Похоронні обряди. Голосіння.

Плакання чи голосіння за покійним відоме з найдавнішого дохристиянського часу в багатьох європейських народів, і це голосіння —■■ це ритуаль­ний обряд^[91].

По покійному звичайно плаче тільки рідня, але самі жінки, — чоловіки ніколи не плачуть. В Захід­ній Україні ще й тепер знані фахові голосільниці чи „плачки”, що оплакують покійників. Голосять зви­чайно в хаті, але часом і над могилою; у деяких міс­цях голосіння повторюється при поминаннях помер­лих. На Лемківщині знаний обряд йойкання: коли померлого засипають землею, то всі присутні, а також усі, хто це почує й на селі, викрикують:

йой-йой-йой, І голосять, аж поки не закопають по­

По деяких місцях України забороняється сильно І плакати за померлим, а то він повірить — і вернеть- I ся вночі додому.

В давнину плачі над покійником звалися „желе- ■' нія”, наші голосіння. Церква рішуче виступала про· І. ти таких голосінь, але спинити їх не могла; пор. И „Слово Св. Денисья о желіющих”, XIV віку²¹. Як І ховали гетьмана Івана Мазепу в серпні 1709-го року в Бендерах, за його труною йшло кілька українок, які кричали й голосили²².

Голосіння над покійниками відоме з найдавні- I шого часу як на Сході, так і в Европі. Про голосін­ня згадує вже Біблія. Так, у Книзі Буття 23. 2 читає­мо: „1 прибув Авраам голосити над Саррою та І плакати за нею”. Як бачимо, в глибоку давнину го- ■ лосили й чоловіки. У Пророка Амоса 5. 16 знаходи­мо: „І покличуть селян на жалобу й голосільниць, І що знають плачливі пісні.”

Але ранитися на тризні Біблія забороняє. Вона наказує: „Не робіть на своєму тілі нарізу за ду­шу (померлого), і не робіть на собі наколеного на- І пису” (З М. 19. 28).

Найстарша в нас відомість про голосіння — це І те, що подає Іпатський Літопис про кн. Ольгу під 945 роком (ст. 36) : Ольга просить учинити тризну на і місці, де був розірваний кн. Ігор, „да поплачюся над гробом его”. І коли вчинили тризну, вона „плакася по мужи своем”. Безумовно, тут справа голосіння.

Це саме дуже поширене було і по Європі. Ска­жемо, в „Трістан і Із о льда” читаємо: „Мати й дочка чергою керували погребовим голосінням жінок”⁸⁸.

²¹ Пономарев: Памятники,, т. ПІ, ст. 294.

²² Костомаров: Мазепа, ст. 582.

Московський цар Петро І року 1715-го заборо­нив „непристойный і суеверный обычай выть, при- говоривать и рваться над умершими”.^{[92] [93] Звичайно, це більшого впливу не мало.}

6.