Геополітика

Термін “геополітика” є одним із фундаментальних понять теорії міжнародних відносин. Вперше в науковий обіг його увів шведський учений Рудольф Челлен, який визначав геополітику як учення про географічну зумовленість політичних явищ, особливу галузь знань, яка вивчає зв’язок між географічним середовищем і політикою держави.

Фактично, геополітика Челлена розвивала давній предмет - полі­тичну географію, яку в сучасному розумінні започаткував німецький географ Фрідріх Ратцель. Останній у своїй книзі “Політична географія” основні характеристики держави пов’язував із відповідною територією та її особливостями.

Дійсно, географічне місцеположення країни суттєво впливає на її поведінку на міжнародній арені. У житті країн географія значною мірою відбивається на долях їх народів. Наприклад, острівна Британія фак­тично не знала нападів з 1066 р., що дозволяло їй активно та успішно протистояти силам наполеонівської Франції та гітлерівської Німеччини. Польща ж, навпаки, розташована на рівнині, стала об’єктом розпо­ділу між Пруссією, Австрією та Росією у ХУІІІ столітті, а в середині ХХ століття предметом суперечок між Німеччиною та СРСР.

Значний внесок у розвиток теорії геополітики зробив англійський дослідник Хелфорд Джордж Маккіндер, який довів, що баланс сил на початку ХХ століття змінюється на користь сухопутних держав (хартленда). Його схема доволі проста: “Хто володарює над Східною Європою, той володарює над центральною землею. Хто володарює над центральною землею, той володарює над світовим островом. Хто володарює над світовим островом, той володарює над світом”. Своєю теорією Маккіндер наблизився до географічної ідеології, зокрема до ідеології життєвого простору, яка мала особливий успіх у Німеччині.

Після Другої світової війни теорія геополітики поширюється в США, Японії, Скандинавських країнах. Досліджуючи роль геогра­фічного чинника в політиці держав, геополітичні концепції сприяють науковому пізнанню світового політичного процесу та міжнародних відносин.

На сьогоднішній день існує кілька десятків різноманітних визна­чень геополітики. У трактуванні більшості політологів геополітика - це політика держав, особливо зовнішня, яка визначається різноманіт­ними географічними факторами: просторовим розміщенням, наявністю або відсутністю природних ресурсів, кліматом, густотою населення і темпами його приросту.

Сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені розглядають геополітику як науку і як явище:

• як наука геополітика є галуззю знань, які вивчають процеси і прин­ципи просторово-часової організації і розвитку держав, регіонів, світу в цілому з урахуванням системної взаємодії географічних, політич­них, економічних, воєнних, етнічних, демографічних, екологічних та інших факторів;

• як явище - це сфера діяльності, пов’язана з відносинами між соціа­льними групами, націями, державами, блоками держав, головним змістом якої є боротьба за контроль і панування над ресурсами зем­ного, повітряного, повітряно-космічного, інформаційного просторів держав, регіонів, світу.

Нерідко під геополітикою розуміють традиційну для політичної на­уки галузь досліджень зовнішньої політики. Це пояснюється тим, що в центрі геополітики як дисципліни лежать основоположні проблеми сучасного світового співтовариства, які перебувають у полі зору світової та вітчизняної міжнародно-політичної науки. Разом з тим геополітика покликана виробляти нові парадигми, форми і методи цих досліджень.

Геополітика виконує такі функції:

1) пізнавально-творчу, яка дає можливість отримати необхідну інфо­рмацію, що розкриває суть і основні концепції геополітики, пізнати її роль у демократичній державі, відносинах між країнами й у такий спосіб допомогти політикам у виробленні національної стратегії економічного і культурного розвитку;

2) інтеграційну, завдяки якій об’єднуються в одне ціле і використову­ються досягнення багатьох природних і суспільних наук для ефекти­вного вирішення соціально-політичних проблем в інтересах людей;

3) аналітично-рекомендаційну, яка полягає в дослідженні територіа­льної розстановки політичних сил як усередині країни, так і в інших (насамперед у сусідніх і провідних) країнах, відповідно до їхнього географічного положення, а також у виробленні конкретних пропо­зицій для державних діячів, які визначають зовнішню і внутрішню політику;

4) ідеологічну, яка дає можливість теоретично осмислювати геополі- тичну стратегію певної держави і переконувати політичну еліту й громадян своєї країни в її дієвості та пізнавальності.

