Роль громадських організацій в саморегуляції духовної сфери суспільства

(Т. І. Андрущенко, Ю. В. Бех)

Духовна сфера [347] — це віддзеркалення процесів функціонування і розвитку громадянського суспільства в суспільній і індивідуальній свідомості. В ході духовної взаємодії демократична держава й громадянське суспільство цілеспрямовано формують через механізми соціалізації такі ціннісні уподобання індивідів, які б найбільшою мірою відповідали домінуючій в суспільстві демократичній системі цінностей.

Демократична держава та громадянське суспільство [347] — це парні наукові категорії, без громадянського суспільства немає і демократичної держави, бо демократія повинна виражати і відображати інтереси громадянського суспільства. “Держава є виразником різнопланових особливих інтересів індивідів та соціальних груп, а громадянське суспільство — носієм і джерелом продукування цих інтересів” [422, с. 72—84].

Незважаючи на численну кількість наукових і публіцистичних досліджень, які присвячено аналізу сутнісно— змістових характеристик громадських організацій, “відкритих” питань з цієї проблематики лишається набагато більше, ніж відповідей на них.

Одним із таких невирішених аспектів вивчення громадських організацій як чинника демократизації суспільства є дослідження їх місця і ролі у духовній сфері країни. Цьому і буде присвячено цей підрозділ.

Явище духовності є складним і багатогранним, і його не можна визначати тільки як ціннісну характеристику моральної свідомості, чи як показник моральної зрілості людини. У цьому контексті, цілком погоджуємося із М. Заковичем, який стверджує, що у філософській літературі поширеною є думка, що духовність варто розуміти як якісну характеристику свідомості, вчинків і дій людини, її здатності творити добро на благо суспільства, свого народу держави.

Отже, розуміння духовності крізь призму віри в Бога та дотримання християнських чеснот є дещо звуженим. Традиційно вважається, зокрема в аксіологічному відношенні, що складовими духовності є істина, добро і краса.

Забезпечує зазначені “істину, добро і красу” духовна сфера суспільства.

М. Юрій констатує, що духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду, науки, а також відносин з приводу вжитку духовних благ [481]. Тобто, це певні відносини між людьми, їх об’єднаннями, суспільством і державою з приводу реалізації духовних потреб та інтересів, а також інституалізація цих відносин у освіті, науці, релігії.

Нас передусім цікавить місце і роль громадських організацій у духовній сфері окремої країни, а також інструменти інституційного забезпечення громадськими організаціями духовних потреб та інтересів громадян.

Як відомо, інтереси формуються через ціннісний вимір. Так, Г. Гараніна з цього приводу справедливо зазначає: “людська діяльність немислима без цінностей, які надають їй цілеспрямованого смислу”.

Сучасні трансформаційні процеси призводять до зміни цінностей, породжують чимало гострих проблем у суспільстві, які не завжди можна пояснити з точки зору об’єктивної логіки. “Цінності недостатньо проголосити, їх треба формувати, поширювати, тиражувати, закріпляти в суспільній свідомості, культивувати” [77, c. 54—59]. І не останнє значення у цих процесах відіграють громадські організації.

На сучасному етапі розгортання українського соціального буття гостро постають питання захисту й збереження [408] традиційних цінностей українства, проблеми забезпечення ефективного функціонування діяльності людини і суспільства щодо вибору цінностей, пріоритетів, потреб; питання формування відповідних і необхідних у конкретний час історичного розвитку суспільства критеріїв такого відбору та вибору. Усе це нагальні проблеми формування системи безпеки духовності українського суспільства, яка сьогодні перебуває під дією низки викликів світового цивілізаційного процесу

Зазначені обставини обумовлюють актуальність розробки проблематики детермінантного поля розвитку духовної сфери життя суспільства, а, значить, і факторів формування системи безпеки духовності.

Духовна сфера є лідером за багатством, розмаїтістю чинників, які виступають своєрідним центром усіх сфер суспільної свідомості, і, відповідно, соціального життя. Тобто, можемо стверджувати, що саме духовна сфера є інтегруючим началом політичного, економічного, культурного буття соціуму.

