Життєві повір’я.

1 все своє життя давня людина проживала в різ­них обрядах та повір'ях від народження аж до смерти, а власне — і по смерті. Ці всякі повір’я при­ходили до нас особливо з двох сторін: зо Сходу й Заходу, але багато вироблювалося й своїх власних.

М. Костомаров: Об историческом значенії! рус­ской народной поззін, 1843 р. — М. Драгоманов: Ма- лорусскія народный преданія и разсказы. Київ. 1876 р. — Б у­л а ш о в Г. О.. Укргинскій народ в своих легендах и рели- іі-.;знь:х газзртніях и вг.рованіях, Київ. 1808 р.

повір’їв дуже багато господарчих: про погоду, про врожай й т. ін., і вони складають окремий хлібороб­ський календар.

Я тут подам тільки деякі повір'я, бо про них я ввесь час розповідаю по всій цій праці. Серед укра­їнського люду сильно поширена віра в добрі й злі дні тижня; віра ця відома з давнього часу се­ред багатьох народів. Особливо понеділок· уважа- еться злим днем, і цього дня не варт розпочинати жодної поважнішої праці. В віруваннях нашого на­роду існує святий Понеділок, згадуваний, напр., у весільних піснях, як покровитель супружого їх спів­життя, бож „комора" в молодих уночі на понеділок (пор. Вовк: Студії 307). Середа й п’ятниця здавна шануються®, бо на ці дні припадає піст; правда, до­недавна постили й у понеділок. П'ятниця перетво­рилася в нас в окрему Святу П’ятницю, Параскеву, про що розповідаю далі в розділі IX про Свята. П’ятниця більший піст від середи, тому й загальна приповідка: Скривився, як середа на п'ятницю. Про саму п'ятницю є повір’я: Хто сміється в п’ятницю, буде плакати в неділю (Плавюк 314).

Бувають і люди, добрі на початок, що мають легку, щасливу руку, і добре, коли вони розпочи­нають вашу якубудь справу, особливо важливу.

Число сім від найдавнішого часу ритуаль­не в нас і часте в обрядах, напр. па весіллі: сім ко- "овайниць, на коровай береться вода з сімох кри- ь, яйця з сімох курок, молоко з сімох корів і т. ін. наших приповідках сім дуже часте, як наше на- аГональне й ритуальне, напр. у збірнику Плавюка: ■йшлося сім Бід на один обід 16. 141. Сім шкур з те­е здійму 181, Мак сім літ не вродив, а голоду не

* Порфирьев: О почитанії· срезы и пятницы в древнем русском народі, „Православный СобесІдннк" 1859 р. зробив 194, Свято — сім баб розп’ято 296, Того і в сімох водах не обмиєш 304, Як є сім, то буде всім 304.

Три рідке в нас, і прийшло з Християнством. Десять неб було в гебрейському світогляді, тому і в нас про щасливий стан кажуть: Він на десятому небі (хоч часто українізується: він на сьомому небі У Гілавюка 281 приповідка: Наробився до десятого поту.

Різних повір’їв, що в буденному житті звуться й забобонами, маємо на кожному кроці життя й праці. Коли хочеш, щоб велося й щастило, вставай уранці на праву ногу, а встанеш на ліву — цілий день будеш у злому настрої. Взагалі, права рука й права сторона важливіші від лівої, що маємо і в Єванге лії: на Страшному Суді „поставить Бог вівці (пра ведних) праворуч Себе, а козлята (грішних) —ліво руч” (Матвій 25. 33). Хрестимось правицею, але ко ли треба відхреститися, то лівицею; напр.: хто вста не з-за стола й перехреститься, а їда ще не закінчена, то можна знову сідати, але відхрестившися лівицею. На лівака (шульга) дивляться з підозрінням, — він може бути нечистим.

Перед далекою дорогою треба всім, хто в хаті, конче посідати, щоб усе добре (і свати) сідало⁷. Вузлик має магічну силу: може зав’язати те, на що надумано; ось тому молодих у „коморі” свашки пильно оглядають, щоб часом на них не було якого вузлика. До великих книжок у народі завжди страх; а хто перечитає всю Біблію, — кажуть часом у народі, — той конче падвередить свій розум, і ста­не людиною не сповна розуму.

