1. Зложєния митології.

У розвої первісних вірувань звичайно було так, що окремі явища природи уосібнювалися, і з бігом віків перетворювалися в окремих самостійних богів. У деяких народів, напр. у греків чи римлян, ця ан- троломорфізація (очоловічення) окремих явищ при­роди й життя з бігом часу дробилася все більше та далі, чому через це постало багато окремих бо­гів.

Звичайно, щоб говорити про українську до­християнську мітологію, ми не маємо ще потріб­ного матері ялу, а той, що є, ще не опрацьований належно, — можемо говорити про мітологію все­слов’янську, і вже на її тлі виділювати й українську. Питання своєї мітології розроблені в нас мало, а цілих систем і зовсім нема, хоч матеріалу зібрано вже досить.

Як Ішов розвій Київського Олімпу, знаємо ма­ло. -Треба думати, що він починався від єдиного бога Неба й Світла, і йшов до окремих богів при­роди, цебто окремі явища природи потроху уосіб­нювалися й перетворювалися в окремих богів, —

так постали, певне, боги: Перун, Даждьбог, Хоре, Велес і ін., а початковим богом був у нас може Сварог.

Слов’янська мітологія мало розвинена, і не від­лилася в таку стройну систему, як, скажемо, міто- логія грецька чи римська. Генеалогії, родоводу сло­в’янських богів, — не знаємо, — боги сильно плу­таються між собою. Кидається в вічі, що в нас мало богинь, а Лада та Мокбша неясні.

У слов’ян балтійських, навпаки, мітологія була розвинена значно сильніше, як у інших. Слов’яни, а з ними й ми, були многобожниками; розуміння Одного Бога хоч і було в окремих одиниць, але маси того не знали.

Правда, у Початковому Літопису під 1114 р. (Іпат. ст. 200) знаходимо спробу дати на основі грецького Хронографа початкову генеалогію богів: „Прозваша и (його) Сварогом.

Кидається в вічі, що наші божества часом ду­же неясні, — їхній антропоморфізм мало розвине­ний. Установлювати якусь хронологію чи доби в та­кій мітології немає ще можности, і всяка наукова система її буде штучною, яка тільки здалека нага­дуватиме правдиву стародавню.

Слов’янська мітологія досить убога, але все та­ки слов’яни дійшли до уосібнення деяких своїх бож­ків, і мали для них окремі назви. Персоніфікація на­ших божків помітно мала, — це головно природні сили та метеорологічні явища.

Наші боги були: 1. Уосібнення сил природи,

2. Покровителі господарства, і 3. Покровителі І охо­ронці людського життя. Головніших богів було не­багато, але богів другорядних усе ж таки було по­мітне число, тільки вони мали збірну назву: домо­вики, лісовики, польовики й т. ін. Для багатьох цих божків наші предки так і не склали назви, бо не глибоко персоніфікували їх.

Не було й остаточного певного родинного зв’яз­ку поміж богами, так що боги наші не складали ясної родини, і майже про всіх їх ми не можемо певно сказати, чиї вони сини, чиї діти, й як вони доводяться один одному.

На початку всі боги жили на землі, у сусідстві людини, і допомагали їй або шкодили. Але земне життя було тяжке й убоге, для богів невигідне, а тому пізніше, у міру розвитку мітології, головні­ших богів переселено на Небо, що над нами, звідки їм легко оглядати і вони бачать увесь свій світ. Але й перенісши богів на Небо, люди мислили їх таки по-земному, у людському вигляді, — до по­няття духових божеств наші предки ніколи не дій­шли.