Традиціоналізм

Традиціоналізм — соціально-філософський напрям, в основі якого лежить уявлення про якусь «первісну традицію», що виражає загальний, космічний зміст світотворення у ході істо­ричного розвитку, який проявляється через ті або інші конкретні етнокультурні та релігійні форми.

Звичайно ж, традиціоналізм допускає, що історичний порядок, який склався соціально, може зазнати псування, спотворення, пе­рекручення, але виправлення становища розуміється як повер­нення до джерел, зняття нашарувань, очищення від спотворення, перекручення, приведення у відповідність незмінній суті речей і адекватному духу епохи історичного розвитку. Образно це відби­то у понятті золотий вік — порядок, що існував первісно, з яким слід співвідносити будь-який період, порядок, що виникає. Таке уявлення, властиве культурній традиції різних народів, служить в очах багатьох традиціоналістів свідченням існування прихованої, єдиної, загальної традиції, давньої як світ, у якій беруть початок всі релігії та символи. Вірність традиціям, скептичне ставлення до обґрунтованості та легітимності інновацій існували в усі епо­хи, але формування створення традиціоналізму як свідомого вчення стало можливим лише після того, як виникли глибокі сумніви у колишніх істинах, внесені філософією Просвітництва, і стався рішучий розрив з минулим внаслідок Великої французької революції (1789); і першим каменем, закладеним у його основу, вважається праця Едмунда Бьорка «Міркування про французьку революцію» (1790), за якою послідували твори де Местра та де Бональда, а потім, в епоху Реставрації, — Балланша, Шатобріана, Ламенне та ін.

Заперечуючи принципи раціоналістичної філософії Просвіт­ництва, буржуазного лібералізму та народовладдя, традиціона­лізм, особливо активний у Франції, виступив як контрреволюцій­не вчення, пов’язане з феодально-аристократичною опозицією.