Дуже багато різних повір’їв на щастя.

¹ Пор. оповідання Стороженка „Суджена". обрядах завжди на багатство та щастя. На.щастя ж і мотузок від повішеного, і кожна річ від нього.

Горщики добра господиня не лишає відкритими, особливо на* ніч, — конче позакриває їх, щоб не впало в них що нечисте. Це за наказом Книги Левит 11. 33: „А всякий глиняний посуд, що в них упаде що до його середини, стане нечисте, а його розіб'є­те’.

Ч й х а н її я (чи чхання) приносить людині хво­робу, а тому в Україні з давнього часу вважається конечним зараз же побажати: „На здоров’я!” Інакше буде зле.

Уже Преподобний Феодосія (t 1074 р.) у своїх проповідях нападає на віру в чхання. В Іпатському Літопису під 1078 роком (за вид. 1871 р. ст. 120) записано: „Друзнй же чиханію вїруєть, же биваєть на здравье голові”.

Ф. Вовк у своїй Антропології подає: „Знайти підкову — на щастя. Пастух ватаг у гуцулів, прий­шовши до роботи, першим ділом кидає свою підкову з закляттям на вогнище”.

З найдавнішого часу існує повір’я, що упослі­дженим та малоумним ведеться в житті, і це часте в наших казках: наймолодший син (мізинець) конче дурний, але вкінці перемагає своїх розумних братів, і жениться з царівною.

Деякі дії з людиною конче ведуть до нещастя чи зла. Вступити в помиї на вулиці — буде щастя. Не ступай на те місце, де кінь качався, бо нападуть лишаї. Побити когось порожнім мішком, — ударе­ний станеться сам мішком, запоморочиться й стане нерозумним.

А вже стародавні повір’я, — боязнь крику сови, собачого виття, щоб кіт дороги не перебіг І т. ін., — широко відомі в народі й тепер. Особливо зле, коли дорогу перебіжить чорний кіт, — це веде як не до нещастя, то до сварки. Стріти Священика (а над­то монаха) в дорозі, — не пощастить.

Особливо недобра зустріч — це Похорон: буде комусь із твоїх скорий Похорон.

Віра в злу зустріч дуже давня. „Наука про кари Божі", десь коло 1067-го року, оповідає, що люди вертаються додому, коли їм перейде дорогу Чер­нець чи черниця, свиня, кінь чи лисиця®.

Збірник XVIII віку (з моєї Бібліотеки) подає: „Гріх єсть встрічу віровати” (л. 1186. 2476), і за це епітимія: посту 6 тижнів і по 100'поклонів увечері й рано.

В Україні була поширена легенда про П р і с ю й гетьмана Богдана. Сусідка Пріся часто бавилася з гетьманенком Юрком, і часто бувала в домі Бог­дана. Коли гетьман Богдан року 1654-го в січні ви­їздив на Переяславську Раду, то Пріся навмисне пе­рейшла йому дорогу з повними відрами. За це вона незабаром померла, а душа її довго мучилась. З цьо­го оповідання Т. Шевченко написав „Великий Льох”®,

Коли гетьман Іван Самойлович куди їхав і стрі­чав Священика, то вважав це за лиху ознаку, й гні­вався на того Священика¹⁰. Коли цей же гетьман року 1687-го виїздив із свого замку в Батурині на війну, то на мості спіткнувся під ним кінь, — „ли­хий прогностик”, сказало оточення¹¹. Як хто що за­шиває на собі, конче треба взяти до рота хоч нитку, а то свій розум зашиєш. Коли падає з рук ніж чи ложка, чи виделка — гості будуть; а як падає й роз­бивається посуд — на нещастя, а то й на смерть. Коли в хаті що тріскає, напр., домові речі, конче тра­питься нещастя, мале чи велике.

«'М. ’ В о з н я к : Історія української літератури, І. 147. » І. Крип'якевич: Історія України, ст. 57.

>о Н. Костомаров: Рунна, 1882 р., ст. 678.

>> Там само, ст. 670.