Природоохоронна сфера діяльності громадських організацій

(Ю. Е. Щербакова)

Екологічна проблематика вийшла чи не на перше місце, поступаючись хіба що політичним катаклізмам, за ступенем згадуваності у вітчизняних засобах масової інформації (далі ЗМІ), при чому ініціаторами екологічного ажіотажу були і деякі громадські організації й окремі органи державної влади.

Наразі на планеті Земля майже не залишилось таких екосистем, яких би не торкнувся антропогенний вплив. Формуючись у новий час та затверджуючись в модерний та постмодерний періоди філософія споживання призвела до того, що людство вирішило можливим втрутитися в життєдіяльність всіх екосистем, деформуючи при цьому суттєві зв’язки та призводячи до формування безлічі проблем у них. Разом з тим, з’явилися нормативно—правові акти, що на юридичному та політичному рівнях намагаються регулювати вплив людини на навколишнє середовище, зокрема: Стокгольмська декларація про середовище навколо людини Ріо—де— Жанейрська декларація про навколишнє середовище і розвиток,' Європейська хартія про навколишнє середовище та охорону здоров’я,' Всесвітня хартія природи,' Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля,' Кіотський протокол, рішення Иоганнесбургського Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, яким було закріплено нову філософію екосистемного підхіду життєдіяльності людства у ХХІ ст., ознаменувавши відхід від традиційної “ресурсної і споживацької” стратегії розвитку.

Закон України “Про охорону навколишнього природнього середовища” в статті 9 говорить: кожен громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природнє середовище, гарантією якого є здійснення державного контролю за додержанням природоохоронного законодавства [141]. Отже, саме держава є відправним пунктом як у задоволенні прав людей щодо безпечного природного середовища, так і у контролі за дотриманням екологічних нормативів підприємствами і врешті-решт самими громадянами. Саме тому свій аналіз ми розпочнемо зі зясування тої ситуації, яка склалася в Україні та у світі через недбалий державний контроль. Опрацювання цієї ситуації дасть нам змогу випрацювати відповідних механізм громадського контролю за станом природного середовища.

В сучасній системі державного управління України переважають тенденції затратного підходу до використання природних ресурсів, навколишнього природного середовища та його екосистем. Інтегрована цінність природи як середовища життя людини, життєдіяльності суспільства ще не усвідомлена суспільством. Про це свідчить відсутність національної стратегії сталого розвитку, інтегрованих оцінок природного потенціалу країни, програми конкретних дій щодо зміцнення природних основ життя людини та життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі.

Екологічні системи, їхній потенціал мають оцінюватися не тільки як ресурсна база економічного зростання, а і як “природні основні фонди” для забезпечення життєдіяльності суспільства, домівка всього живого на Землі, для підтримання яких у належному стані потрібно постійно вкладати капітал. Тобто оцінювання екосистемного потенціалу має бути інтегральним: як економічний ресурс сталого розвитку і як екологічний ресурс життєдіяльності біотичної спільноти, й зокрема, її “розумного” представника — людини, що не хоче вкладати накопичений унаслідок використання природи капітал на відновлення її екосистем.

Отже, інтегральна оцінка екосистемного потенціалу (глобального, регіонального, національного, місцевого) — це цілісна оцінка одночасно економічного ресурсу забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства та екологічного ресурсу підтримання функціонування й відтворення екосистем як середовища життєдіяльності живих організмів [278, с. 8].

Система інтегральної оцінки потребує розробки національної науково—методологічної і нормативно—правової бази. Поки що такої цілісної системи немає, хоча окремі її елементи відпрацьовані, але не набули широкого практичного застосування. Це кадастри природних ресурсів та екологічний моніторинг. Сфера їх застосування обмежена орієнтацією на ресурсне забезпечення економіки.

Водночас досвід незалежної України доводить, що саме

громадські природоохоронні організації в умовах нестабільності влади, її неспроможності ефективно управляти охороною довкілля та природними ресурсами, відігравали та відіграють значну роль у вирішенні екологічних проблем. Саме вони у більшості випадків стають ініціаторами створення відповідних природоохоронних нормативно—правових актів і програм, спостерігачами і контролерами за їх виконанням.

Україна політично приєдналася до основних міжнародних конвенцій. Механізми реалізації окремих програм відпрацьовані з міжнародною допомогою, в тому числі за допомогою міжнародних громадських організацій. Проте їх реалізацію практично призупинено через політичні чинники, які не дали змогу сформувати цілісну національну систему екологічного управління з ефективними методами залучення інвестицій, еколого—економічного стимулювання, розподілу відповідальності між державою, суспільством і бізнесом. Необхідність у такій системі підтверджується станом екосистемного потенціалу України, який характеризується як антропогенно виснажений внаслідок непомірного використання і споживацького ставлення. Розбалансованість функцій використання природного капіталу та його відтворення призвела до широкомасштабних деструктивних процесів, які становлять реальну загрозу для здоров’я людини і розвитку суспільства.

— комплексний міжсередовищний підхід на відміну від традиційного, що полягає у вирішенні проблем кожного окремого природного середовища (атмосфери, водного середовища, ґрунту тощо); •

— басейновий принцип управління; •

— регламентований розподіл екологічної відповідальності між державою, суспільством і бізнесом (корпораціями), задокументований у відповідних екологічних політиках;

— регламентація (стандартизація) функцій екологічного управління і планування політики;

— системність, комплексність стратегічних екологічних оцінок; • постійне оновлення та адаптація управлінського стилю до ситуативних змін методом “навчання у процесі виконання та діяльності”;

— постійне зміцнення довіри між суб’єктами екологічного управління (урядовими, громадськими, корпоративними, місцевими);

— прозорість і універсальність критеріїв відбору й оцінки інструментів екологічної політики на всіх ієрархічних рівнях управління;

— узгодженість інтересів за допомогою укладання добровільних екологічних угод як засіб подолання традиційних управлінських підходів, стимулювання екологічних інновацій;

— збалансованість адміністративно—контрольних і

ринкових інструментів екологічного регулювання і стимулювання;

— передача повноважень охорони навколишнього природного середовища на регіональний і місцевий рівень [277, c. 10].

