Теорія суспільного договору і природного права

У ХУІ—ХУІІ ст. капіталістичний устрій дедалі ширше розвивається в економіці країн Західної Європи. В економічно найрозвинутіших країнах зміцніла буржуазія не мирилась з фео­дальними порядками, вимагала забезпечення свободи і безпеки особи та приватної власності, створення необхідних політичних та юридичних гарантій.

Одним з перших великих теоретиків школи природного права є нідерландський юрист, історик, державний діяч Гуго Гроцій (1583— 1645 рр.). Теорія природного права і суспільного договору — ідеа­лістичне вчення про виникнення держави і права в результаті сві­домого укладення між людьми договору. Перші уявлення про дого­вірне походження держави виникли уже в давнині (в V ст. до н. е. китайський філософ Меті, пізніше в Стародавній Греції — софісти, Сократ, Епікур та ін.). У KVII ст. розгорнуту форму теорія суспіль­ного договору одержує в творах філософів Томаса Гоббса, Баруха Спінози, Джона Локка, Жан-Жака Руссо, П’єра Гассенді та ін.

Бурхливі політичні зміни і перетворення у Західній Європі то­ді виділяють центром політичного життя то Голландію, то Анг­лію, то Сполучені Штати Америки, то Францію, Іспанію, Італію, то Німеччину. Одним з великих теоретиків походження держави і права є і англійський філософ Томас Гоббс (1588—1679 рр.). Державу Томас Гоббс розглядав як людське, а не божественне утворення, що виникло на основі суспільного договору з природ­ного додержавного становища, коли люди знаходились в стані війни всіх проти всіх. В основу політичної теорії покладено певне уявлення про природу індивіда, вважаючи, що спочатку всі люди створені рівними фізично і розумово, кожний має однакове з ін­шими право на все, і це стало причиною такої ж злості та пожад­ливості, що існує у тваринному світі. Людина заздрить іншій, ра­дується її горю, заради власного самозбереження, бачачи в іншій людині ворога і конкурента на шляху задоволення своїх потреб. В ученні про право і державу Томас Гоббс відкинув теорію боже­ственного устрою суспільства і захищає теорію суспільного до­говору. Держава створена з метою забезпечення загального миру.

Одним з визначних теоретиків природного права є голландсь­кий філософ-матеріаліст Бенедикт Спіноза (1632—1677 рр.) Вчення Спінози сформувалось в умовах багатьох політичних змін і, зокрема, після визволення Нідерландів від гніту іспанської феодальної монархії та зробивши її розвинутою капіталістичною країною. Метою вчення Бенедикт Спіноза вважав завоювання панування над природою і удосконалення людини. Доповнюючи теорії держави і права ученням про свободу людини, Бенедикт Спіноза показує можливість у межах необхідності свободу лю­дини. В ученні про суспільство продовжує ідеї Томаса Гоббса. Вищою формою влади вважав не монархію, а демократичне пра­вління, обмежував всевладдя держави вимогами повної свободи людини, її дій в межах закону, вважав можливим вивести з само­го устрою людської природи те, що найефективніше погоджуєть­ся з практикою. Адже, захищає чужий інтерес лише тому, що ду­має тим самим зміцнити свій добробут. Бенедикт Спіноза щиро осуджує гонитву за наживою, ненаситну пожадливість як безумс­тво, безрозсудство, яким вражений натовп, чернь.

За всіх відмінностей, концепція суспільного договору стала ядром політичних теорій Джона Локка (1632—1704 рр.) — відо­мого філософа, економіста та політичного діяча Англії. Відмін­ною рисою ідей Джона Локка є урахування політичного досвіду Англії і тих компромісів між буржуазією і монархією, що приве­ли до встановлення конституційного парламентаризму. Створю­ючи систему політичної філософії, Джон Локк ґрунтовно розви­ває ідею про перехід від природного до громадянського становища, до форм державного управління. Доводить право народу на революцію і разом з тим визначає межі права відпові­дно до інтересів імущих соціальних спільностей верств. Мета держави, на думку Локка, — збереження свободи і власності, надбаних трудом. Тим-то, державна влада не може бути довіль­ною, а поділяється на законодавчу, виконавчу і союзну, федера­тивну. Погоджуючись з думкою Арістотеля про людину як істоту суспільну, Джон Локк справедливо стверджує, що людське суспі­льство не є суспільством політичним без таких визначальних умов: територіальна спільність, спільне право і наявність влади, здатної вирішувати суперечки і карати злочинців. Виникнення політичного суспільства є результат угоди, що обмежує свободу окремої людини, індивіда. Звідси збуджуючою причиною, що схвалює і побажання людей встановити політичну владу, і готов­ність їй підкорятися, виступає прагнення зберегти власність та ін. Природно, соціальною основою держави стає приватна влас­ність, що одержала розвиток з появою грошей як товару. Джон Локк вважає важливим моментом і відокремлення держави від влади, що ототожнювалось багатьма мислителями. Звідси, Джон Локк підкреслює важливість двох угод: суспільний договір, що створює державу, і урядовий договір, що встановлює владу. Ре­волюція скидає владу, але не знищує державу, а порушення вла­дою урядового договору дає людям право на революцію, що, проте, не ліквідує державу. Тут є економічне тлумачення виник­нення і розвитку держави, а також політичне обґрунтування по­ділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та її змінність. Народ виступає сувереном — повним носієм влади.