20-е сторіччя характеризується інтенсивним зростанням населення Землі, розвитком урбанізації.

З'явилися міста-гіганти з населенням більше 10-ти млн. чоловік. Розвиток промисловості, транспорту, енергетики, індустріалізація сільського господарства призвели до того, що антропогенний вплив на навколишнє середовище прийняло глобальний характер.

Підвищення ефективності заходів з охорони навколишнього середовища пов'язане, перш за все, з широким впровадженням ресурсозберігаючих, маловід- ходних і безвідходних технологічних процесів, зменшенням забруднення повітря­ного середовища і водойм.

Охорона навколишнього середовища являє собою дуже багатогранну проблему, рішенням якої займаються, зокрема, інженерно-технічні працівники практично всіх спеціальностей, які пов'язані з господарською діяльністю в населених пунктах і на промислових підприємствах, які можуть бути джерелом забруднення в основному повітряного і водного середовища.

Наша планета не така велика і всі природні процеси які відбуваються на ній, тісно взаємопов'язані. Так, пестициди (ДДТ), що використовувалися в сільському господарстві Європи та Північної Америки, виявилися в печінці пінгвінів, що мешкають в Антарктиді. Знищення лісів в одній країні призводить до скорочення природних багатств всієї планети, викиди хімічних речовин на одному континенті можуть викликати рак шкіри у людей, що живуть в інших частинах світу, надходження в атмосферу вуглекислого газу в одному місці прискорює зміна клімату Землі в цілому. Океанічний іатмосферне перенесення забруднюючих речовин не знає кордонів. "Усе пов'язано з усім".

На прикінці XX століття на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро було прийнято декларацію з навколишнього середовища і розвитку.

Конференція в Ріо змусила замислитися над тим наскільки здатні люди вирі­шити проблему гармонізації соціально-економічного розвитку та охорони навко­лишнього середовища. У конференції взяли участь 178 держав і більше трьох десят­ків міжурядових міжнародних організацій.

Ріо-де-жанейрська декларація з навколишнього середовища і розвитку визна­чила звід принципів для подальшого розвитку. Її 27 принципів визначають права і обов'язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, права народів на розвиток та їх обов'язки щодо збереження нашої загальної навколишнього середовища. Вони засновані на ідеях Стокгольмської декларації, прийнятої в 1972 році на Конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища.

Ріо-де-Жанейрські принципи включають такі найважливіші ідеї:

1. Люди мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.

2. Сучасний розвиток не повинен здійснюватися на шкоду інтересам розвитку нинішнього і майбутніх поколінь.

3. Держави повинні розробити міжнародне законодавство про компенсацію за шкоду, яка діяльність, що здійснюється під їх контролем, завдає за межами їх територій.

4. Для досягнення стійкого розвитку, захист навколишнього середовища повинен складати невід'ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього.

5. Викорінення злиднів і нерівності в рівні життя в різних частинах світу необхідно для забезпечення сталого зростання задоволення потреб більшості населення.

6. Держави повинні співпрацювати з метою збереження, захисту та відновлення цілісності екосистеми Землі.

7. Держави повинні обмежити і ліквідувати нежиттєздатні моделі виробництва і споживання і заохочувати відповідну демографічну політику.

8. Екологічні питання вирішуються найбільш ефективним чином за участю всіх зацікавлених громадян. Держави розвивають і заохочують інформованість і участь населення шляхом надання широкого доступу до екологічної інформації.

9. Держави приймають ефективні закони з навколишнього середовища, розроб­ляють національні закони, що стосуються відповідальності і компенсації жертвам забруднення та іншої екологічної шкоди.

10. У принципі, той, хто забруднює навколишнє середовище, повинен нести фінансову відповідальність за це забруднення.

11. Держави повідомляють одна одну про стихійні лиха або діяльності, які можуть мати шкідливі наслідки.

