5. Гадання й ворожіння.

Гадання в нас було дуже поширене, особли­во в час Свят, і таким воно позосталося почасти й за нашого часу. „Гадати” — це думати про будуче, пор. вираз „думати - гадати”.

Серед апокрифічної давньої нашої літератури багато було різних творів, у більшості перекладних з мови грецької, в яких описувалося найрізніше га давня, напр., давні списки подають: Чаровник, Гром ник, Мол ні ян и к, Місяць о кружиться, Колядник, Вол ховник, „волхвующе всякими птицями і звірьми, ухо звон, окомиг, пес воеть, трава шумить, древо к дре ву, лист шумить”, Птичник, Трепетпик („мишца не дрожить”), Лопаточник, Путник („в стрічу віруяй” про зустрічі), Сонник, О часех злих і добрих, О днех лунних, Звіздочетець, Сносудець, Лунник, Травник і т.

Візантійський історик IX віку Георгій Амартол (цебто Грішник) написав Хроніку в 4 книгах, що в XIII столітті була перекладена й на мову церковно­слов’янську під назвою” Літовник”. Ця Хроніка охо­че в нас читалася й мала вплив на своїх читачів. Про гадання тут подається таке: „Звіздозаконіє і рож- денословіє, волхвеніе же і чародіяв і є, такоже і о скотосмотреньї, ово у бо є птицамь смотре ніс, ово же храмоусмотреніє, ово же путнаа сріща, ово же ру­ко смотрені є, другое же по трепетанію смотреніє і птицосмотреньє у бо єсть, єгда летающії зде іли овде птици, напреждь іли назад. їли дсснаа, іли лі- ваа рука потрепещеть, рекуть: се іли оно будеть. Храминосмотрение же, єгда яже в дому случаються, речеться, назнаменуеть. Аще ли же на Покрові явить­ся невістка, іли змія, іли мишь, іли пролияся масло, іли мед, іли вино, іли прах, іли трісканіе бисть дре­вню, іли что ся лровозвіщаєть. Путная же сріща, єгда а ще изидеть кто на путь і сріщеть кого где, аще тя сріщеть таков человік кто, іли се носе, сс ти прилучиться. Рукосмотреніє же, єгда проліченіемь руці лротягнеть, рекуть — се тому родиться. Потре- петанієм же, єже потрепетаніємь тілесним познава­емо; аще потрепета десноє іли лівоє око, іли рамо, іли бедра, іли сфабрь на нозі, іли попищаху, — се, рече, прилучить ти ся”’².

Гадання з Псалтиря було поширене в нас з початками Християнства й дійшло аж до паш ого часу’³. Звичайно Псалтир клали на голову, і читали я кий будь вірш того місця, де книжка відкриється Неписьменні люди йшли до дяка, й той їм гадаї з Псалтиря, про що й тепер ще полишилася припо відка: Дяк з Псалтиря ворожить, що Бог кому на дожить (Плавюк 55).

Усякі гадання взагалі йдуть від давнього часу так, Ібн-Фадлан X віку згадує про наше гадання по бреханні собак. Старе й гадання по насипаному по­пелу.

Гадання злилося в нас з ворожінням, хоч спочатку вони різнилися: гадання — це узнавання свого будучого, приступне всім, а ворожіння — роб­лений кому добра чи зла ворожбитом. Ворожіння перше було, як показує саме слово, на ворога вза­галі, або на врага, диявола. Тепер гадати й ворожи­ти зовсім злилося, бо й ворожками легко стають, хто хоче навчитися.

В теперішній час широко позосталося гадання — ворожіння звичайно серед дівчат про вихід заміж, головно на Різдвяних Святах та на Новий Рік. Але гадають про молодого й кожного часу; гадання прос­

віщання..Общества Любителей Древней Письменности", вип. 26. 56, 69, л. л. 276—28.

і® М. Сперанскій: Гаданіе по Псалтыри. „Пам. Древн. Письм.” Спб., 1899 р. т. I. '

те: гадають предметами, чи буде їх долари. Напр., беруть трошки пшениці, і парують зерна, — якщо вийде долари, задумана особа стане тобі молодим, а не вийде — не стане. Так само на Свят Вечір: бе­руть оберемок дров, а потім дрова парують. Коли до хати приходить гість, а в хаті є дівчина на віддан­ні, то треба конче стерти лавку й пильнувати, щоб гість сів на стерте, — тоді й старости скоро прийдуть, особливо, коли це на Новий Рік. Взагалі, гостей треба’припрошувати сідати, інакше старости оми­натимуть хату, про що й приповідка: Сідайте, щоб старости сідали (Номис 11860).