Наведені принципи слід вважати критеріями оцінки рівня ідентичності національної та європейської системи екологічного управління і політики.

В Україні ще не сформовано національну систему екологічного управління в її європейській системній цілісності державного, громадського і корпоративного (бізнесового) екологічного управління. Нині домінує державна система управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, повноваження і функції якої визначені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Держава фактично “монополізувала” екологічну

відповідальність, що призвело до послаблення відповідальності

природокористувачів — суб’єктів господарювання і власників землі, основних фондів. Є певні суперечності між масштабами зміни власності (приватизації) і збереженням, домінуванням адміністративної відповідальності за екологічну шкоду. Цей визначальний чинник стримує процес формування національної системи екологічного управління на європейських засадах. Зокрема інформаційний центр зі змін клімату в Україні у березні 2010 року провів круглий стіл з представниками провідних бізнес—шкіл України на тему “Чи виховують українські бізнес—школи екологічно відповідальних лідерів?”, з’ясував, що українські бізнес—школи на відміну від світових майже не приділяють уваги корпоративній соціальній відповідальності бізнесу [464].

Процес ідентифікації національної та європейської систем екологічного управління стримується також такими чинниками

1) неготовність (психологічна, професійна) державних інституцій та посадових осіб ухвалювати стратегічні рішення щодо Європейської екологічної інтеграції, небажання це усвідомити і вжити відповідних заходів щодо оцінки й поліпшення компетенції управлінського персоналу (це саме той випадок, коли є політичне рішення, але не вистачає компетенції для його виконання);

2) не зроблено інвентаризації розбіжностей і

невідповідностей законодавчої, нормативно—правової,

інституційної та методологічної бази національної системи екологічного управління й політики, рівня міжгалузевої і міжсекторальної інтеграції, розподілу повноважень, функцій між місцевими, регіональними та центральними органами влади [277, с.

Антропогенний фактор впливу на екосистему врешті-решт повертається проти самої людини, зображення проблемної ситуації було б не повним без розкриття змісту такої зворотної дії.

За темпами вимирання людей Україна входить у першу десятку країн світової спільноти, за тривалістю життя посідає 60 місце в світі. Преважною причиною смертності населення нашої держави є мультифакторіальні хвороби (серцево- судинні, онкологічні, ендокринні, психічні тощо), які формуються внаслідок взаємодії спадковості, соціуму і впливу

чинників довкілля. Поширеність захворювань серед малозабезпеченого населення на 45,7 % перевищує аналогічний показник серед забезпечених людей. Нинішнє довкілля є системою, що перебуває на межі усталеності. За незначної зміни параметрів така система легко перетворюється на нестійку. Саме тому ідентифікація загроз і ризиків для здоров’я населення, їхнє вимірювання, оцінка та характеристика відкривають реальні перспективи в оцінці негативного впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення. Отримана інформація має бути придатною як для обґрунтування управлінських рішень, так і для інформування населення.

У країні сформувалося стабільне тло хімічних мутагенних і канцерогенних забруднень атмосферного повітря, водойм, ґрунтів, що значно перевищує встановлені гігієнічні нормативи. Найбільше це стосується пріоритетних груп канцерогенів — поліциклічних ароматичних вуглеводнів та їхніх індикаторних показників — бенз(а) пірену, нітрозамінів, важких металів.

Міжнародне агентство з вивчення раку до 85% виникнення пухлин у людей пов’язує з впливом чинників навколишнього середовища та способом життя. Це агентство за класифікацією визначає більшість промислових об’єктів низки галузей народного господарства України як канцерогенно небезпечні для людини [490].

За даними Національного канцерреєстру України, триває зростання захворюваності населення на злоякісні новоутворення та смертності від них. До недавнього часу онкологічна патологія проявлялась у кожної шостої жінки і четвертого чоловіка. Нині йдеться про кожну п’яту жінку і кожного третього—четвертого чоловіка. Кумулятивний ризик розвитку новоутворень становить 28 % у чоловіків і 18 % у жінок. Беручи за основу динаміку змін у спектрі онкологічних захворювань та їхньої частоти, маємо усі підстави припустити, що людський організм як біологічна система чутливо реагує на негативні явища навколишнього середовища. Отже, очевидно, що первинна профілактика раку має стати пріоритетним напрямом у зменшенні захворюваності населення на злоякісні новоутворення, а провідними механізмами — природоохоронні заходи та здоровий спосіб життя. До речі, експерти ВООЗ дійшли думки, що запобігання контакту з канцерогенними чинниками, вилучення їх зі сфери життя людини на виробництві і в побуті може сприяти різкому (до 70 %) зниженню захворюваності людей на рак.

Майже всі поверхневі джерела за рівнем забруднення наблизилися до ІІІ класу, а склад очисних споруд і технології очищення води залишаються незмінними. Через це значна частина населення України одержує питну воду з істотними відхиленнями від нормативів.

Окремо слід виділити проблему, пов’язану з генофондом та інтелектом нації. Йдеться про ліквідацію дефіциту йоду, селену й інших мікроелементів, що за даними ВООЗ призводить до серйозних захворювань, серед яких і важкі неврологічні, що пов’язані зі зниженням інтелекту. На значній території України, де проживає близько 15 млн осіб, у раціонах харчування не вистачає життєво важливих мікроелементів.

До того ж частина цих ендемічних територій після аварії на Чорнобильській АЕС забруднена радіонуклідами. Як наслідок, у країні хворіють на порушення ендокринної системи, обміну речовин близько 3,5 млн людей, з них — 0,8 млн дітей у віці до 14 років. Погіршується репродуктивне здоров’я, що в майбутньому може унеможливити відтворення населення, знизити якість трудового та інтелектуального потенціалу [176].

