Нові функції християнських Святих і поєднаних старих Свят та обрядів з новими.

Християнські Святі поволі набувають собі зов­сім нові функції. Так, наприклад, Іван Хреститель, що в пустині годувався диким медом та акридами, з бігом часу став покровителем бджіл, див.

Ще за дохристиянського часу в нас святкували П'я т н и ц ю, і нічого в цей день не робили ані на полі, ані вдома. За Християнства почитания п’ятни­ці значно збільшилося як дня Христової муки й смерті, і злилося з Св. Параскевою, пам’ять якої святкується 28 жовтня, і вже постала Параскева- П’ятниця.

Вдавнину було дуже поширене в нас оповідання про 12 п’ятниць, цебто про п’ятниці перед великими роковими Святами, що мали особливе значення, і почиталися постом, щоб збулося бажане. Виписана Молитва до 12 П’ятниць носилася при собі, як таліс­ман. Стоглавий Московський Собор 1551-го року й Духовний Регламент 1721 року за Петра 1 (ч. 2 пункти 4 і 5) суворо забороняли святкувати таку п'ятницю. Грамота Костянти подільського патріарха Єремії II 1589-го року до Львівського Церковного Братства суворо наказує не святкувати п’ятниці од­наково з неділею*⁴.

Проф. Є. Голубинський твердить, що „в Укра­їні в простого народу ще в кінці XVI в. недільним Святом була п’ятниця, а не неділя”¹⁹.

Було в нас і шанування понеділка, так що встановився й піст у понеділок, який тримався аж до останнього часу. Коли року 1677-го в Україні по­явилися турки, Архиепископ Лазар Баранович за­рядив піст тричі на тиждень, у тому й по понеділ­ках¹⁸, і цим церковно визнав конечність посту по понеділках.

З часом у нас уособнили Неділю, й пред­ставляли її на взір окремої особи, проти чого не раз виступають давні Слова²⁶.

Стародавні похоронні обряди позоста- лися в нас і за християнського часу, набравши тіль­ки трохи й нового. Могилу стали запечатувати чо­тирма Хрестами по кутах, які роблять заступом. По­минки по померлих стали робити на 3, 9 і 40 день, а також у півріччя і в роковини. На Проводи (поне­ділок чи вівторок Фоминого тижня) всі йдуть на кладовище, і над могилами гостюють на честь небіж­чиків, говорячи їм: „Христос воскрес!” До Церкви приносять Коливо на Похорон і на Парастас.

Згадаймо йше, що в нас до труни часто кладуть мідні гроші, — щоб заплатити на тому світі за пере-

¹⁴ Акты Западной Россіи, т. IV ст. 22.

¹⁵ Там же, т. V ст. 141—144.

¹⁹ Исторія Русской Церкви, т. І вид. 2 ст. 855 і 926. Див. А. 3. Р. т. IV ст. 29 і 44.

²⁰ Е.· Аничков: Язычество и древняя Русь, 1914 р., ст. 246 і 304.

віз через річку до Раю. Бабі сповитусі кладуть до труни пучок різок, щоб відганялася від тих діток, яких вона не врятувала, коли бабувала.

На день храмового Празника варять м е д і вро­чисто гостюють. Ще за глибокої давнини, коли довго не бувало дощу, просили богів пролити його, і це позосталося й за Християнства: ідуть на поле з Хо­ругвами, і там Священик править відповідного Мо- лебня й читає Молитви на бездождіє. На Преполо- веніє („Переплавна” середа) звичайно йдуть на поля, де так само Священик править Молебня, щоб у ’літі було досить дощу. Ходити „з Процесіями” над дже­рельця позосталося й до нашого часу.

Християнські зЬичаї й обряди часом міцно поєд­налися з старими віруваннями в нове синкретичне ціле: Страсна свічка хоронить від грому; щоб на­дати розуму й смілості дитині, їй трохи підпалюють йорданською свічкою волосся. Взагалі свічка стала великою допоміжною силою, і, напр., громнич- на (стрітенська) подає „здравіє душ і тілес”, і в Требнику є „Чин благословенія свіщ на Стрітеніє Господнє”.

Коли вмирає людина, конче мусить горіти свічка в руках її, і то свічка громнична. У ритуальних обря­дах свічка грала важливу ролю ще до Християнства; вогонь був символом і плідности, тому свічок ужи­вається на Весіллі. Похоронна свічка має темно- зелений кольор. Умираючому в нас дають свічку в руки, щоб освічував собі дорогу на той світ. Давнє „Слово Іоана Златоуста, како поганій кланялися ідо­лом” виступає проти паління свічок біля джерел.

Так само й кадіння набрало великої очи- щальної сили: що обкаджується, звідти втікає все нечисте, чому постала й приказка: „Боїться, як чорт ладану”. На Свят Вечір, у ніч під Різдво, господар сам обкаджує все своє обійстя й усю худобу. В цер-

мовному ритуалі обкаджуються всі речі, дім, коло­дязь, поля, домові забудовання, стадо й т. ін. Вели­кодня посвячена сіл.ь сильно допомагає домовій скотині, тому її підмішують до їжі їй. Кістки від великоднього освяченого м’яса допомагають на біль зубів та на пухлину.

7.