Поняття як форма мислення

Людина, живучи у світі оточуючих її предметів та явищ і постійно взаємодіючи з ними, відображає їх (безпосередньо чи опосередковано) власними органами чуттів. Так, за допомогою форм чуттєвого (емпіричного) пізнання – відчуттів, сприйнять та уявлень – вона пізнає властивості окремих предметів чи явищ.

Але, як зазначалося в попередньому розділі, на рівні чуттєвого пізнання людина принципово не може класифікувати предмети і явища навколишнього світу за сукупністю виявлених в них спільних ознак, оскільки таке пізнання це передбачає відволікання від тих індивідуальних ознак, які притаманні тільки даному предмету чи явищу і знаходження спільних ознак, тобто таких, які притаманні їм всім без винятку. У цьому контексті, наприклад, потрібно знайти те спільне, що притаманне будь-якому предмету. Слово “предмет” може застосовуватися у широкому або у вузькому розумінні. В даному випадку воно розглядається у широкому розумінні. Тому предметом є будь-який матеріальний чи духовний об'єкт, на який спрямоване наше мислення. Через те під ним розуміємо як речі, так і явища, їх властивості, а також відношення між ними. Їх існування може бути реальним або уявним. Але, і в останньому випадку воно існує для нас в якості предмета нашого мислення. До прикладу, відомо, що в природі такої міфічної істоти як кентавр не існує. Тим не менше, дане поняття в деяких сферах духовної діяльності (міфах) застосовується як певна реальність.

Форми чуттєвого пізнання людини, лк вже зазначалося, по своїй природі не можуть вирішити проблеми класифікації предметів, оскільки не здатні відокремити в сукупності предметів загальне від одиничного, суттєве від несуттєвого, випадкове від закономірного тощо. А без цього неможливий подальший розвиток знань про досліджуваний предмет. Саме це і зумовлює потребу виникнення абстрактного мислення, яке постає вищою формою пізнання світу, оскільки здатне узагальнити істотні ознаки класу предметів, тим самим проникнути в їх сутність.

Абстрактне мислення здатне на певних засадах систематизувати інформацію про предмети, яку отримує від чуттєвого пізнання, тим самим виокремити в них головне, істотне. Суть такого процесу полягає в тому, що на основі виявлених у предметах спільних ознак знаходять у кожного з них риси подібності або відмінності. Це дозволяє виокремити в таких предметах другорядне, випадкове від суттєвого, необхідного. Наприклад, кожен з нас знає, що немає однакових людей. Між собою вони відрізняються розмірами, голосом, мовою, здібністю, кольором шкіри тощо. Але при цьому можна вказати суттєву для всіх їх ознаку, яка відрізняє від інших живих істот. Вона полягає в здатності свідомо виробляти знаряддя праці і на їх основі проводити в навколишньому середовищі інноваційну діяльність.

Ознака – це те, в чому предмети подібні один з одним або відмінні одне від одного. Тому ознаками є їх властивості і відносини. Так, частина предметів може бути тотожною за своїми властивостями. Наприклад, деякі квіти троянд і маків можуть мати однаковий колір – червоний. Але існують квіти, зокрема, ромашки, які мають білий колір квітів. Отже, квіти троянд і ромашок за кольором будовою відрізняються між собою.

Схематично види ознак можна зобразити так:

Види ознак

Ознаки

Суттєві Несуттєві

Основні Похідні

Родові Видові

Суттєвими називаються ознаки, які визначають природу предмета, який відображається в понятті. Такі ознаки є основою узагальнення предметів у понятті і виокремлення їх серед подібних з ними предметів. Наприклад, суттєвою ознакою для поняття “квадрат” є “бути прямокутником, у якому всі сторони рівні між собою”.

При цьому варто зауважити, що термін “суттєва ознака” не завжди використовується в розумінні того, без чого предмет перестає бути самим собою. На практиці він може застосовуватися для позначення ознак, які хоч і не розкривають справжньої сутності предмету, але є важливими для його характеристики. Наприклад, для створення поняття про расову типологію людей тип волосся є однією із суттєвих ознак, але для поняття “юрист” така ознака є несуттєвою.

Несуттєвими є ознаки, які не виступають визначальними щодо якісної специфіки узагальнених у понятті предметів. Так, для поняття “квадрат” довжина сторони є несуттєвою рисою.

Суттєві ознаки у свою чергу поділяють на основні і похідні.

Основні суттєві ознаки відображають сутність предмета, тому вони є вихідними.

Похідними є поняття, які зумовлюються основними. Так, у понятті “курсант” основною суттєвою ознакою є “навчатися у військовому вищому навчальному закладі”, а похідною для цього поняття буде ознака “вивчати якусь науку”.

Похідні ознаки, у свою чергу, поділяються на родові і видові.

Родовою називають ознаку, яка властива предметам визначеного класу, у межах якого знаходяться предмети, що відображені у даному понятті. Ця ознака для цих предметів є нерозрізнюваною (наприклад, такою ознакою для металів є ознака “бути простою речовиною”).

Видовою, специфічною ознакою є розрізнювана ознака для предметів узагальнених в понятті. (Наприклад, видовою ознакою для металів є “мати вільні електрони”). Такі ознаки визначаються у кожному конкретному випадку, оскільки для одного того ж поняття може існувати кілька родових ознак. Так, для поняття “метал” родовою ознакою (залежно від дослідницької мети) можуть бути ознаки: “бути простою речовиною”, “бути речовиною”, “бути хімічним елементом”. Тому вживаним є вираз “найближчий рід”, “найближче родове поняття”.