Геополітика використовує три групи методів:

• загальнонаукові - системний, соціально-психологічний, порівняль­ний, історичний, функціональний, інституціональний та ін.;

• логічні - аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, моделювання;

• емпіричних досліджень - аналіз документів, опитування, безпосере­дні спостереження.

Структурними складовими геополітики є: геоекономіка, геоеко- логія, геокультура тощо.

Як і інші науки, геополітика має свої закони. До них належать:

1) закон фундаментального дуалізму;

2) закон посилення фактора простору в людській історії;

3) закон синтезу суші і моря.

Закон фундаментального дуалізму проявляється в географічній будові планети і в історичній типології цивілізацій. Цей дуалізм полягає у протиборстві телурократії (сухопутної могутності) та таласократії (морської могутності).

Для телурократії характерні чітко визначені кордони, фіксований простір, стабільність, що проявляється в осілості, консерватизмі, стійких юридичних законах, яким підпорядковується все населення. Таласокра- тія, навпаки, є більш динамічною і прихильною до технічного прогресу. Жителі моря, на відміну від мешканців суші, розвиваються активніше, легко приймають і відмовляються від певних моральних і культурних цінностей, не зупиняються перед труднощами на своєму шляху.

Згідно з законом фундаментального дуалізму, упродовж усієї іс­торії людства протистоять між собою континент і море. Дві стихії - зем­ля і вода формують у людей два типові види поведінки.

Закон посилення фактора простору в людській історії прояв­ляється в тому, що таласократія і телурократія вели боротьбу за прос­тір, посилюючись в економічному та військово-політичному планах. Ця боротьба тривала з перемінним успіхом. Починаючи з епохи Ве­ликих географічних відкриттів зростав вплив таласократії. Доказом цієї переваги було створення великих колоніальних імперій, передо­всім англійської. У середині ХХ століття головним центром таласократії стали США, а телурократію ототожнювали з СРСР.

Сучасне геополітичне протиборство є різноманітним за своїми формами:

• формаційним (соціально-економічним);

• цивілізаційним;

• інформаційним;

• військово-стратегічним (геостратегічним).

Формаційне протиборство являє собою боротьбу між геополітич- ними суб’єктами за досягнення більш значних соціально-економічних показників.

Цивілізаційне протиборство охоплює сферу боротьби між геополі- тичними суб’єктами за реалізацію національних цінностей і духовних потреб.

Інформаційне протиборство є сукупністю відносин інформацій­ного захисту та суперництва різних геополітичних суб’єктів.

Військово-стратегічний компонент глобального геополітичного протиборства безпосередньо стосується сфери зіткнення національних інтересів геополітичних суб’єктів у процесі реалізації їх намірів досягти політичних цілей з використанням військової сили.

Закон синтезу суші і моря - третій класичний закон геополітики. Йдеться про одне з ключових понять геополітики - “берегову зону”, яка являє собою ключ до світового панування. Через цю берегову зону, яка пов’язує між собою море і сушу, відбувалися не тільки вторгнення з моря, але й різноманітні контакти - геополітичні, геоекономічні, геоеко- логічні, соціокультурні тощо. Берегова зона морів і океанів - головний геополітичний плацдарм. Із поглибленням міжнародного поділу праці, тенденціями глобалізації та регіоналізму вона стає “зоною життєвих інтересів” окремих держав.

Геополітика має свої категорії. Основною з них вважається кон­троль за простором. Часто вживається поняття “геостратегічний простір” - світовий простір, який включає поверхню земної кулі та прилягаючий до неї повітряно-космічний простір, де можуть виділя­тися райони (регіони, зони) життєво важливих інтересів тієї чи іншої держави. Простір, який контролюється державою чи союзом держав, найчастіше називають геополітичним полем.

