24. Проблеми екзистенціалізму

Екзистенціалізм (загальна характеристика).

Однією з найвпливовіших антропологічних течій ХХ століття є екзистенціалізм.

Його гносеологічні джерела – ідеї Сьорена Кіркегора (К’єркегора; 1813-1855), філософія життя та феноменологія Едмунда Гуссерля (1859-1938).

Основними поняттями екзистенціалізму є: “екзистенція” (існування), “буття”, “свобода”, “сутність”, “ніщо”, “межова ситуація”, “страх” та ін. Центром цієї філософії є змістовно-життєві питання (провина та відповідальність, рішення та вибір, відношення людини до свого покликання та смерті), і у цьому зв’язку аналізується світова культура, наука, релігія, мораль. Поняття екзистенціалізму складно перекладаються на академічну філософську мову, але вільно увійшли у прозу, драматургію. Виділяють релігійний екзистенціалізм – Карл Ясперс (1883-1969), Габрієль Марсель (1889-1973), Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) та атеїстичний екзистенціалізм – Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), Мартін Хайдеггер (1889-1976); а також французький, німецький, російський та інші різновиди екзистенціалізму.

Предтечею екзистенціалізму вважають датського мислителя С. Киркегора, який виступає проти раціоналізму, об’єктивізму, науковості, що втілені у філософії Гегеля. Під екзистенцією (існуванням), буттям Киркегор розуміє страждання, відчування, випробування, хвилювання та виділяє три стадії екзистенції: естетичну, етичну та релігійну.

Для екзистенціалізму є характерним визнання єдиною справжньою дійсністю буття людської особистості. Існування передує сутності, стверджував Сартр. Людина народжується, існує, а потім набуває своєї сутності, свого покликання. Поряд з проблемою сутності та існування, однією з центральних є проблема свободи та відповідальності, людина сама вільно обирає свою сутність і стає тим, ким вона себе зробила.

Людина – дещо незавершене, це постійна можливість, задум; вона прагне до майбутнього, виходить за межі самої себе.

Екзистенція – це свобода, свобода внутрішньо властива людині, людина приречена бути вільною. Свобода – це свобода вибору, яка завжди є у людини. Людина обирає себе і несе повну відповідальність за свій вибір.

Розглядаючи проблему відчуження, екзистенціалізм розуміє його як всезагальний атрибут соціуму. Також важлива проблема – це проблема сенсу життя, як жити перед лицем Абсурду або Ніщо? У “Міфі про Сізіфа” А. Камю говорить про сенс людського буття в усвідомленні його безглуздя.

Важливим поняттям філософії існування є “сенс життя”, той зміст, який філософи вкладають в це поняття. В чому ж сенс життя? Навіщо людина живе? Для чого?

Безумовно, це непрості запитання. Однозначної відповіді на них немає. Є різне, неоднозначне розуміння проблеми сенсу життя. Є, наприклад, альтруїстичні концепції: людина живе для того, щоб інших зробити щасливими; сенс життя в тому, щоб робити людям добро; сенс життя в продовженні свого роду; у примноженні добра на землі тощо. У філософії екзистенціалізму питання про сенс життя вирішується однозначно: життя людини – це “буття для смерті” (Сартр), тому і життя, і смерть – абсурдні. “Абсурдно те, що ми народилися, абсурдно і те, що ми живемо”. “Рух людини до смерті – основний сенс людського буття (М. Хайдеггер). Камю вважав абсурдним весь світ, в якому людина приречена на абсурдне існування. Який же вихід з цього? Виходу немає. Залишається суїцид, самогубство. “Залишається лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема самогубства,” – писав А. Камю

<< | >>

↑

Источник: Відповіді до іспиту з Філософії. 2017

Еще по теме 24. Проблеми екзистенціалізму:

- Логика - Основы философии - Социальная философия - Философия науки и техники -