12. Сталий розвиток вимагає більш глибокого наукового розуміння проблем. Держави повинні ділитися знаннями і новими технологіями для досягнення цілей стійкості.

13. Війна неминуче надає руйнівну дію на процес сталого розвитку. Тому держави повинні поважати міжнародне право, що забезпечує захист навколишнього середовища під час збройних конфліктів, і повинні співпрацювати і справі його подальшого розвитку.

14. Світ, розвиток і охорона навколишнього середовища взаємозалежні і неподільні.

Не менш важливим документом, ніж декларація з навколишнього середо­вища, є Порядок денний на XXI століття, яка включає в себе розгляд низки різних соціально-економічних та екологічних проблем. У Порядоку денному було розглянуто програму на XXI століття з тим, як зробити розвиток стійким з соціальної, економічної та екологічної точки зору. Розглянуто Заяву про принципи, що стосуються управління, захисту та сталого розвитку всіх видів лісів, життєво необхідних для забезпечення економічного розвитку і збереження всіх форм життя.

Метою Рамкової конвенції ООН про зміну клімату є стабілізація концентрацій газів, що викликають парниковий ефект в атмосфері, на таких рівнях, які не викличуть небезпечного дисбалансу у світовій кліматичній системі.

Конвенція про біологічне різноманіття вимагає, щоб країни вжили заходів для збереження розмаїття живих істот і забезпечили справедливий розподіл вигод від використання біологічного різноманіття.

План Порядку денного складається з чотирьох основних розділів.

Розділ перший називається "Соціальні та економічні аспекти".

У цьому розділі розглядаються міжнародні відносини співробітництва, спря­мовані на досягнення світового економічного порядку, який допоможе всімкраїнам, як розвиненим, так і країнам, що розвиваються, стати на шлях сталого розвитку.

Однією з основних причин постійної деградації навколишнього середовища в усьому світі визнається структура споживання та виробництва, яка не забезпечує стійкості, - особливо в промислово розвинених країнах. Тому особливо ретельно розглядається питання про раціоналізації виробництва і зміні структури споживання.

Розділ другий - "Збереження та раціональне використання ресурсів".

Присвячений розгляду таких глобальних екологічних питань, як захист атмосфери, раціональне використання земельних ресурсів, боротьба зі знищенням лісів, боротьба з опустелюванням і засухою, захист та раціональне використання океанів, охорона і раціональне використання ресурсів прісної води.

В окрему главу виноситься також розгляд питання про підвищення безпеки використання токсичних хімічних речовин, видаленні небезпечних відходів, видаленні твердих відходів і стічних вод і, звичайно, видаленні радіоактивних відходів.

У третьому розділі - "Посилення ролі основних груп населення".

Говориться про необхідність збільшення ролі жінок, молоді та дітей у забез­печенні сталого розвитку, зміцнення ролі корінного населення, співпраці з неурядо­вими організаціями, місцевою владою, працівниками та профспілками, діловими і промисловими, науковими і технічними колами, а також про посилення ролі фермерів.

Четвертий розділ - "Засоби здійснення".

Висвітлює питання фінансування сталого розвитку, передачі технологій розвинених країн що розвиваються.

У ньому також йдеться про необхідність спрямувати науку з метою сталого розвитку, проводити просвітництво, підготовку кадрів та інформування населення, створення потенціалу для сталого розвитку.

Розглядається також питання про необхідність перегляду міжнародного законодавства щодо сталого екологічного розвитку.

У Порядку денному розглядаються як насущні проблеми сьогоднішнього дня, так і питання підготовки до вирішення проблем наступного століття.

У ній визнається, що забезпечення сталого розвитку є в першу чергу обов'язком урядів і що воно зажадає розробки національних програм, планів і політики. Зусилля держав повинні координуватися через міжнародні організації.

У Порядку денному на XXI століття роз'яснюється, що рушійними силами змін у навколишньому середовищі є населення, споживання і технологія. У ній пропонуються заходи в області політики і програми для досягнення стійкої рівноваги між споживанням, населенням та здатністю Землі підтримувати життя, описуються деякі методи і технології, які потрібно розробити для задоволення потреб людей при раціональному використанні природних ресурсів.