Повагу до природи визнано однією з фундаментальних цінностей у Декларації тисячоліття ООН. Її формує екологічна культура, духовність, свідомість. Екологічне партнерство розглядається в програмних документах зі сталого розвитку в європейській екологічній політиці як ефективний механізм інтеграції між державними і місцевими органами управління, промисловими, підприємницькими, громадськими науковими й освітніми колами суспільства в процесі розробки ефективних підходів для ухвалення та реалізації стратегічних рішень на всіх рівнях управління.

Екологічне партнерство базується на принципах:

— зменшення інформаційного розриву і розширення доступу до інформації в процесі ухвалення та реалізації рішень;

— еколого—економічної ефективності спільних рішень;

— соціальної справедливості, надійності і демократичності;

— екологічної раціональності і безпечності;

— екосистемної доцільності;

— задокументованої добровільності (добровільні угоди) спільної відповідальності за екологічні наслідки стратегічних рішень і здійснення екологічної ревізії (аудиту);

— інтернаціоналізації зовнішніх екологічних витрат на відтворення екосистем, утилізацію відходів тощо.

Етично—правовою основою здійснення екологічного партнерства є цільові добровільні екологічні угоди. Ці угоди можна розглядати як форму добровільного кооперування, спільних зобов’язань щодо підготовки стратегічних рішень і досягнення стратегічних цілей екологічної політики будь- якого рівня (місцевого, регіонального, національного). Конструктивний діалог між державою, суспільством і бізнесом, укладання добровільних екологічних угод, що зазвичай супроводжується активною увагою з боку ЗМІ, дає значні інтегральні вигоди.

Прикладом добровільних екологічних угод у країнах ЄС є укладання в Нідерландах угоди щодо здійснення екологічних заходів у хімічній промисловості (1993), угоди, спрямованої на мінімізацію відходів у Великобританії (1992), Німецька угода щодо запобігання глобальному потеплінню клімату (1995) і багато інших. Держава в особі спеціально уповноважених органів влади і насамперед Міністерства охорони навколишнього природного середовища має бути зацікавленою в укладанні добровільних екологічних угод з бізнесовими (підприємницькими) і громадськими об’єднаннями в процесі підготовки та ухвалення складних соціально значущих рішень. Це значно підвищує гарантії успіху їхньої реалізації, спільну відповідальність.

На жаль, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України обмежилось в екологічному партнерстві тільки створенням Громадської ради і громадськими слуханнями без прийняття спільної відповідальності. Для підвищення потенціалу екологічного партнерства в Міністерстві має бути перебудовано процес ухвалення рішень так, щоб забезпечити в його рамках ширшу участь зацікавлених кіл суспільства, готових добровільно взяти на себе відповідальність за реалізацію стратегічних рішень. Це має бути національне екологічне партнерство.

У серпні 1990 р. територію України було оголошено зоною екологічного лиха. Ця заява мала лише декларативний характер, оскільки ніякого впливу на охорону довкілля, жодних процедур і пріоритетів не визначала. На противагу цьому у Європейському Союзі забруднення природного середовища, яке охороняється є правопорушенням. Принцип “забруднювач платить” істотно зміцнений з прийняттям у 2004 р. Директиви 2004/35/ЄС про цивільну відповідальність за забруднення довкілля. Ця Директива передбачає відшкодування винною особою шкоди, завданої нею навколишньому природному середовищу. Порушення провадження принципу щодо компенсації шкоди покладено на держави — члени ЄС. Разом з тим у вересні 2005 р. Суд юстиції визнав за Співтовариством право вимагати від держав—членів застосування жорстких штрафних санкцій у разі заподіяння серйозної екологічної шкоди довкіллю.

Отже, ми окреслили ті еколого—медичні проблеми, які характерні для нашої країни й визначили, що вирішення цих проблем можливе лише на рівні кооперації, з одного боку, держави, бізнесу та громадських організацій, а з другого - кооперації на рівні держав, громадянського суспільства локального та глобального та на рівні потужних наддержавних організацій. Значну роль у вирішенні екологічних проблем відіграють сильні природоохоронні громадські організації. Про роль громадських організацій в Україні та проблеми, з якими вони стикаються, мова піде далі.

Однією з таких природоохоронних громадських організацій є Запорізька міська громадська організація “Незалежний екологічний союз “За чисте повітря” Наведемо деякі статутні положення організації, що відображають основні напрямки діяльності. Отже, метою Союзу є^:

- сприяння впровадженню в екологічно небезпечні галузі виробництва інноваційних технологій, що забезпечують скорочення негативного впливу на атмосферне повітря і навколишнє природне середовище, а також діяльність з підвищення раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки регіонів;

- сприяння підвищенню ефективності громадського впливу на державну стратегію України у сфері захисту атмосферного повітря та навколишнього середовища;

- сприяння підвищенню активності громадського впливу на впровадження місцевих екологічних програм;

- розробка і проведення заходів щодо впровадження конструктивних ідей та ініціатив, технологічних, соціальних, економічних, ідеологічних та інших засобів, спрямованих на підвищення рівня екологічної безпеки регіону;

- сприяння активному залученню зарубіжних інвестицій, державних та недержавних коштів для підтримки і розвитку екологічно безпечних, високотехнологічних, наукомістких виробництв;

- налагодження контактів із зарубіжними екологічними організаціями щодо спільної діяльності у сфері, що охоплює предмет діяльності Союзу;

- сприяння розробці та прийняттю законодавчих і нормативних актів, рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування актуальних для підвищення екологічної безпеки міста. Внесення в установленому порядку пропозицій з цих питань до відповідних органів державної влади.

Однією з потужних ініціатив цієї громадської організації було проведення 24 грудня 2005 р. в м. Запоріжжі Екологічного форуму жителів міста з ініціативи: координаційної ради партійних і громадських організацій при Запорізькій міськраді; громадських екологічних організацій; молодіжних організацій міста. На форум були запрошені і взяли в ньому участь екологічні та санітарні служби міста та області, представники промислових підприємств, навчальних закладів, депутати міської та обласної рад, багато жителів міста.