Зауважимо, що поділ на родові та видові є відносним, оскільки одне і те ж поняття у певних випадках може виступати як в якості родового, так і в якості видового відносно різних понять. Наприклад, у поняттях “розумна істота”, “людина”, “жінка” друге поняття є видовим до першого, але родовим до третього.

Видових ознак теж може бути кілька. Це залежить від ступеня та рівня дослідження того чи іншого предмета.

Поняття, як форма абстрактного мислення, відображає предмети чи явища дійсності через сукупність їх суттєвих ознак. Іншими словами, таких ознак, будь-яка з них, узята окремо, є необхідною, а всі разом узяті є достатніми для того, що б з їх допомогою можна було відрізнити (виокремити) даний предмет від всіх інших і узагальнити однорідні предмети в клас (множину).

Як показує практика, процес формування понять є історично складною пізнавальною дією, оскільки потребує з’ясування глибинного, суттєвого. Це вимагає, за І.Кантом, переходу від “речі в собі” до “речі для нас”. Оскільки рівень пізнання людства історично завжди обмежений, то з кожним новим поколінням продовжується процес пошуку істини, яка завжди має відносний характер. Це дозволяє перейти від визначень менш точних до визначень більш повних. Будь-яка наука не може обійтись без визначення власних понять та їх подальшого уточнення, оскільки завжди існує суспільна потреба за істотними ознаками відрізнити предмети чи явища, що входять в обсяг цього поняття, від тих, які до нього не входять. Наприклад, ще недавно у тлумачних словниках до істотної ознаки поняття “літак” відносили пропелер та нерухомі крила. Нині такий підхід явно застарів, оскільки з’явилися реактивні, турбореактивні літаки. Існують також літаки із такими крилами, геометрія яких в польоті змінюється залежно від швидкості. Тому процес приведення змісту понять у відповідність до рівня сучасних знань слугує подальшому виявленню сутності предмета чи явища і, відповідно, більш адекватному використанню тих чи інших понять у практиці.

Отже, поняття як форма абстрактного мислення, по-перше, виокремлює об’єкти потрібної нам множини від інших об’єктів, по-друге – узагальнює об’єкти такої множини, по-третє – відображає сутність об’єкта даної множини.

Для формування понять використовуються такі основні логічні прийоми:

– аналіз (мислене розчленування предметів чи явищ на їх складові частини відповідно їх суттєвих ознак);

– синтез (мислене поширення отриманих в процесі аналізу знань на цілісний предмет чи явище);

– порівняння (мислене виявлення подібності або відмінностей предметів за суттєвими або несуттєвими ознаками);

– абстрагування (мислене виокремлення основних ознак предмета і відкидання несуттєвих);

– узагальнення (мислене поширення отриманих суттєвих ознак на всі предмети класу).

Ці логічні операції пов’язані між собою. Так, операція аналізу без операції синтезу втрачає свій сенс, оскільки здобуті знання про істотні ознаки окремих частин досліджуваного предмету без їх подальшого узагальнення в якості цілісного предмета практично нічого не дає.

Своє матеріальне вираження або, образно говорячи, матеріальну оболонку, поняття отримують у мові, оскільки його зміст передається саме за допомогою слів або словосполучень. |язиці| Поняттями, наприклад, є слова “право”, “людина”, “держава”, “місто над Бугом” тощо.

Потрібно пам’ятати, що будь-яке слово реалізується в понятті, але при цьому не кожне слово чи словосполучення є поняттям. Слово є певним знаком, тому воно має два типа значень – денотацію і смисл. Денотацією слова є предмет, який воно називає, а смислом слова – інформація про нього. Не кожний смисл слова є поняттям. Через те, не всяке слово є поняттям. Так, ним не є частки, вигуки, оскільки їх смислом постають вольові або емоційні спонукання. Не виражають поняття також власні імена, смислом яких є іменування предмета (“Предмет називається так-то”).

Поняттям є не будь-яке слово, оскільки в природній мові вони можуть бути полісемічними, багатозначними. Поняття завжди однозначне, а слова можуть мати усталений смисл тільки в певному контексті. Так, у природній мові нерідко вживаються синоніми (різні за звучанням слова, які позначають одне і те ж поняття, наприклад, “хоробрість” і “сміливість”) та омоніми (слова, що збігаються за звучанням, але виражають різні поняття, наприклад, |виказують| слово “коса” може означати дівочу косу, або знаряддя для косіння трави, а також як піщаний виступ у озері чи морі).

Зрозуміло, що багатозначність слів в процесі обміну інформацією може зумовлювати підміну понять, а отже, до помилок у міркуванні. Для уникнення цього необхідно попередньо домовитися про чітке значення таких слів.

В галузі науки і техніки для уникнення такої ситуації продукують свою термінологію. Термін – це слово або словосполучення, яке позначає певний предмет або клас предметів і виражає поняття про нього і вживається в межах певної науки з одним чітко визначеним значенням і відповідним змістом. Термінологією науки є узгоджена сукупність термінів, що використовуються певною наукою. Важливе місце у правових науках займає розроблення та уточнення термінів, які використовуються у певній галузі права. Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі роз’ясняється зміст термінів “суд”, “суддя”, “прокурор” “слідчий” тощо. Ці роз’яснення дозволяють однозначно використовувати ті чи інші правові терміни.

|та|

2.2.