Звідси констатуємо, необхідність осмислення особливого роду явищ, процесів, зв’язків і відносин, які забезпечують збереження цілісності суспільного життя, є необхідним фактором його стабільного функціонування і відтворення. Причому в концентрованому вигляді означена потреба знаходить прояв у діяльності саме тих громадських організацій, які, за своїм призначенням, покликані забезпечувати консолідацію держави, суспільства та соціальних груп. Йдеться, перш за все, про ті специфічні області та напрямки їх соціальної активності, де єдність та цілісність суспільства більшою мірою йде під вплив загроз безпеці духовності, а також про діяльність громадських організації щодо здійснення великих суспільних проектів і акцій, які вимагають максимального напруження сил, мобілізації духовних можливостей їх учасників [206].

У цьому контексті показовим для нас є дослідження стану та динаміки розвитку неурядових організацій України за

2002-2009 рр.

Його результати засвідчують, що сьогодні в

Україні діє розгалужена мережа неурядових організацій, основними причинами створення яких є можливість вплинути на розвиток суспільства (73 % респондентів), бажання допомогти іншим (67 %), допомогти членам організації (36 %). Мотив самореалізації обрали 34 % респондентів, тоді як можливість отримати фінансування — тільки 15 % опитаних представників неурядових організацій [295, c. 9]. Ці статистичні дані дозволяють нам припустити, що саме задоволення духовних потреб та інтересів громадян, є однією із визначальних передумов об’єднання ними в громадські організації.

Станом на кінець 2009 року, переважну більшість громадських організацій (що становить 89 % або 515 організацій) зареєстровано як громадські організації, і 11 % (64 організації) — як благодійні [295, c.

Інструменти, які використовують неурядові організації з метою досягнення стратегічних цілей та завдань, також спрямовані на розвиток духовного потенціалу суспільства. Сюди належать: проведення тренінгів та консультувань (цей варіант своєї діяльності обрали 47 % респондентів); захист інтересів громадян та їх лобіювання (41 %); інформування, навчання і залучення громадян до визначення та вирішення питань, які є важливими для широкої громадськості (36 % — займаються поширенням інформації, 32 % — освітянською діяльністю, дослідженнями та аналітикою — 24 % респондентів) [295, c. 24—26].

Зазначені вище статистичні дані дозволяють нам стверджувати, що неурядові організації є рушійними силами розвитку духовного потенціалу суспільства, і завдяки використанню навчальних, освітянських, просвітницьких, наукових, виховних інструментів, дієво впливають на функціонування таких соціальних інститутів, як освіта, наука, релігія, виховання.

У сучасному глобальному просторі духовність, перш за все, має бути спрямовано на формування і розвиток таких категорій, як демократизм, толерантність, ненасильство, становлення нації, духовні потреби і духовні цінності. І одним з інструментів забезпечення цих процесів є виховання. Наголосимо на вагомості виховання, оскільки, саме завдяки йому особистість здатна проявляти розуміння і самовияв, розвивати аналітичні здібності, здатність експериментувати і робити логічні висновки [409]. Крім того, подолання браку духовності, який останнім часом постійно зустрічаємо в сучасному житті, можливе через виховання.

Процес виховання духовності передбачає- виховання духовних почуттів, розумове виховання, виховання волі, виховання любові до праці та творчості, виховання усвідомленого прагнення жити і діяти за моральними законами.

Усі зазначені складові процесу виховання духовності втілюються в реальному житті засобами духовного виховання. Вони поділяються на прямі — ті, що сприймаються безпосередньо за рахунок особистої душевної активності, та непрямі — ті, що сприймаються опосередковано через підсвідомість чи самостійне вторинне переосмислення.

До прямих засобів духовного виховання належать такі-'

1) сімейні традиції та пріоритети;

2) система навчальних закладів. Всезагальність та контрольованість освіти гарантують донесення універсальних людських цінностей до кожного;

3) урочисті події та акції. Обрядові дійства, релігійні, національні, суспільні свята, громадські віча, доброчинні акції дають змогу залучитись до світу духовного та реалізувати свій власний духовний потенціал;

4) участь у вирішенні загальних проблем. Турбота про інших є однією з умов духовного саморозвитку та внутрішньої реалізації людини, причому є неважливим, які проблеми потребують вирішення — вузькосімейні чи загальнодержавні.