Учасники форуму констатували, що прийнята в 2002 році “Програма виходу з екологічної кризи м. Запоріжжя на період 2001-2010 рр.” застаріла, не відповідає реаліям нашого часу і не може забезпечити безпеку умов проживання людей м. Запоріжжя.

Так рівень забруднення атмосферного повітря за останні 5 років неухильно збільшувався і за даними СЕС наразі його стан визначається як неприпустимий. За рівнем загрози життю людей кваліфікується як помірно загрозливий, а у вечірній час, у вихідні та святкові дні в більшості районів міста — як загрозливий.

Скидання неочищених стічних вод в р. Дніпро за цей час так само значно збільшилися. З проханням до форуму вплинути на владу м. Запоріжжя і обмежити обсяги таких стоків звернулися депутати Нікопольської міськради, що представляє жителів великого Придніпровського регіону, який має водозабори питної води з уже гранично забрудненого водосховища.

Справжній стан атмосферного повітря та водного басейну в м. Запоріжжя приховується від населення. В результаті погіршення за останні 5 років екологічної обстановки значно збільшилася смертність жителів міста. Рівень онкологічних, алергічних, серцево-судинних захворювань серед запорожців значно вище, ніж в інших регіонах.

23 липня 2009 року за ініціативи громадської організації “Незалежний екологічний союз “За чисте повітря” в м. Запоріжжя було проведено міжнародну науково—практичну конференцію Альтернативні види палива — шлях до енергетичної незалежності області і країни”. Серед учасників конференції були: О. Старух - голова Запорізької облдержадміністрації, О. Нефьодов - голова Запорізької обласної ради, О. Соколов - директор департаменту екологічної безпеки Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Т. Герасименко - начальник відділу охорони повітряного простору департаменту Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, І. Кравченко - старший науковий співробітник Інституту відновлювальної енергетики НАН України, П. П. Мюнцберг - генеральний директор Корпорації “РРМ Energy Germany GmbH” (Австрія - ФРН), О. Затолокін - президент Фонду ООН “Україна - Хабітат”, Ю. Болозович - завідувач сектору енергозбереження та альтернативних видів палива Інституту “РЕСУРС” Держкомрезерву України, координатор програми виробництва біопалива, В. Семенов - кандидат технічних наук, доцент Харківського політехнічного інституту, А. Шиманський — кандидат технічних наук, директор інноваційної компанії м. Київ, О. Бережний — перший заступник голови Запорізької облдержадміністрації.

Метою конференції була презентація сучасного підходу, світового досвіду і відповідних технологій для виробництва енергії та пального з відновлюваної сировини — побутових, деяких промислових відходів, відходів сільського господарства тощо. Обговорення питання проектування та будівництва в Україні підприємств з екологічно чистої переробки відходів, як реальний шлях сприяння енергетичній незалежності держави. Ключовими питаннями стали: 1) перспективи розвитку ринку альтернативних видів палива; 2) проблеми законодавчого забезпечення утилізації відходів; 3) сучасна європейська практика виробництва біопалива з використанням біомаси та відходів сільського виробництва; 4) участь ООН у розробці та реалізації інвестиційних проектів захисту довкілля та розвитку альтернативної енергетики; 5) практичні питання впровадження технологій виробництва біопалива та використання альтернативних джерел енергії.

За підсумками роботи міжнародної науково—практичної конференції “Альтернативні види палива — шлях до енергетичної незалежності області і країни” заплановано підписання Меморандуму як першого кроку до створення юридично оформлених стосунків між Запорізькою облдержадміністрацією та Українським державним НДІ “Ресурс” Держкомрезерву України для співпраці у організації в області виробництв альтернативних видів палива, з переробки побутового сміття, відходів промисловості з метою покращення екологічного стану міст, селищ та усього довкілля області.

Отже, ми побачили реальні дії, ініційовані громадською організацією, направлені на продукування важливих для Запорізької області та України загалом ідей та рішень з налагодження екосистеми нашої країни.

Але активісти громадської організації, за їх власними словами та підтвердженими документами, у своїй діяльності зіштовхнулися з багатьма труднощами та проблемами ініційованими органами місцевого самоврядування та органами державної влади. Серед подібних проблем варто зазначити такі:

1) відсутність вищої “державної волі” на впровадження важливих природоохоронних програм;

2) існування чітких домовленостей між органами місцевого самоврядування і великим бізнесом згідно з якими останній фактично позбавлений будь-якої відповідальності за перевищення норм забруднення навколишнього середовища;

3) вкоріненість застарілої філософії споживання в природоохоронній сфері;

4) відсутність чіткої загальнонаціональної програми виходу України зі стану екологічного лиха.

В Україні існує безліч відповідальних та активних, рішучих та інноваційних громадських організацій, які наразі мають багато напрацювань з вирішення екологічних проблем, проте діяльність багатьох з них є майже непомітною у зв’язку з незацікавленістю нашої держави у вирішенні екологічних проблем. До тих пір, поки ця ситуація не зміниться на рівні вищих органів державної влади не має сенсу розраховувати на ефективне покращення екологічної ситуації в Україні, нові громадські організації з’являтися не будуть, а “старі” не мають більше наснаги боротися з державною владою в Україні.

Але процес зміни існуючої державної стратегії в природоохоронній галузі має подвійний характер, другою стороною є постійний громадський контроль і, навіть, певний тиск на органи державної влади з метою вирішення екологічних проблем.

Наприклад, Дніпродзержинська громадська екологічна організація “Голос природи” визначила основними напрямами своєї діяльності:

— сприяння впровадженню енергоефективних технологій на місцевому і регіональному рівні — “Заощаджуйте воду й енергію”;

— інформування населення на регіональному і національному рівні про причини і наслідки зміни клімату — “Клімат майбутнього без загрози для життя”;

— сприяння впровадженню системи розділення і переробки побутового сміття в Дніпродзержинську — “Скорочувати, повторно використовувати, переробляти”;

— розвиток громадського природоохоронного контролю на місцевому і регіональному рівні;

— освітній проект — читання лекцій у навчальних закладах Дніпродзержинська;

— сприяння відновленню й охороні Єлизаветівського озера — “Дамо Єлизаветівському озеру шанс вижити!”;

— протидія будівництву нових ядерних блоків — “Ні новим ядерним реакторам!”;

— недопущення створення в Дніпродзержинську нового небезпечного хімічного підприємство з виробництва монометіланіліну — “НІ виробництву монометіланіліну в Дніпродзержинську!” [353].

