Структура сучасної екології

Проблема відвернення глобальної екологічної кризи поста-вила питання об’єднання всіх наукових знань і галузей прак-тичної діяльності на єдиній науковій основі. В результаті еко-логія, за словами М.Ф.

90 напрямів і піднапрямів, які сформувалися впродовж остан-ніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації. Ці напрями умовно можна об’єднати в чотири блоки - біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію.

Структура сучасної екології свідчить про її тісний взаємозв’я-зок з іншими науковими дисциплінами (рис. 1).

Серед підрозділів сучасної екології відокремлюють загальну екологію, що об’єднує різні екологічні знання на єдиному нау-ковому фундаменті. Головними складовими загальної еколо-гії вважають теоретичну екологію, яка встановлює загальні закони функціонування екосистем, а також експериментальну

та математичну екологію, включаючи моделювання екологіч-них процесів, обробку інформації та її кількісний аналіз.

Рис. 1. Місце екології в структурі сучасних наук (Білявський, 2004)

Як уже згадувалось, за рівнем біотичних систем загальну еко­логію поділяють на:

- аутекологію або екологію особин (факторіальну екологію), яка вивчає взаємозв’язки представників виду з компонентами середовища: межі стійкості виду до дії різних екологічних фак-торів, досліджує вплив середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії еко-логічних факторів довкілля на живі організми;

- демекологію або популяційну екологію, яка вивчає струк­туру популяцій, описує коливання їх чисельності і виявляє при-чини цих явищ.

- синекологію або екологію спільнот, яка вивчає стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угрупо-вання організмів, а також між ними і навколишнім середови-щем.

в їх межах, встановлює основні закони цих явищ;

- біосферологію (вчення про біосферу), вчення про глобальну екосистему Землі, область системної взаємодії живої та нежи-вої природи, яка вивчає особливості функціонування біосфери

в цілому, виявлення механізмів гомеостазу цієї глобальної сис-теми, тощо.

Важливо зазначити, що кожен із прикладних екологічних напрямів має свою специфіку, своє коло екологічних питань, свої методи й масштаби досліджень. Але завдання в усіх одне: визна-чити характер і обсяги забруднень довкілля, пов’язаних з діяль-ністю людини, ступінь їх небезпечності і можливості нейтралі-зації, шляхи екологізації виробництва, економії та відтворення природних ресурсів. Таким чином, різнопланові екологічні дос-лідження мають завершуватися узагальненням усієї екологічної інформації, що необхідна для:

- розробки і реалізації планів та програм охорони довкілля на локальному, регіональному і глобальному рівнях;

- створення наукових засад економіки природокористу-вання;

- формування регіональної і національної екологічної полі-тики;

- укладання міжнародних програм, угод та договорів у сфері природокористування;

- визначення тактики і стратегії екологобезпечного роз-витку людства, збереження біосфери та життя на Землі.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є праматір’ю і головною складовою сучасної екології. До складу біоекології входять - екологія природних біологічних систем на різних рівнях організації їх розвитку, екологія таксономічних груп (екологія рослин, екологія тварин, екологія людини тощо); еволюційна еколо-гія, палеоекологія, експериментальна екологія, біоіндикація та ін.

Біоіндикація - нова екологічна галузь, яка здійснює оцінку стану природного середовища та його природних компо-нентів за реакціями живих організмів, тобто вивчає вплив наслідків впливу різного походження на фізіологічні та біо-хімічні процеси, морфологічні зміни чутливих організмів, на динаміку популяцій тощо.

Екологія людини - розділ сучасної екології, що вивчає вза-ємодією людини як з природним, так із штучним навколи-шнім середовищем. Тобто, екологія людини це - екологія біологічного виду Ното Sapience.

Соціальна екологія - вивчає роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, а також шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з приро­дою. Тісно пов'язана з етнографією і соціологією. Основними завданнями соціальної екології є: формування екологічної свідомості і екологічної культури; вивчення взаємовідносин суспільства і природи; розробка принципів і критеріїв еко-логічного менеджменту; формування основ локальної, регіо-нальної та глобальної екологічної політики. Урбоекологія (екологія міських систем) - розділ сучасної еколо-гії, що досліджує процеси урбанізованих селітебних і промис-лових територій, які формують екологічні умови та особливості функціонування екосистем під впливом житлових масивів, енергетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисло­вості. Це найбільш техногенно навантажені території.