До непрямих засобів духовного виховання належать:

1) мистецтво, особливо такі його види, як живопис, література, музика, архітектура, кінематограф. Мистецтво сприймається людиною не стільки розумом, скільки почуттями, воно звернене до душі людини і глибоко впливає на її розвиток;

2) назви (топоніми, назви вулиць, магазинів та ін,). Будучи пов’язаною із свідомістю, мова передає в словах закодовану інформацію про об’єкти, явища чи процеси. Так, історична назва проспекту імені В. Леніна в м. Запоріжжі — вул. Соборна — могла б сприяти консолідації мешканців та допомагала б осягнути своє минуле.

Розглянемо більш детально участь громадських організацій в кожному з названих вище різновидів виховання.

Виховання духовних почуттів (наприклад, любові, вдячності, довіри, вірності, співчуття), або моральне виховання, пов’язуємо, насамперед, зі становленням людини як соціальної істоти, підняттям її на рівень людини високоморальної. Так, моральність передбачає орієнтацію людини на суспільно—історичні норми та цінності, на конкретні оцінки інших, спільноти. Важливе завдання морального виховання — навчити жити людину серед інших людей, дотримуючись певних норм і правил, що прийняті у конкретному суспільстві, тобто адаптувати її до соціуму.

Діяльність окремої групи громадських організацій сприяє вихованню духовних почуттів. Серед них, зокрема, релігійні громадські організації.

Релігійні об’єднання є одним з інститутів організованого суспільства [198, с. 95-100]. І хоча, сьогодні на законодавчому рівні закріплено відокремлення церкви від держави, це, жодним чином, не означає відокремлення церкви від суспільства, заборону її участі в суспільному житті. Навпаки, цей принцип звільняє релігійні об’єднання від їхнього одержавлення, тотального контролю держави над їх внутрішнім життям, внутрішніми приписами та релігійною практикою.

Однією із важливих умов діяльності релігійних організацій є налагодження їх співпраці з державою, яка має ґрунтуватися на визнанні того, що обидва ці суспільні інститути, хоча і є відокремленими і суверенними один від одного в питаннях, що належать до їх виняткової компетенції, діють в інтересах українського суспільства. Їх спільною метою є забезпечення права людини на свободу совісті, консолідація українського суспільства, збереження та примноження його традиційної культури, формування його ціннісних орієнтацій, розв’язання загальносуспільних проблем, тобто розвиток духовної сфери буття соціуму

Забезпечуючи права людини на свободу совісті, держава і релігійні організації припускають і визнають лише такі обмеження у цій сфері, які диктуються необхідністю захисту конституційного ладу, громадського порядку, суспільної моралі, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, збереження традиційної релігійної культури суспільства, а також узгоджуються з нормами і принципами міжнародного права.

Релігійні організації, дбаючи про консолідацію

українського суспільства, мають докладати усіх зусиль до пошуку та узгодження інтересів віруючих і невіруючих громадян та їхніх об’єднань, досягнення взаєморозуміння та взаємної толерантності між ними, забезпечення міжконфесійної стабільності, запобігання виникненню конфліктів на релігійній основі, протистоянню церков, релігійних організацій), у тому числі в питаннях розподілу сфер їхнього впливу на території України тощо.

Для виконання цих завдань релігійні організації проводять самостійно і спільно з державою низку заходів серед населення, спрямованих на формування здорового способу життя; підтримку інституту сім’ї, материнства й дитинства; соціальну адаптацію осіб з особливими потребами; охорону здоров’я; збереження, відродження і розвиток історичної та культурної спадщини, в тому числі традиційної культури українського суспільства; забезпечення освітньої діяльності.

З метою реалізації цих завдань релігійними організаціями проводиться низка теоретичних і практичних заходів. Проведення круглих столів і спільних засідань, виступи представників релігійних об’єднань у ЗМІ, організація і проведення форумів з метою налагодження взаєморозуміння і співпраці між представниками різних релігій і конфесій, підготовлення низки наукових праць і публікацій з релігійної тематики — усі ці зазначені напрямки роботи — активно використовуються релігійними організаціями у своїй діяльності.