Тісно пов’язані між собою категорії “геополітичні відносини” та “баланс сил”.

Важливою категорією геополітики є поняття “політичний прос­тір”, який окреслений кордонами. Під кордоном розуміють офіційно визначену межу, що охоплює територію, на яку тільки й поширюється влада конкретної держави. Кордони можуть формуватися стихійно, спонтанно, як відбиття існуючих природних меж (ріки, гори, пустелі тощо), можуть бути й наслідком міжнародно-правових угод. Вони бу­вають установлені примусово - внаслідок воєнного або іншого тиску однієї країни на іншу. У такому разі проблема кордону, як правило, рано чи пізно призводить до політичної, а іноді й збройної боротьби. Іноді територія однієї країни може й не становити єдиної цілісності, а її кордон може бути розірваним (Аляска в США, Калінінградська область у Росії).

Одна із головних категорій геополітики - інтерес, під яким ро­зуміють усвідомлені потреби, підкріплені збуджувальним мотивом до їх реалізації. Розрізняють кілька типів інтересів:

• інтереси національні - сукупність усвідомлених, офіційно виражених об’єктивних потреб громадян, суспільства і держави, які виплива­ють із особливостей соціально-економічної і політичної побудови країни, історичного місця в міжнародному поділі праці, специфіки географічного положення;

• тимчасові національні інтереси - національні інтереси, зумовлені конкретною ситуацією:

• життєво важливі інтереси держави - збереження і зміцнення кон­ституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності, забез­печення ефективної зовнішньої політики і здатності країни до стри­мування будь-якої зовнішньої агресії;

• постійні національні інтереси, які формуються в процесі історично­го розвитку держави на основі її геополітичного становища і оточен­ня, традицій, культури, духу народу, його моральних цінностей, економічного ладу. Можуть змінюватися режими і уряди, а корінні національні інтереси залишаються, відіграючи роль домінанти суспі­льного розвитку;

• інтереси конфронтаційні - прямо протилежні, взаємовиключні ін­тереси, які є джерелом антагоністичних протиріч і протиборства;

• інтереси паралельні - інтереси без антагонізмів, без реалізації яких держави не координують свої дії;

• інтереси, які розходяться, це інтереси, спрямовані на досягнення різних цілей, але загрожують інтересам іншої сторони;

• спільні інтереси - інтереси, під якими розуміють спільність підходів сторін, однакові в головних уявленнях про цілі та методи їх досяг­нення.

На жаль, сучасна геополітика не обходиться без війн.

Відомо, що протягом тисячоліть війна була постійним супутни­ком людської цивілізації. За 56 віків людської цивілізації відбулося 14,5 тисяч війн, в яких загинуло 3,6 млрд. людей. Традиційно вважа­лося, що безпека і рівновага в системі міжнародних відносин можуть забезпечуватися тільки військовою силою. “Хочеш миру - готуйся до війни”, - наголошували стародавні римляни.

Учені різних історичних епох, різних країн розглядали війну як соціальне явище, що являє собою одну з форм розв’язання суспільно- політичних, економічних, ідеологічних та інших конфліктів між дер­жавами і народами. Водночас установилася традиція вважати війну знаряддям політики, продовженням політичних відносин, проведення їх іншими, насильницькими засобами. Цю концепцію пов’язують на­самперед з ім’ям видатного прусського воєнного теоретика Карла фон Клаузевіца.

Такий підхід до аналізу війни протягом тривалого часу був єдино правильним. Однак у наш час ситуація швидко змінюється. Розвиток засобів ведення війни, поява зброї масового знищення примушують людство переглянути своє ставлення до війни. Особливо це стосується небезпеки нової світової війни та аналізу її можливих наслідків.