Розглянемо детальніше деякі з проектів громадської організації “Голос природи”.

1. “Заощаджуйте воду та енергію!”

Початок цього проекту припадає на 2001 рік. Зокрема, серед проблем, які спричинили початок кампанії, варто назвати: 1) великі втрати води й енергії в комунальному секторі мають пряме відношення до таких екологічних проблем, як підтоплення житлових районів, викиди парникових газів в атмосферу, перевитрата природних ресурсів; 2) відсутність реалістичної програми, спрямованої на зниження втрат води й енергії в комунальному секторі; 3) відсутність стимулів для економії енергії на бюджетних підприємствах та організаціях; 4) низький рівень побутової культури населення, що призводить до перевитрати води й енергії в побуті.

Цілями кампанії є- 1) сприяння впровадженню енергозбе­рігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві; 2) підвищення побутової культури населення.

Серед здобутків варто відзначити такі.

Проведення в Дніпродзержинську 15 березня 2007 року акції “НІ — підвищенню тарифів, ТАК — економії води та енергії”. У Дніпродзержинську, управлінням економіки виконавчого комітету було розроблено “Комплексну програму з енергозбереження на 2007-2010 рр.”, декларативний характер і низька якість цього документа змусило прихильників “Голос Природи” провести акцію з метою ініціювання доробки програми з урахуванням пропозицій і зауважень,

підготовлених організацією “Голос Природи”. Результатами цієї акції стали: 1) ініціювання публікацій у ЗМІ про зв’язок втрат води й енергії в комунальному секторі з розміром тарифів; 2) поширення звернень серед депутатів міськради про необхідність доробки “Комплексної програми з

енергозбереження на 2007-2010 рр.”; 3) доробка “Комплексної програми з енергозбереження на 2007-2010 рр.”, з урахуванням зауважень і пропозицій організації “Голос Природи”.

Проведення робочої зустрічі 04 серпня 2004 року “Зменшення втрат води та енергії на комунальних і промислових підприємствах м. Дніпродзержинськ” з метою інформування керівництва комунальних і промислових підприємств Дніпродзержинська із сучасними можливостями зменшення втрат води й енергії. Результатом якої стало те, що представники промислових і комунальних підприємств Дніпродзержинська познайомилися із сучасними технологіями, що дозволяють зменшувати втрати води й енергії.

Проведення в Дніпродзержинську 20 лютого 2004 року акції “Заощаджуйте енергію!” з метою залучення уваги громадськості, керівництва міста та комунальних підприємств до кризи в системі централізованого опалення. Під час акції активісти організації позначили надувними кульками, наклейками й табличками місця очевидної втрати енергії на теплотрасах міста. Результатом якої стало ініціювання критичних публікацій у газетах і відео сюжетів на ТБ про втрати енергії в системі централізованого опалення.

2. Також ““Голос природи” впроваджує проект “Дамо Єлизаветівському озеру шанс вижити” Поява цього проекту пов’язана з 1) невиконанням Петриківською адміністрацією (власником території, на якій утворилося озеро) заходів щодо передачі озера у водний фонд України, що не дозволяє здійснювати відновлення території озера, організовувати місця для культурного відпочинку населення; 2) невиконанням Дніпродзержинським міськвиконкомом заходів щодо відновлення порушеної дренажної системи озера, яке привело до підняття ґрунтових вод і підтоплення 20 гектар територій у с. Єлизаветівка; 3) відсутністю систематичного прибирання території озера Дніпродзержинським міськвиконкомом

(орендарем території, на якій утворилося озеро), що приводить до погіршення екологічного стану озера й прибережних територій; 4) невиконанням Дніпродзержинським

держлісгоспом заходів щодо охорони лісу поруч із озером, що приводить до збільшення випадків стихійних лісових пожеж;

5) розглядом Дніпродзержинським держлісгоспом питань зміни цільового призначення земель державного лісового фонду і їхнім наступним продажем під забудову, наприклад, дніпропетровській фірмі “Мега інвест” (за повідомленням “Інформаційно-аналітичного агентства Придніпров’я” від 04 серпня 2006 р.) під будівництво котеджів і мотелю з автокемпінгом на території більше 30 га біля Єлизаветівського озера.

Цілями кампанії визначено:

- домогтися передачі озера у водний фонд України;

- організувати громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства на території озера;

- домогтися відновлення дренажної системи озера;

- не допустити вирубки прибережного лісу з метою створення площадки для будівництва елітних житлових будинків.

21-22 вересня 2007 року, з ініціативи екологічної організації “Голос Природи” на Єлизаветівському озері пройшла акція збирання сміття в прибережній зоні. Результати акції такі-'

- було зібрано та вивезено близько 200 кубометрів побутових відходів;

- полімерні відходи та скло збиралися окремо;

- в акції взяло участь понад 30 чоловік;

- була виготовлена спеціальна брошура “Дамо Єлизаветівському озеру шанс вижити” (2500 прим.). Брошура надасть можливість ознайомитися з правилами відпочинку на природі;

- реалізація проекту сприяла обговоренню питання поліпшення стану Єлизаветівського озера на рівні міської ради;

- підготовлена електронна версія тематичної брошури.

29 квітня 2007 року, активісти екологічної організації “Голос Природи” провели рейд із метою ведення громадського контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в прибережній водоохороній зоні Єлизаветівського озера.

Результати: виявлене ведення будівельних робіт у прибережній водоохороній зоні; акт обстеження ділянки та фотодокументи передані в Дніпродзержинську регіональну природоохоронну прокуратуру.