Релігійний тероризм, як міжнародне явище, також не залишається поза увагою членів релігійних об’єднань. Останні активно залучаються до профілактики, протидії і боротьби з ним. Так, Громадсько—консультативною радою з проблем боротьби з міжнародним тероризмом (Росія) у збірнику “Тероризм і релігія”, який присвячено вивченню взаємозв’язку між ідеологією тероризму та основними релігійними вченнями, надано практичні рекомендації для державних органів щодо оптимізації заходів для боротьби з тероризмом, а також для наукових установ.

У незалежній Україні релігійне життя суспільства значно пожвавилось, стало більш насиченим та динамічним. Одразу після проголошення незалежності було здійснено суттєві кроки, спрямовані на формування правового поля взаємовідносин між державою і церквою та створення реальних можливостей для реалізації свободи совісті громадян. Уже 23 квітня 1991 р. Верховною Радою України було прийнято закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, який визначив принципові засади ставлення держави до релігійних організацій, визнав їх важливу роль у зміцненні моральності, гуманізму, громадянської злагоди і налагодженні співпраці між членами суспільства, а також заклав гарантії свободи совісті особистості [144; 192].

Було скасовано статті Кримінального та Цивільного кодексів України, які обмежували права віруючих і релігійних організацій. Релігійні фундації прирівняні до громадських організацій та одержали статус юридичних осіб. Питання власності, підприємництва, землекористування релігійних організацій, трудових відносин у них, доброчинної діяльності і т. ін. врегульовані відповідними законодавчими актами [233].

Вагомим внеском у зміцнення духовності суспільства [46], утвердження в ньому високих моральних принципів став Указ Президента України від 7 квітня 2000 р. “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”, а також утворення відповідно до нього Всеукраїнської координаційної ради з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян.

Усі ці обставини сприяли налагодженню релігійного життя національних меншин та швидкому зростанню кількості їхніх громад. Протягом 1992—1999 рр. кількість таких громад в Україні збільшилась із 175 до 655 [414, с. 458-459].

Яскравим прикладом пострадянської активізації життєдіяльності громадських організацій є діяльність громад Німецько євангелічно—лютеранської церкви. Так, на кінець 1990-х рр. в Україні існувала 41 громада цієї церкви [46]. Серед них найпершою організаційно оформилась київська громада. Рішення про її створення було прийнято ще в 1989 р., у час існування Радянського Союзу. Проте реальні організаційні кроки почали здійснюватися після утворення незалежної Української держави, де для цього склалися необхідні передумови.

Першими, хто активно взявся за справу організації громади, були киянки І. Вельш та Д. Євдокименко. Обидві жінки, глибоко віруючі, були пройняті бажанням відродити традиції свого народу [280].

Першим кроком на шляху створення громади став візит у 1989 р. до Литви та ознайомлення з досвідом функціонування парафії в Ризі. Потім розпочалась підготовка до офіційної реєстрації. Було зібрано необхідну кількість членів громади, підготовлено статут, в основу якого покладені положення колишнього статуту, розшуканого в архіві, створено Раду громади у складі шести осіб та обрано її голову Д. Євдокименко. Київську євангелічно—лютеранська громаду було зареєстровано органами юстиції в грудні 1990 р., а її статут — у вересні 1991 р.

Протягом 1990—1991 рр. здійснювались заходи з відродження богослужіння, інших духовних основ діяльності громади. З єпископату Литви надійшла необхідна література: примірники Біблії, катехізису та пісенників. Першим проповідником став семінарист з Риги К. Мамбергер. Почали налагоджуватися зв’язки з євангелічно—лютеранською церквою в Мюнхені. У жовтні 1990 р. мюнхенський продекан доктор Х. Рувандл запросив членів київської громади відвідати Німеччину, а в жовтні 1991 р. відбувся візит великої групи євангелічних лютеран з Мюнхена. Під час цього візиту в Києві пастором А. Вінтером уперше було похрещено більше десяти українських німців. У цей період виникла нагальна потреба в постійному пасторстві. На прохання громади цю відповідальну місію взявся виконувати пастор Х.-М. Негельсбах з Аугсбурга. 27 травня 1992 р. він прибув до Києва.