Прикладна екологія - великий комплекс розділів з різних сфер людської діяльності, які формують екологічні критерії економіки, аналізують антропогенний вплив на довкілля, оцінюють якість природного середовища, обґрунтовують нормативи безпечного використання природних ресурсів тощо. Техноекологія - найбільший за обсягом блок приклад­них екологічних напрямів, пов’язаних з такими об'єктами людської- діяльності, як енергетика, промисловість, тран-спорт, військова справа, сільське господарство, космос. До головних завдань Техноекології відносять:

- вивчення джерел, обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів діяльності, особливостей використання ними природних ресурсів;

- розробки регламентацій природокористування, організа-ційних і технічних засобів охорони природи

- проблеми утилізації відходів та відтворення зруйнованих екосистем;

- питання екологізації всіх сфер виробничої діяльності За останнє десятиліття в техноекологічних розділах відокре-милися галузеві підрозділи, кожен з яких має свої методи екологічних досліджень і контролю, свою специфіку впливу на довкілля, утилізації відходів та свої методи й шляхи еко-логізації:

- військова діяльність - екологічні проблеми механізова­них військ; екологічні проблеми військово- промислового комплексу; екологія і аерокосмічна техніка; екологія і вій­ськово-морський флот; екологічні наслідки військових дій та навчань; екологічна освіта військових кадрів; екологічна безпека військової радіотехніки; військова техніка і стан довкілля та ін.;

- енергетика - екологічні проблеми теплоенергетики, гідро-енергетики і ядерної енергетики; екологічні проблеми аль-тернативної енергетики (вітрової, сонячної, біоенергетики, геотермальної та ін.);

- промисловість - близько 20 галузевих підрозділів (еко­логічні проблеми металургійної, нафтопереробної, хімічної, машинобудівної, будівельної, цементної, м'ясо- молочної, цукрової, фармацевтичної, деревообробної та ін.);

- транспорт - екологічні проблеми повітряного, наземного автомобільного, водного, залізничного, трубопровідного, підземного транспорту;

- агропромисловий комплекс - екологічні проблеми елек­трифікації і механізації сільського господарства; еколо-гічні проблеми землеробства; екотоксикологія агросфери; агроекологічний контроль: моніторинг, аудит, експертиза; агроекологічний менеджмент та ін.;

- космічна діяльність - екологія ближнього і дальнього кос­мосу, екологічні проблеми космічних апаратів.

Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів

і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суші і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пусте-лях тощо; дає екологічну характеристику різних географіч-них регіонів, областей, районів, ландшафтів; розглядає еко-логічні наслідки ендо- і екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копалин; займається екологічним кар-тографуванням.

Екологія природних сфер досліджує екологічні процеси, що відбуваються на територіях, де вплив людини ще не віді-грає вирішальної ролі у функціонуванні екосистем (заповідні території, позашельфові зони океанів і морів, пустелі, великі лісові масиви, гори, де антропогенні забруднення мінімальні або в межах допустимих для функціонування біоти норм). Окрім згаданих вище напрямів останнім часом активно роз­виваються такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія, стандартизація і сертифікація, економіка при­родокористування, екологічна політика, екологічна освіта. Почали та продовжують розвиватися такі найновітніші напрями екології як екологія культури, внутрішньодержавна і міжнародна екополітика тощо.

Після Всесвітньої конференції ООН на вищому рівні з навко­лишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) першочерго-вим на порядку денному постало питання переходу людства на шлях „сталого розвитку” в розумінні „sustainable development”. При цьому, вираз „сталий розвиток” означає такий розвиток суспільства, що задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Таким чином, в останні десятиріччя сформувалась нова міждисциплінарна наукова дисципліна, яка спрямована на вивчення взаємовідносин людини і природи з метою збере-ження навколишнього природного середовища та поліпшення якості життя нинішнього та майбутніх поколінь людей.

На завершення огляду уявлень про сучасну екологію необ-хідно зазначити, що нині ще не можна говорити про цю науку як про повністю консолідовану наукову систему. Формування фундаментальних основ її тільки починається, існує низка над­звичайно складних проблем, розв’язання яких вимагає глибоких професійних знань, універсальної підготовки фахівців, їх взає­морозуміння і координації.

1.4.