Вчення Нікколо Макіавеллі. Макіавеллізм

В епоху Відродження і Реформації та пізніше, в Європі водночас з поширенням гуманізму і появою різних демократич­них рухів, народжуються нові політичні вчення. ХУІ ст. характе­ризується глибокою кризою, початком кінця гуманізму Відро­дження.

Важливим вкладом Нікколо Макіавеллі в історію політичної думки стало те, що теологічній теорії держави протиставляє кон­цепцію світської держави, обґрунтовуючи закони держави Розу­мом і досвідом, а не теологією. Політика є лише автономний бік людської діяльності, є втіленням вільної людської волі в межах необхідності. Політику визначає не Бог і мораль, а сама практика, природні закони життя і людська психологія. Нікколо Макіавеллі приходить до розуміння того, що врешті-решт в основі політичної діяльності лежать реальні інтереси, користь, прагнення до збага­чення. Головним у політичних поглядах Нікколо Макіавеллі є ви­сунутий ним принцип політичного реалізму, який передбачає ура­хування в політиці справжніх умов дійсності, реальності, підкорення політичних дій практичним інтересам і байдуже став­лення до того, що має бути відповідно апріорним схемам або пе­редбаченням релігійної моралі.

В основі розвитку історії лежить «матеріальний інтерес і си­ла». Головний стимул поведінки людини — інтерес, що проявля­ється в різноманітності, пов’язаний з бажанням людей зберегти своє майно, що забезпечує прагнення до збільшення, прирощення власності. Нікколо Макіавеллі писав, що люди швидше простять смерть батька, аніж втрату майна. Власницький інтерес передує людській турботі про честь, велич і гідність. Невикорінений его­їзм людської природи з усією необхідністю вимагає створення держави — вищої сили, здатної поставити людину в певні межі. Тут випливають передумови диктатури суспільного договору. Звідси і відносність оцінки державних організмів і відносність оцінки діяльності влади. Нема ідеального ладу поза часом і прос­тором, є тільки такий лад, що відповідає ситуації. Нема незмін­них рис людського характеру, постійні лише елементи, що скла­дають характер людини і проявляються по-різному в різних сус­пільствах. I нема незмінно добрих і незмінно поганих методів управління людьми, а є лише методи, що відповідають чи не від­повідають ситуації. Протилежність інтересів народу і правлячих верств суспільства приводить до загострення ситуації в державі. Тим-то важливо створення сильної національної держави, вільної від феодальних міжусобиць, здатної підняти народ на її захист та ін.

У політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав допусти­мим в ім’я великої мети та ідеї зневажати закони моралі і вико­ристовувати будь-які засоби заради їх досягнення, виправдовував навіть жорстокість і віроломство правителів у їх суперництві за владу. Звідси і макіавеллізм — спосіб політичної діяльності, що не зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої мети. Історична заслуга Нікколо Макіавеллі — погляд на держа­ву як природне утворення, що досягається на основі домовленос­ті людей в інтересах захисту і цілісності країни. Закони ж поро­джені Розумом і досвідом історії, а не йдуть від самого Бога.