У Дніпропетровську в серпні 2006 року було проведено акцію ⁱⁱSOS! Чиновники не діють — озеро гине” у формі пікетування Дніпропетровської облдержадміністрації.

Результати

1. У Дніпропетровську відбулася оперативна нарада, присвячена екологічному стану Єлизаветівського озера. У ході наради були ухвалені рішення:

Дніпропетровському обласному виробничому управлінню водного господарства доручено за рахунок коштів фонду навколишнього середовища встановити водоохоронну зону (знаки) навколо Єлизаветівського озера;

Дніпродзержинської адміністрації доручено ліквідувати до 15 вересня забруднення території озера побутовими відходами;

Дніпропетровським обласним виробничим управління водного господарства заплановано підготувати паспорт водного об’єкта (Єлизаветівського озера) у другому кварталі 2007 року.

2. Міською радою Дніпродзержинська внесені заходи щодо очищення дренажного каналу “Проріз” у програму по виходу з екологічної кризи на 2006-2010 р.

Іншим прикладом активної позиції організованої громадськості у захисті своїх природних прав є Всеукраїнська екологічна громадська організація ‘МАМА — 86”, яка зокрема, 20-21 жовтня 2010 року провела громадські обговорення цільових показників до Протоколу про воду та здоров’я, в рамках яких відбувся ряд тематичних подій [71].

20 жовтня пройшов круглий стіл “Доступ до безпечної питної води, умов санітарії та гігієни в українських школах” і робоча конференція Жіночого водного партнерства з представлення та обговорення ситуаційних досліджень проблем води та санітарії українських шкіл.

21 жовтня пройшли представлення та громадські обговорення проекту Національних цільових показників до Протоколу про воду та здоров’я (надалі - Протокол). Завдяки цим заходам громадськість отримала можливість ознайомитися із запропонованими Цільовими показниками для України до Протоколу, надати та обговорити коментарі від зацікавлених сторін. Обговорення відбулися за підтримки Жіночого водного партнерства (Нідерланди) та за фінансової допомоги Міністерства житлового будівництва, територіаль­ного планування та навколишнього середовища Нідерландів і Ради зі співпраці з водопостачання та санітарії.

У роботі Круглого столу взяли участь 36 представників зацікавлених сторін з 14 населених пунктів України. Нині в Україні, згідно з офіційною статистикою, 42% шкіл користується холодними вигрібними ямами на вулиці та понад 500 шкіл користуються привізною водою. Головним чином, це стосується дітей, що навчаються в сільських школах, але є такі проблеми і в школах малих міст, де не все населення має доступ до водогону та каналізації. Також існують випадки, коли теплим туалетом в приміщенні забезпечені лише школярі молодших класів та вчителі.

Круглий стіл розпочався прем’єрою короткого фільму “Санітарія та гігієна для шкіл України”. Не зважаючи на те, що від центральних органів влади на Круглому столі був представник лише Державного комітету з водного господарства, активну участь в роботі Круглого столу взяли науковці-гігієністи, представники санітарно-епідемічних станцій 10 міст України та представники зацікавленої громадськості.

Учасники розглянули сучасний стан забезпечення українських шкіл умовами водопостачання та санітарії, результати соціологічного дослідження ставлення школярів та експертів щодо питань санітарії та гігієни шкіл України, яке провела у травні 2010 року Всеукраїнська екологічна громадська організація “МАМА-86” разом з Соціс Україна (опитування охопило 2000 школярів з 8 регіонів України та 30 експертів, серед яких 18 директорів міських та сільських шкіл).

У виступах від громадських організацій пролунала критика щодо недоліків та неможливості виконання чинних санітарно-гігієнічних норм забезпечення навчальних закладів безпечною питною водою та гідними умовами санітарії, щодо неефективності практики адміністративних санкцій у вирішенні цих питань. Особлива увага була приділена проблемам шкіл, насамперед сільських, що не підключені до централізованого водопостачання та каналізування, та досвіду місцевих ініціатив з покращення умов водопостачання та санітарії навчальних закладів.

Роботу Круглого столу продовжила Робоча конференція Жіночого водного партнерства, під час якої були представлені чотири ситуаційні дослідження проблем доступу до води та санітарії в школах 4 регіонів: Яремчанського району Івано- Франківської області, м. Нова Каховка та Ново-Каховського району, регіону Великої Феодосії та м. Севастополь. Проблеми, виявлені під час дослідження на місцях, були представлені на обговорення з метою пошуку можливих практичних шляхів до їх розв’язання.

Варто також згадати про зусилля деяких громадських організацій, які направлені переважно на інформування громадськості та спеціалістів про небезпеки, катастрофи та здобутки. Зокрема відзначимо діяльність еколого—культурного центру “Бахмат” який працює на лоні екологічної журналістики і щотижня власними зусиллями відслідковує події в електронному журналі “Дике поле” [475]. Журнал розповсюджується серед недержавних громадських організацій України та Росії. Також центр проводить акції, семінари та круглі столи з метою поінформування та привернення уваги до екологічних негараздів.

Підтвердженням цього є також події весни—літа 2010 р. у Харкові з приводу вирубки українською владою в межах підготовки до Євро—2012 130 га Центрального парку культури та відпочинку імені М. Горького. 20 травня 2010 року на захист найстарішого парку міста вийшли активісти з вимогою припинити вирубування столітніх дерев без погодження з Державною екологічною інспекцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і без резолюції громадських слухань. Упродовж двох тижнів на території парку проходили зіткнення між захисниками дерев і так званою муніципальною охороною. Було встановлено намети, в яких цілодобово чергували активісти, на деревах сиділи альпіністи, аби перешкодити вирубуванню дерев. У результаті зіткнень декількох активістів було госпіталізовано [151].