І справа не тільки в тому, що так звана звичайна зброя за своїми можливостями сьогодні мало чим поступається зброї масового ура­ження - вогнева міць звичайної зброї в повоєнні роки зросла більш ніж у 200 разів. Справа ще й у тому, що світ сьогодні буквально “нашпигова­ний” ядерними і хімічними, енергетичними і промисловими об’єктами, бомбардування яких навіть звичайною зброєю може призвести до того ж наслідку, що й застосування ракетно-ядерної зброї. Адже тільки в Європі нині налічується понад 200 атомних електростанцій і майже 400 атомних реакторів.

Класифікація війн надзвичайно розмаїта: звичайна війна, всезага- льна ядерна, обмежена ядерна, геофізична, громадянська, інформаційна, коаліційна, локальна, світова, справедлива, несправедлива, партизансь­ка, психологічна, регіональна, релігійна, таємна, хакерська, екологічна.

Останнім часом, враховуючи величезний поступ наукового про­гресу, все частіше застосовуються інформаційні, психологічні, таємні, екологічні війни.

Інформаційна війна - система заходів щодо оволодіння інфор­маційними ресурсами держави і ключовими позиціями в сфері інформа­ції. У сучасних умовах виділяють такі основні різновиди інформаційних війн: знищення систем управління протилежної сторони, інформаційне забезпечення бойових дій, радіоелектронна атака, інформаційно-пси­хологічний натиск, хакерська війна, війна в галузі економічної інфор­мації.

Психологічна війна - цілеспрямоване і планомірне застосування політичними опонентами дипломатичних, військово-демонстративних, економічних, політичних, інформаційних та інших засобів для прямо­го чи опосередкованого впливу на думки, настрої, почуття і в кінце­вому підсумку на поведінку іншої сторони з метою ослабити її волю.

Війна таємна - всі види діяльності розвідувальних служб, при допомозі яких вони впливають на події за кордоном.

Екологічна війна, яка супроводжується забрудненням повітря, во­ди, ґрунту, знищенням флори і фауни. Вона заборонена міжнародним правом, що зафіксовано Конвенцією ООН, прийнятою в 1977 р. Засто­совується навіть термін “екоцид ” - масове знищення рослинного і тва­ринного світу, отруєння атмосфери чи водних ресурсів, а також вчинен­ня інших дій, здатних викликати екологічну катастрофу.

Сьогодні не можна відкидати і звичайні війни, які здатні завдати руйнівних втрат. Під час війн у ХХ ст. загинуло 175,214 млн. осіб, у тому числі людські втрати в Першій світовій війні становили 12,59 %, у Другій світовій війні - 51,09 % та в локальних війнах - 35,32 % усіх втрат. Від політичного терору диктаторських режимів, у релігійних та етнічних конфліктах - 71,118 млн. чоловік. Усього в ХХ столітті заги­нуло 246,332 млн. чоловік.

Нова світова війна загрожує знищенням людської цивілізації. У сучасних умовах війна не може розглядатися як засіб політики, як ін­струмент досягнення політичних цілей. Водночас і міжнародна політика в цілому, і зовнішня політика окремих держав повинні будуватися навколо єдиної і вищої мети - не допустити нової світової війни. Відпо­відно до цього зовнішня політика всіх учасників світового співтовари­ства має ґрунтуватися на нормах і принципах міжнародного права, які відкидають війну як засіб вирішення спірних міжнародних проблем.

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляється діалектика внутрішньої та зовнішньої політик?

2. Якими факторами зумовлюється взаємозв’язок та взаємозалежність сучасного світу?

3. Які існують міжнародні організації і в чому полягає їх роль у вирі­шенні міжнародних проблем?

4. Які базові принципи сучасного міжнародного права?

5. Що ви розумієте під поняттями “глобалістика”, “політична глоба- лістика”, “глобальні проблеми сучасності”?

6. Чим породжені глобальні проблеми сучасної цивілізації?

7. У чому проявляється міжнародний тероризм як політичне явище?

8. Які форми міжнародного тероризму існують у сучасному світі?

9. Які функції виконує геополітика?

10. Як співвідносяться національні інтереси та геополітика?