Уже на першому зібранні членів громади дорослими було висловлено бажання навчатись основам віри, що мало завершуватись конфірмацією, аби стати рівноправними членами громади. Протягом чотирьох місяців до 70 дорослих приходили щонеділі до церкви з усіх районів міста. Вони вперше читали з Біблії і Малого катехізису Лютера. Вони вперше слухали, як біблійна віра у створення світу і наукова картина світу доповнюють одна одну. Конфірмація 48 дорослих чоловік стала великим і хвилюючим святом [196].

Недільні проповіді регулярно відвідують близько 40% членів громади. З освяченням та введенням у дію церкви кількість постійно зростає. Щосуботи проводиться дитяче богослужіння, яким керує група жінок. Робота з дітьми передбачає також уроки релігії. Для дорослих часто проводяться семінари, на яких розглядаються актуальні проблеми релігійного та церковного життя. Відновлено традицію конфірмації підлітків 14—17 років. Її проводять уже конфірмовані члени громади. Окрема робота проводиться з молоддю. З 1992 р. регулярними стали зустрічі жінок і літніх людей.

Жіноча група ініціювала проведення Всесвітнього дня молитви жінок України, який почав збирати під дахом церкви св. Катерини християнок різних конфесій. Активно працював створений при громаді жіночий гурток [356, c. 6]. Важливу роль у київській громаді відіграє хор. Кожне богослужіння обов’язково супроводжується виконанням якогось хорового твору. Майже щороку хор виїжджає з концертами до Баварії і Гессену. Створено і дитячий хор.

Міжнародною Академією духовних наук [370] напрацьовано величезний масив наукової продукції, що стало результатом системних прикладних та фундаментальних досліджень її членів: затверджені наукові доповіді “Комплексне сприяння думки на виховання молоді в умовах еколого—гігієнічної кризи” для участі в роботі Міжнародного наукового симпозіуму “Оздоровче виховання молоді: від гуманізації освіти до гуманізації суспільства” (2008, Ірпінь), доповіді “Формування особистості — концептуальна модель екології думки батьків” для участі в роботі Міжнародного наукового симпозіуму “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому навчальному закладі” (2008, Ірпінь). Для участі у Міжнародному інвестиційному форумі країн Ближнього Сходу, Середньої Азії і Східної Європи (2008, Йорданія) було затверджено доповідь “Екологія думки для інтелектуального та духовного розвитку людини”. Доповіді дійсних членів Академії були затверджені для участі у Міжнародній науковій конференції “Практика — ключ до майбутньої професії” (2008, Сімферополь). Для участі у Міжнародному саміті “Malta is open for business” (2008, Мальта) було затверджено доповідь “Екологія думки - як етичне самовизнання людини”.

Крім релігійних, до громадських організацій, що займаються вихованням духовних почуттів, можна віднести молодіжні організації. Серед них — Молодіжний тренінговий центр “АПЕЛЬСИН” [268], який є молодіжною неприбутковою, аполітичною та нерелігійною громадською організацією, яка на засадах добровільності об’єднує молодих громадян задля спільної реалізації їх прав і свобод, задоволення та захисту їх законних соціальних, творчих, вікових, духовно—культурних, інтелектуальних та інших спільних інтересів. Має таку місію — створення умов для самореалізації кожної молодої особистості шляхом навчально—розвиваючої діяльності, задля сприяння позитивним змінам у суспільстві. На офіційному сайті “АПЕЛЬСИНА” зазначено таку цільову діяльність: впровадження оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, просвітньої, освітньої та наукової діяльності серед молодих громадян, сприяння їх повноцінному, всебічно—гармонійному розвитку та соціальному становленню через об’єднання зусиль своїх членів для спільного задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів. У цілому, на відміну від релігійних організацій, які виховують духовні почуття за допомогою популяризації віри в Бога і необхідності дотримання біблійних заповідей, організації молодіжні виконують цю функцію шляхом соціально—педагогічного впливу, про що більш детально розкрито в підрозділі 5.8 цієї монографії.