Зусиллями харківських громадських активістів, що представляли зокрема і природоохоронні громадські організації, та за підтримки всеукраїнських громадських організацій були влаштовані громадські слухання та громадський захист екологічної та культурної пам’ятки міста — центрального парку - від дій української влади. Українським правозахисникам знову не вдалося самотужки пробити стіну байдужого українського чиновництва, що й змусило звернутися до міжнародних інстанцій з проханням про допомогу, а точніше про захист від безглуздих та самодержавних рішень української влади. Результатом стало звернення до Президента футбольних асоціацій Європейського Союзу Мішеля Платіні, який став на захист харків’ян [305].

У світі існують потужні природоохоронні громадські організації, досвід яких є цілком прийнятним для наших вітчизняних активів. Однією з таких організацій є Грінпіс (з англ. Greenpeace - “зелений світ”), вона була заснована у м. Ванкувер (Канада) ще 15 вересня 1971 року Девідом Мактаггартом. Основною метою організації є вирішення глобальних екологічних проблем шляхом залучення громадськості та влади. Грінпіс існує лише за рахунок пожертв прибічників й принципово не приймає фінансову допомогу від державних структур, політичних партій і бізнесу. Одним із основних принципів діяльності Грінпіс є засвідчення - активісти Грінпіс намагаються побувати в місцях екологічного лиха й надати громадськості незалежну та достовірну інформацію.

Регіональні та національні офіси Грінпіс охоплюють усі континенти та багато держав світу, діяльність Грінпіс також дуже різноманітна і охоплює велику кількість напрямків, які називаються кампаніями, серед яких зокрема, лісова, токсична, нафтова, кліматична, морська й т.д. Одним із прикладів успішної акції протесту Грінпіс була нафтова кампанія, результатом якої стала відмова від заповнення нафтової платформи британською компанією Shell у 1995 році з причини її токсичності. Декільком активістам вдалося дістатися платформи й прикувати себе до неї. Активна реакція ЗМІ та громадськості призвела до осудження сусідніми державами затоплення, падінню котувань Shell й спробам бойкоту цієї компанії. Не дивлячись на це парламент Великої Британії дозволив компанії Shell подібну процедуру, проте керівництво компанії вирішило відмінити затоплення і розібрати платформу. Пізніше один із лідерів Грінпіс Робін Гроув—Уайт сказав, що урок, який Грінпіс виніс зі своєї перемоги, був уроком про недоторканність територій, що належать суспільству загалом й є спільною власністю. Цей досвід свідчить також про те, що екологічна проблематика стає все більш актуальною і виходить за межі окремих держав, об’єднуючи світову спільноту у боротьбі за збереження придатної для наступних поколінь екологічної ніші.

19 грудня в Копенгагені закінчилася конференція ООН зі змін клімату. Напередодні, 12-13 листопада 2009 року в м. Санкт-Петербург активісти громадських організацій Білорусії, Росії та України ініціювали проведення міжнародної конференції на тему “Посилення ролі громадських організацій у формуванні політики в галузі змін клімату та енергетики”. Метою конференції було посилення уваги до процесу затримки переговорів у галузі змін клімату. Результатом конференції став підписаний учасниками меморандум, який був адресований представникам влади різних країн, що мали зустрітися в м. Копенгаген і містив низку вимог:

— відійти від підписання в результаті конференції в Копенгагені політичної міністерської декларації, або іншої заяви голів держав та урядів. В Копенгагені мусить бути прийняте офіційне рішення ООН щодо продовження роботи з напрацювання міжнародного договору з чітким юридичним статусом і терміном його дії. Результатом переговорів в рамках конференції має стати прийняття юридично обов’язкового договору, що потребує ратифікації;

— з питань, найбільш опрацьованих в процесі переговорів у 2008—2009 роках (питання негайної допомоги найменш розвиненим країнам, заборона вирубки тропічних лісів), необхідно прийняти окремі рішення ООН про негайний початок практичної діяльності [86].

Закінчується меморандум закликом до всіх учасників Копенгагенської конференції про відмову від свого егоїзму в експлуатації природи заради майбутніх поколінь, які мають право жити в тому кліматі, який нам дарувала природа.

За результатами копенгагенської конференції справдилися побоювання активістів громадських організацій, які були присутні на ній як спостерігачі — “конференція з проблем потепління клімату стала катастрофічною поразкою для тих, хто прагне врятувати планету”, — такими словами характеризують світові ЗМІ роботу конференції. Глави держав та урядів прийняли цілком політичну декларацію необов’язкову для виконання. У відповідь на звинувачення активістів президент США Барак Обама назвав цю декларацію “проривом”, а канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що критика результатів копенгагенської конференції є цілком непродуктивною. Проте активісти — екологи в різних країнах світу продовжують виступати проти результатів роботи конференції. 20 грудня в Австралії під час демонстрації були заарештовані 23 людини, вони спробували перешкодити руху залізничних шляхів, що ведуть на центральний завод, що виробляє вугілля. На думку організаторів демонстрації, цей завод є найбільшим забруднювачем атмосфери в Австралії.

Парадокс описаної ситуації в тому, що найбільшу шкоду природі наносять розвинені країни (країни Західної Європи та США), разом з тим, вони ж створюють найбільший галас навколо екологічної проблематики. Ці країни визнали демократію як найбільш ефективний політичний режим, але у протистоянні загрозі зміни клімату демократичний процес прийняття рішень є, на думку багатьох видатних науковців сучасності, неефективним.

У березні 2009 року радник із науки Ел Гор та відомий дослідник проблем клімату Джим Хансен заявив, що коли справа стосується глобального потепління, “демократичний процес є неефективним”. Нобелівський лауреат в області економіки Пол Кругман зайшов іще далі. Після того, як законопроект зі зміни клімату Ваксмана—Марклі насилу пройшов у палаті представників США, Кругман сказав, що немає жодного виправдання голосам проти цього законопроекту. Він, фактично, назвав усіх конгресменів, які проголосували проти нього, “заперечувачами клімату”, які “зрадили планету”. Кругман сказав, що “безвідповідальність і аморальність” демократичних поглядів цих конгресменів є такими, “які не можна пробачити” та “зрадою” [238].

