13. Середньовіччя.

Середньовіччя¸як анточну епоху, можна вважати або закономірним продовженням епохи античності, або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга концепція, яка ґрунтується на концепції коловороту історії ( греко – римська імперія занепала, наслідки).

Перший період у розвитку філософії с. був названий патристикою – сукупність філософських доктрин християнських мислителів – ( отців церкви) 2 – 7 ст.

«Вірю, бо це абсурдно» - цим твердженням Тертулліан висловив один із найважливіших принципів патристики – примат віри над розумом.

Августином Блаженним платонізм був пристосований до християнської теології. : в Бога ідеї передують речам, в людині вони слідують за речами.

Наступний період в розвитку середньовічної філософії – схоластика – філософське вчення, в якому поєднані релігійно – філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально – логічними проблемами. Існує два періоди : до 12 ст. – домінують ідеї Августина( неоплатонізм) ; - 13 – 15 ст. – поширюються ідеї Фоми Аквінського. Він пристосував вчення Арістотеля до петреб зміцнення позицій католицизму. Цей напрямок отримав назву томізм. Схоластика, особливо її розвинута форма – томізм , практично вирівнює в значущості віру та розум. Фома Аквінський виділяє 4 ступені буття: - « царство мінералів» де форма є лише зовнішньою визначеністю речей; - «царство рослин» де форма виступає, як рслинна душа,; «царство тварин» - тваринна душа ; - людина і розумна безсмертна душа.

Суттєве значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії – природа загальних понять. Реалізм – філософський напрям, згідно з яким загальні поняття існують реально як сутності речей. Ансельм Кентерберійський, фома Аквінський вважали, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Отже універсаліям надається статус реального буття - сутності речей, а вже відтак – загального поняття розуму.

Номіналізм – філософське вчення що заперечує онтологічне значення універсалій, стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні. Номналісти вважали, що речі одиничні, не приховуючи власних універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони – творіння людського разуму. Така відмінність у співвідношенні одиничного і загального у світі речей передбачала різні тлумачення способу їх творення. Реалісти – прихильники платонівсько – арістотельської традиції, для якої Бог є передусім розумом – вважали, що ідеї( загальне) як думка Бога передують творінню і в самому творінні , в речах складають їх сутніть. Усе це зумовлює ланцюжок : ідея, що існує в Бога – сутність речі – ідея в розумі людини. Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись на бік біблійної традиції, яка тлумачить його за вищу волю. Бог творить речі за своєю волею. Вони не є втіленньм ідей.

Обидві концепції по – різному інтерпретують і пізнання – Реалісти : пізнання важливе для осягнення розумом сутності, розкриття її через умоспоглядання. Для номіналістів – пізнання є чуттєвим пізнаням одиничних речей. Саме це живило їх увагу до досвіду, фактів, дало поштовх для емпіричного напряму у філософії нового часу.