72. Проблема істини в соціальному пізнанні.

Метою пізнавального ставлення до дійсності є досягнення істини.

Найважливішим завданням пізнавального ставлення людини до світу і до себе є одержання істинного знання, що дозволяє їй використовувати ці знання для активного впливу на світ, на саму людину для забезпечення своєї життєдіяльності.

Під істиною слід розуміти перевірену практикою відповідність змісту знань про предмети і явища, дійсності, достовірність знань про світ і про людину. Істина — це складний процес проникнення людини в сутність предметів, явищ, у якому знаходить свій вираз відповідність розумового образу об'єктивно існуючому процесу, а також цілеспрямоване відношення до нього суб'єкта, що пізнає.

Істина завжди конкретна. Абстрактної істини немає. Конкретність істини полягає насамперед у тому, що будь-яке наше знання є відображенням реально існуючої конкретної дійсності.

В істині варто виділити три її сторони. По-перше, істина має об'єктивний зміст, тому що в ній відбиті властивості, зв'язки предметів і явищ, що існують поза людиною. По-друге, істина містить в собі момент відносності, який полягає в тому, що ступінь достовірності, масштабність, глибина, багатогранність істинного знання завжди обмежений історичними умовами, рівнем пізнавальних здібностей, можливостей і засобів, а також характером і спрямованістю практичного і пізнавального відношення людини до світу. По-третє, істина містить в собі момент абсолютності, який полягає в тому,щов ньому має місце знання, достовірність якого, перевірена практикою, зберігається в процесі подальшого пізнання і практичного освоєння світу людиною. Абсолютність істини характеризується тим, що в ході пізнавальної і практичної діяльності людина повніше освоює навколишній світ. Звичайно, вичерпати пізнання світу людина ніколи не зможе, тому що сам світ нескінченний і безмежний, безмежні пізнавальні і практичні аспекти відношення людини до світу і до себе.