Прийнявши Порядок денний на XXI століття, промислово розвинені країни визнали, що вони повинні грати більш важливу роль у поліпшенні навколишнього середовища. Багаті країни обіцяли також збільшити фінансову допомогу іншим країнам для розвитку. Крім фінансування такі країни потребують допомоги для на­копичення знань, потенціалу для планування та реалізації рішення, що стосуються сталого розвитку. Це зажадає передачі інформації та професійних навичок.

Як йдеться у Порядку денному на XXI століття, тільки партнерство в глобальному масштабі може принести всім народам більш безпечне і забезпечене майбутнє.

Зараз людство стоїть на порозі нового етапу своєї історії, коли головним завданням стає пошук виходу з небезпечної екологічної ситуації глобального масштабу. Необхідне створення таких умов і організації життя світового співтовариства, які можуть забезпечити екоеволюцію, тобто спільний розвиток людини і природи. Основними індикаторами кризової екологічної ситуації є невідповідність між потребами зростаючого населення і падінням можливостями їх задоволення за рахунок ресурсів виснаженої природи, зниження стабільності біосфери, погіршення генофонду людини, парниковий ефект і т.

Для ослаблення кризової ситуації, що може привести до глобальної економіч­ної катастрофи, потрібно рішення ряду завдань. Перш за все - визначення оцінки масштабів реальної небезпеки, темпів її наростання. На основі отриманої оцінки масштабів глобальної екологічної загрози мають вирішуватися наступні завдання:

- оптимізація демографічної політики (проведення системи заходів з планування сім'ї, вдосконалення пенсійного забезпечення, впровадження прогресивних технологій у виробництво продовольства). Вчені вважають, що сталий розви­ток суспільства можливе при значному зниженні рівня народжуваності, і, якщо людство вже сьогодні почне застосовувати необхідні перетворення, заклавши основи гармонійної взаємодії суспільства і природи на найближчі 40 років;

- перегляд ціннісних орієнтації суспільства і формування екологічної структури з пріоритетом морального чинника;

- розробка просвітницької програми, що базується на спільних для всієї планети правила господарської діяльності та екологічних стандартах;

- проголошення з трибуни ООН обов'язкових для всіх принципів планетарного гуртожитку, які повинні стати необхідними у формуванні нового мислення людей що населяють Землю.

Через збільшення масштабів антропогенного впливу (господарської діяль­ності людини), особливо в останнє століття, порушується рівновага в біосфері, що може призвести до необоротних процесів і поставити питання про можливість життя на планеті.

Звертаючи увагу на основні аспекти про раціональне використання природ­них ресурсів, треба визнати нерозсудливість людини, що без міри черпає ресурси Землі, своєї рідної планети, не роблячи нічого, щоб нейтралізувати сліди своєї діяльності.

В останнє десятиліття, це питання міцно зайняло перші позиції на різних міжнародних конвенціях. Люди стали більш замислюватися про навколишнє середовище, про стан планети, про запаси природних ресурсів. Тому як за прогно­зами, якщо збережеться сучасний темп видобутку і споживання розвіданих запасів нафти, вона буде вичерпана вже через 30 років, газ - через 50, вугілля - через 200, виснаження запасів алюмінію очікується через 500-600 років, заліза - через 250 років, цинку - через 25, свинцю - через 20.

Таким чином при участі держав у міжнародній мережі глобального екологічного моніторингу треба приділяти особливу увагу таким питанням:

1. Співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф. Узгодження національної екологічної політики і природо охорон­них економічних програм із метою послаблення їхнього можливого, негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин. Об'єднання міжнародних організаційних, фінансових, інтелектуальних зусиль для вирішення глобальних проблем охорони й відтворення екофонду.

2. Координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на екологічну взаємозалежність держав. Співробітництво у справі використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать до категорії "спільної спадщини людства" (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір). Міжнародна кооперація щодо виробництва екотехніки та інших товарів і послуг для охорони довкілля. Спільна розробка екологічно чистих і безпечних технологій та товарів.

3. Між розвинутими державами, країнами з перехідним типом економіки і країна­ми, що розвиваються, існують істотні відмінності в рівнях соціально-економіч­ного розвитку, стані навколишнього середовища, а також у державній політиці у сфері природо-охорони, екологічної освіти тощо. Це викликало появу такої форми міжнародних економічних відносин, як екологічний неоколоніалізм. Суть його полягає в тому, що нерідко розвинуті держави цілеспрямовано прагнуть розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок менш розвинутих. Основними напрямами прояву екологічного неоколоніалізму нині є пере­міщення природомістких та екологонебезпечних виробництв у країни, що розвиваються; вивезення до менш розвинутих країн екологічно шкідливих товарів, споживання яких заборонено на внутрішніх ринках розвинутих держав; транспортування токсичних і радіоактивних відходів до менш розвину­тих країн; інтенсивне використання їхніх природних ресурсів розвинутими державами з метою консервації власних природних багатств. Зауважимо, що через подібну екологічну експансію, яка набирає дедалі більшого розмаху, погіршується і без того напружений екологічний стан багатьох країн світу.

4. Загальне загострення світової екологічної ситуації, посилення ресурсно- екологічної взаємозалежності держав, значні відмінності у можливостях вирішення національних природоохоронних завдань, відсутність узгоджених екологічних критеріїв і стандартів у міжнародному масштабі, тенденція до впровадження деякими країнами методів екологічного протекціонізму зумовлюють перетворення екологічних проблем на серйозний чинник міжнародних економічних та політичних відносин. Суперечності світових господарських зв'язків у сфері природокористування нерідко призводять до конфліктних ситуацій. Найбільш поширені серед них міжнародні конфлікти зумовлені транскордонним перенесенням забруднень довкілля, спільним використанням транскордонних чи світових природних ресурсів та умов, відмінностями в технологічних способах природокористування, заходах природоохоронної діяльності та стандартах якості навколишнього середовища, економічних методах регулювання природокористування тощо.

Водночас розширення міжнародного економічного співробітництва посилює вплив світогосподарських зв'язків на динаміку процесів суспільного виробництва в межах окремих держав. Оскільки суспільне виробництво своїми параметрами (темпами, пропорціями, галузевою та регіональною структурою) істотно впливає на масштаби, характер, склад енергоречовинних потоків між суспільством і природою, світогосподарські зв'язки набирають значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнах — учасницях міжнародного економічного обміну.

Основними напрямами негативного впливу світогосподарських зв'язків на процеси природокористування і етап навколишнього середовища слід вважати :

- прискорену «дифузію» в масштабах планети результатів науково-технічного прогресу — нових продуктів, технологій, устаткування, в тому числі таких, що становлять загрозу для навколишнього середовища і здоров'я людини;

- запровадження нових форм виробничих відносин у тих країнах, де ще донедавна домінували господарські уклади з досить узгодженими формами взаємодії суспільства і природи;

- здебільшого нерівноправний характер економічних взаємовідносин між промислово розвинутими державами та країнами, що розвиваються, який, зрештою, зумовлює загострення екологічних проблем у країнах третього світу;

- нав'язування економічно відсталим країнам вузької зовнішньоекономічної спеціалізації, переважно ресурсно-сировинної;

- поширення торгівлі зброєю тощо.

Нейтралізація зазначених процесів може бути досягнута шляхом перебудови світогосподарських зв 'язків на пріоритетних засадах екологічної інтеграції та екологічного імперативу. Міжнародне екологичне зрівноважене економічне спів­робітництво має стати ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності людини на планеті, а також вирішення складних соціальних проблем у багатьох країнах світу.