У бузку або конюшині шукають цвітка чи ли­сточка п’яти — чи чотирилистного, і коли дів­чина знайде, матиме пару. Пильно приглядають­ся, хто з молодих при вінчанні перший пере­ступить церковного порога або перший стане на килимок, — той і верховодити буде в роди­ні. Складніші гадання, чи молоді разом помруть.

Дуже поширене гадання про погоду, таке необхідне в господарстві. Згадку про таке гадання знаходимо вже в промові Ісуса Христа до фарисеїв та садуккеїв: „Ви ізвечора кажете: Буде погода, чер­воніє бо Небо. А ранком: Сьогодні негода, — черво­ніє бо Небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!” (Матв. 16. 2—3). І серед народу витворилася безліч ознак, простих і складних, що дають змогу вгадати про погоду взав­тра. Тривога пташок: коли качки полощуться, або

ворони сильно кричать, метушаться горобці, чи лас­тівки занадто розлітаються, коли трава сильно пах­не, — ■буде дощ. Коли півень заспіває невчасно, — буде зміна погоди. ^І'ервоне ясне Небо на заході, — на погоду або на вітер. Так само вгадують погоду по рухові свиней; напр., коли свиня несе в зубах со­лому чи сіно, буде конче мороз, бо свиня барліг собі мостить. Гуси перед морозом стоять на одній нозі. Коли кіт миється або мнеться при чиїхсь ногах, — гості будуть. Сорока прилітає в двір і стрекоче, — на новини, а то й на недобре.

Складніше гадання по свинячій селезінці, добре знане в Галичині. Ілля Киріяк у „Сини Землі” 1939 р. т. 1 ст. 233 описує це гадання так: „Коли цей, укри­тий тайною силою предсказувати погоду, орган гру­бий з одного кінця й тонкий з другого, то це ясне як сонце, що й зима буде ніби тяжка з одного, але жилувата з другого кінця. Як селезінка, скажім, тон­ка з початку, то снігу може не бути аж до Св. Вве­дення, але за те він може лежати на землі аж до Св. Юрія, а коли противно, то сніг може впасти колинебудь зараз по Св. Покрові й стопитися перед Св. Благовіщенням. Та кінці не грають тут великої ролі, — головно середина, і коли вона покажеться груба на середині з тонкими кінцями, то зима буде тяжка на середині, а кінці будуть м'які, мов розмо­рожена бараболя”.

Багато в нас найрізніших гадань про те, чи сповниться задумане, чи ні. Для цього кладуть во­гонь, і коли дим піде просто вгору, сповниться, а як постелиться землею — не сповниться^[82]. Як згадати,

а цього часу зоря впаде, то загадане сповниться на зле. Коли Страсного Четверга читаються 12 Єванге­лій, і на свічках робляться окалини, то як задумана окалина розтане до закінчення Євангелії, задумане сповниться¹'.

Багато в нас і різних старовинних народи і х спо­собів лакування, зв’язаних з повір’ями. Як на­паде кого лихоманка, то треба носити на шиї на шну­рочку гадюче линовище (по-старому, „сволочь”), і лихоманка пропаде. Коли Страсного Четверга пе­чуть хліб, то на нього кладуть сіль, і ось ця страс­на четвергова сіль помагає людині проти всіх хво- ріб¹·. ·

Різних гадань безконечне число. Можна пізнати думки іншого, коли доп’єш його воду чи чарку, а звідси й поговірка: Чию воду доп'єш, того думки пізнаєш. В „Слові о полку Ігоревім” 1187 р. повно різних гадань по явищах природи. Усі порядні люди вірять у різні гадання, і тільки відлюдки в них не вірять, а звідси й стародавня поговірка про них: „Не вірить ні в чох(чо). ні в сон, ні в птичий грай”.

З бігом часу на різні стародавні повір’я стали казати: забобони, суєвір'я, як це робить уже пла­ново Духовний Регламент Петра І 1721-го року. Си­меон Полоцький у своїй „Вечері Душевній” подає „Слово о суєвірії”, а в ньому пише: „Суєвіріє єсть и от дне рожден і я благодінствіє кому іли злоклю­чение прорицати, суєтно єсть от всяких болізней словес ніких глаголаніє, от срітенія волка іли зай­ца, баби ізпівающія язическая діла творять”.

Пор. Вербицкая: Исторія одной жизни.

^,Г1 Про народні лікування пор..'І. і І 3 м ! е в: РусскІе ■рачевники, 1896 р.