5. Пізнання як особливий вид діяльності.

Пізнання – це процес поповнення і оновлення змісту пам‘яті. Таке найбільш загальне визначення пізнання, яке з‘єднує всі його види і форми. Саме завдяки пізнанню, в такому найширшому його розумінню, людина із біологічної можливості перетворюється в реальну соціальну дійсність.

Пізнання тісно пов‘язане з діяльністю нервової системи людини. Воно неможливе без високоорганізованої матерії – мозку людини.

Пізнання виникає на основі взаємодії суб‘єкта і об‘єкта і не існує поза ними. Але воно не належить окремо взятим ні суб‘єкту, ні об‘єкту. Якщо ж ми будемо виходити з того, що пізнання належить тільки, скажімо, об‘єкту, то це буде рівнозначно одухотворенню об‘єкта, визнання існування якогось об‘єктивного розуму, який існує незалежно від людини і людства і навпаки, якщо ми будемо притримуватись точки зору, що пізнання – це властивість лише суб‘єкта, що воно плід чисто суб‘єктивної діяльності, то ми неминуче прийдемо до агностицизму, до відриву змісту пізнання від матеріального субстрату.

Таким чином, пізнання є моментом взаємодії суб‘єкта і об‘єкта. В силу цього воно одночасно є і об‘єктивним, і суб‘єктивним. Пізнання суб‘єктивне, бо поза людиною і людством немає пізнання, а існують тільки речі. Але воно, в той же час, об‘єктивне, по скільки спрямоване на об‘єктивний світ, яким суб‘єкт намагається оволодіти і теоретично, і практично.

Ця складна діалектична природа пізнання розкривається в понятті відображення. Відображення – це здатність свідомості людини відтворювати в певній формі і до певної міри повноти і точності існуючий поза неї об‘єкт.

Відображення не включає активність і творчий характер пізнання. Відображення і творчість – поняття, які в однаковій мірі розкривають істотні сторони пізнання. Одне другого не виключає, а навпаки, доповнює, збагачує, виступає як творче відображення, як головна особливість пізнавального образу і його відношення до об‘єктивної реальності.

Пізнання само по собі ніколи не може володіти властивостями об‘єкту, воно може бути образом, відображенням об‘єкта. І цей образ існує не в об‘єкті, а в голові людини, що пізнає. Пізнання – це процес ідеального осягнення реального світу.

Проте процес пізнання полягає не в простому створенні ідеальної копії наявного стану речей, а саме так уявлялася суть пізнання в метафізичному матеріалізмі, де під копією розуміють нерухоме, буквальне відтворення предмету.

Проте, пізнавальний образ відображає предмет (і в цьому він копія), але він відображає його по-творчому виходячи із потреб людини, синтезуючи взятий із об‘єктивної реальності зміст. І це вже не просто копія. Тут ми говоримо про діяльністний, творчий характер відображення.

Таким чином, пізнавальний процес відображає не саму реальність, а “конструктивні схеми” речей, процесів, що складають її, і тому відтворює не тільки здійснені варіанти цих схем (дійсність, наявний стан речей), але й водночас, всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливостей.