовому рівнях.

Важливо зазначити, що разом з еволюцією визначення предмету науки, еволюціювала й її назва.

Вперше термін “економіка” ввів Аристотель у 3 ст. до н.е. У перекладі з грецької “економіка” означає мистецтво ведення домашнього господарства (“ойкос” - дім, “номос” - вчення). Аристотель відрізняв економіку і хриматистику. Перша пов’язується зі задоволенням потреб людей, друга - з накопиченням грошей.

Термін “політична економія” вперше використував французький вчений- меркантиліст Антуан де Монкретьєн у 1615 році при виданні своїй книги “Трактат політичної економії”.

Термін „економікс” - АМаршалл, П.Самуельсон, К.Макконнелл і С.Брю.

Економічна теорія, пізнаючи об’ єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони, принципи.

Економічні категорії - найбільш абстрактні, загальні поняття, які відобра жа ють принципов і умови економіч ного житт я сус піль ст ва (наприклад, товар, гроші, розподіл, багатство та ін).

Економічні закони - об’єктивні, стійкі причинно -наслідкові зв’язки в межах виробничих відносин. Розрізняють всезагальні, загальні й специфічні (спеціальні) закони.

Всезагальні закони описують взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин протягом усій історії людства. Наприклад, мова йдеться про закони економії часу, підвищення потреб.

Загальні закони відображають взаємозв’язки організаційно-економічних відносин і продуктивних сил протягом довготривалих періодів історії. Наприклад, закони товарного виробництва: закон попиту, закон вартості та ін

Специфічні (спеціальні) закони аналізують особливості розвитку виключно виробничих відносин на вузьких відрізках історичного розвитку.

Розрізняють дві форми пізнання і використання економічних законів: емпірична (коли люди, які не знають сутності економічних законів, використовують їх інтуїтивно у своїй економічний діяльності); наукова (коли люд и, які пізнали й зрозуміли сут ніст ь е кономічних законів, в ико рис товують їх свідомо, ефективно у своїй економічній діяльності).

Розрізняють також рівні використання економічних законів, їх три:

- науково-теоретичний;

- державно-управлінський;

- господ арсь ко-практичний.

Економічні принципи - це теоретичні узагальнення, які включають певні припущення, усереднення, що відображають загальні т енденції розв ит ку економічної системи Відображуючи взаємозв’язки економічних явищ, економічні принципи є менш стійкими й мають менш обов’язків характер порівняно з економічними законами.

Характеризуючи предмет економічної теорії, важливо визначити наступні ключові терміни: „продуктивні сили”, „виробничі відносини” та їх складові елементи

Продуктивні сили складаються з двох елементів: робочої сили й засобів вироб ництва.

Робоча сила - особистий чинник виробництва як здібність людини діяти у матеріальній та духовній сферах.

Засоби виробництва - уречевлений чинник виробничої діяльності як сукупність предметів, засобів і умов праці.

Предмети праці - об’єкти впливу людини при виробничої діяльності, зокрема, речовини природи й продукти попередньої переробки (сировина, напівфабрикати).

Умови праці виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва і є необхідною складовою нормальної діяльності (будівлі, споруди, засоби безпеки та ін.).

Засоби праці - провідники людського впливу на предмет праці (устаткування, інструменти, ЕОМ та ін). Особливе місце у зазначених засобах займають знання у широкому розумінні включаючи інформацію.

Виробничі відносини являють собою сукупність відносин людей у сферах безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. При цьому відрізняють організаційно-економічні й соціально-економічні відносини Організаційно-економічні відносини характеризують систему зв’язків між людиною і виробнич им процес ом (поділ пра ці, орга ніза ція і оплата праці, грошовий обіг та ін). Соціально-економічні відносини описують відносини людини й людини при здійсненні господарської діяльності. Йдеться про відносини влас нос ті, ро зпод ілу доходів і ба га тства у цілому, в ідтворення суспільного виробництва. Визначальною формою соціально-економічних відносин є вла сніс ть. Організаційно-економ ічно в изначають індив ідуально- сімейну, колективну, державну, міжнародну власність.

Визначають та кож позитивну і норма тивну на уку.

Позитивна економічна теорія аналізує наявні факти й процеси економічної дійсності (те, що є).

Нормативна економічна теорія надає рекомендації подальшої пра ктичної діяль ност і на підс таві узагальнень позит ивної науки.

У проце сі становлення і розвитку економічної те орії як на уки, були сформовані її основні функції: теоретико-пізнавальна (добуває знання, сис те матизує їх, розкриває законом ірності процесів і явищ еко ном іч ного життя); методологічна (є методологічною базою для усієї системи економічних наук, тобто розкриває загальноположні ба зові поняття, економ ічні закони, принципи господарювання); практична (передбачає наукове обгрунтування економічної політики держави, розробку рекомендацій використання принципів й методів раціонального господарювання); прогностична (передбачає розробку наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому, зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів та можливих кінцевих результатів), виховна (передбачає формування економічної культури, логіки сучасного економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціо нув ання економ іки на на ціональному і св іт овому рівнях й дає змогу випрацьовувати грамотну економічну поведінку).

2.