Гор й інші часто стверджують: якщо наука в царині зміни клімату робить висновок про те, що викиди CO2 є шкідливими — з цього виходить, що ми маємо припинити ці шкідливі викиди — і що ми з етичного погляду зобов’язані це зробити. Але існують і протилежні точки зору, наприклад, ми маємо змогу вказати на те, що оскільки наука говорить нам, що автомобілі на великій швидкості вбивають багато людей — ми маємо зменшити обмеження швидкості практично до нуля, але ми цього не робимо, тому що ми визнаємо, що витрати високошвидкісних автомобілів необхідно порівняти з перевагами мобільного суспільства.

Дійсно, ніхто не виробляє CO2 з власної забаганки. Викиди CO2 витікають з інших, у цілому корисних дій, наприклад, спалення вугілля, щоб зігрітися, використання газу з метою приготування їжі або спалення газу для перевезення людей. Переваги викопного палива варто порівняти з витратами пов’язаними з глобальним потеплінням.

Ел Гор і Джим Хансен прагнуть до запровадження мораторію на електростанції, що працюють на вугіллі, але певним чином вони нехтують тим фактом, що сотні нових електростанцій, які будуть побудовані в Китаї й Індії найближчими роками, можуть підняти з бідності мільярд людей. Заперечення цього результату за допомогою мораторію принаймні змушує замислитися над цими протиріччями.

Подібним чином, на думку Б. Ломборга — директора Копенгагенського центру згоди, й ад’юнкт-професора Копенгагенської школи бізнесу, а також автора книг “Еколог— скептик” і “Прохолоньте: керівництво еколога—скептика з глобального потепління”, розумні люди можуть розійтися у тлумаченнях законопроекту Ваксмана—Марклі, що був прийнятий Конгресом США в 2009 році. За словами Бьорна Ломборга навіть якщо відкинути величезні витрати на заходи уряду США із завоювання популярності й дослідження, які свідчать про те, що він може дозволити більше викидів у США протягом перших десятиріч, у цьому законодавстві є більш фундаментальні проблеми.

При витратах у сотні мільярдів доларів на рік, він фактично жодним чином не вплине на зміну клімату. Якщо всі численні умови законопроекту будуть повністю виконані, як засвідчують економічні моделі, це зменшить температуру до кінця століття на 0,11°C (0,2°F), скоротивши потепління на менш ніж 4%. Навіть якщо кожна зв’язана зобов’язаннями Кіото країна ухвалить свої власні законопроекти, аналогічними до Ваксман—Марклі, що є неймовірним, і призведе до значно більш високих витрат — глобальне скорочення потепління становитиме всього 0,22°C (0,35°F) до кінця цього століття. Скорочення глобальної температури не буде помітним через 100 років, хоч вартість буде істотною та підлягатиме оплаті зараз.

Скептицизм Ломборга приводить його до таких висновків. “Невже це дійсно зрада щодо планети - висловлювати небагато скептицизму з приводу того, чи є це правильним шляхом уперед? Невже це зрада піддавати сумніву викидання величезних грошових сум на політику, яка через 100 років, фактично, не принесе жодної користі? Невже нерозсудливо вказувати на те, що неминуче створення торговельних бар’єрів, які будуть створені відповідно до законопроекту Ваксмана-Марклі, може зрештою коштувати світові у 10 разів більше, ніж шкода, яка, можливо, колись призведе до зміни клімату? У цей час акцент на неефективну та дорогу політику щодо клімату доводить недалекоглядність певних політиків та науковців, але я б ніколи не хотів припиняти суперечки про ці проблеми — незалежно від того, з ким саме — буде це Гор, Хансен або Кругман. Кожен, хто бере участь у цих дебатах, повинен витратити більше часу на те, щоб вибудовувати та визначити хороші аргументи, і менше часу на те, щоб диктувати іншим, чого саме їм не можна говорити. Бажання ж припинити суперечки я вважаю просто зрадою розуму” [238].

Такою цікавою та скептичною є думка Б. Ломборга, вона дійсно примушує замислитися над шляхами вирішення глобальних екологічних проблем. Варто пам’ятати, що вирішення одних проблем може призвести до виникнення інших, можливо навіть більш серйозних проблем.

У будь-якому випадку, діяльність громадськості загалом та громадських організацій зокрема, набуває все більшого значення в ХХІст. Саме громадськість є активним суб’єктом природоохоронної діяльності, саме їй, разом з відповідними органами державної влади та відповідними програмами, мають належати функції контролю за перевищенням норм забруднення навколишнього середовища, адже саме це середовище є екологічною нішею життя цього й майбутніх поколінь. Саме в Україні знаходиться місто, яке вже не перший рік за даними багатьох вітчизняних та міжнародних екологічних досліджень вважається найзабрудненішим містом Європи — Запоріжжя. Мабуть, така першість є свідченням недостатньої державної волі сучасних можновладців налагоджувати екологічну ситуацію в Запоріжжі й в Україні загалом. Проте ці проблеми, за активної участі більшості запоріжців можна було б як мінімум поставити на обговорення міської влади та контролювати їх розгляд.

Враховуючи все вище розглянуте, варто зазначити, що основними факторами налагодження в Україні екологічної ситуації є такі: 1) усвідомлення на рівні влади та громадян важливості екологічних проблем, розгляд навколишнього середовища як єдино можливої екологічної ніші, в якій живуть не лише наявні покоління, а й мають жити прийдешні наступні покоління; 2) зміна владної еліти на екологічно і соціально відповідальних лідерів націй, які сприймають екологічні проблеми на рівні з економічними, політичними тощо; 3) саморегуляція як елемент громадського контролю за діями влади та великих підприємств.

У загальному розумінні, проблеми почнуть вирішуватися тоді, коли українці перестануть бути байдужими і почнуть турбуватися не лише про вирішення нагальних злободенних, переважно економічних проблем, а й про ті проблеми, які вже найближчим часом без належного вирішення стануть катастрофічними і відповідно першочерговими. Недостатня самоорганізація населення є однією з тих причин, які не дозволяють вирішити нагальні екологічні проблеми України.

5.8.