Об’єкти економічної політики

Об’єкти економічної політики — це ті соціально- економічні процеси, що відбуваються в суспільстві на кожному етапі його розвитку. Механізм впливу суб’єкта на об’єкт зале­жить від типу економічної системи.

Конкретна мета економічної політики має враховувати те со­ціальне середовище, у якому здійснюються економічні процеси. У ринковій економіці головною умовою ефективного функціону­вання господарських суб’єктів виступає свобода вибору ними способів оптимального використання обмежених ресурсів, сво­бода вирішувати самостійно питання: «Що виробляти? », «Як робити?», «Скільки робити?» і «Для кого робити?», зрозуміло, в межах відповідного законодавства. Умова здійснення мети еко­номічної політики — забезпечення цивільних прав населення, економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зваже­на соціальна політика. Найважливішою метою економічної полі­тики держави є, по-перше, стабільне економічне зростання, повна й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації і підви­щення економічної ефективності, стабільний рівень цін; по-третє, збалансованість державного бюджету, рівновага платіжного ба­лансу.

Економічне зростання — це кількісні і якісні зміни, що вира­жаються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів, вимірюваних рядом показників. Найбільш узагальнюючий — приріст валового національного продукту — у відсотках за рік. Іноді економічне зростання ілюструється переміщенням кривої виробничих можливостей у результаті збільшення використаних ресурсів або впровадження найдосконалішої техніки і технології.

Переміщення кривої виробничих можливостей з положення AB у положення CD привело до зростання виробництва і послуг на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки стабільних темпів економічного зростання уряд вживає конкретні заходи для їх стимулювання: проводить відповідну інвестиційну, монетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової економіки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу призводить до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва, зростання безробіття, інфляції та ін. Уряд заходами впливу може послабити негативні наслідки економічної і соціальної кризи, пом’якшити її наслідки для ринкових суб’єктів, але взагалі запо­бігти неспроможний.

Рис. 1

Ця ціль тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабі­льним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятіс­тю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності. Повна зайнятість не завжди означає ефективну, а ефективна — не обов’язково повна. Коли мова йде про повну зайнятість, то абст­рагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має місце, коли кількості безробітних відповідає така ж кількість ро­бочих місць.

Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух робочої сили і ін. обумовлюють такі форми природного безробіт­тя: фрикційну, технологічну, структурну, інституціональну. Кі­лькісно безробіття охоплює 4—6 % робочої сили. Безробіття за межами природного називають циклічним. Безробіття — абсолю­тне зло. Заходи запобігання циклічності безробіття ті ж, що вико­ристовуються для стимулювання економічного росту. З метою підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити такі заходи ліквідації безробіття, що не відбилися б на темпах ро­сту оплати праці.