Багато які з жіночих організацій займаються питаннями духовного виховання та впровадження демократичних, сімейних та інших цінностей. Наприклад, громадська організація “Жіночий інформаційно—координаційний центр” сприяє підвищенню статусу жінки в українському суспільстві шляхом захисту прав жінок та дітей, допомоги їм у кризових ситуаціях, розвитку економічних можливостей та громадської активності жінок. Нею було реалізовано проект “Інформаційна кампанія щодо впровадження сімейних форм виховання” (вересень 2005 - березень 2006 р.) через Програму “Родина для дитини” що здійснюється організацією Holt International Children’s services Inc [96].

Обговорення проблем морального виховання громадян країни, особливо молоді, може бути виявлено і реалізовано у формі звернення. Наприклад, 24 вересня 2009 р. в Києві відбулося перше засідання [153] серед запланованої серії круглих столів за участі багатьох релігійних організацій України, де обговорювалось питання міжрелігійного порозуміння, взаємотерпіння, згоди в Україні. Засідання було ініційоване Всеукраїнським товариством “Просвіта” імені Т. Шевченка, проведення заходу відбулося за головуванням члену Головної Ради ВУТ “Просвіта”. Приводом для організації серії круглих столів стало пошкодження вандалами символічної мистецької скульптури Перуна (21 вересня 2009 р.). Отже, під час слухання було наголошено на актуальній проблемі заідеологізованості фактів існування в сьогоденні протослов’янських символів, зокрема скульптурних традицій, звичаїв, друкованих джерел, що складають духовний бік формування і розвитку етносів протягом останніх 10-15 тисячоліть. Бо їх сакрально-культовий спадок несе ознаки державної гордості за збережену національну спадщину, історичне, мистецьке надбання, що широко популяризується і пропагується, в т.ч. рекламними і туристичними агенціями, від чого держава завжди має неабиякі фінансові, культурні здобутки.

Як результат дискусії винесено звернення до керівників засобів масової інформації, державних, силових структур, релігійних, мистецьких, громадських, інших зацікавлених організацій, провідних вчених, істориків, теологів, етнографів, просвітян, письменників, інших фахових спеціалістів, громадськості [153].

У рамках виховання духовних почуттів, або морального виховання, варто відзначити роботу Всеукраїнської громадської організації “Телеглядацька асоціація батьків України” [153], яка являє собою громадську ініціативу, що об’єднує громадян України незалежно від їх політичних поглядів та переконань, котрі прагнуть ефективного захисту психічного здоров’я дітей, виховних процесів, зміцнення сімейних цінностей, панування у суспільстві законності, моралі та надбань світової демократії.

Метою та завданнями Асоціації є сприяння дотриманню принципів законності, гласності, демократичності, культури та високої моралі в інформаційних відносинах, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства, задоволення та захист спільних інтересів своїх членів. А також сприяння дотриманню друкованими і аудіовізуальними засобами масової інформації принципів законності, гласності, демократичності, культури та високої суспільної моралі у процесі своєї діяльності.

Також на своєму офіційному сайті Асоціація визначає, що своєю діяльністю вона сприяє запобіганню пропаганді жорстокості, насильства, аморальності, бездуховності, брутальності, непристойності, шкідливого психофізичного впливу у галузях інформації і інформаційної діяльності, культури, мистецтва та реклами (у тому числі в галузі кінематографії, галузях телевізійних, радіомовних,

друкованих засобів масової інформації, та відносин пов’язаних з виробництвом, розповсюдженням та споживанням розважальних, концертно—видовищних заходів, засобів зв’язку і передавання інформації, електронних та комп’ютерних ігор і баз даних тощо).

Варто відзначити активну роботу Всеукраїнської громадської організації “Телеглядацька асоціація батьків України” у напрямку постійного моніторингу українських телеканалів на предмет дотримання ними законодавства, покликаного захищати суспільну мораль та права неповнолітніх глядачів. У зв’язку із виявленням численних порушень в цій сфері, нею, як зазначено на сайті [71], передано велику кількість матеріалів Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення для вирішення питання про накладення санкцій.

Крім того, нею проводиться постійний моніторинг радіоефіру із конкретними зверненнями Всеукраїнської громадської організації “Телеглядацька асоціація батьків України” до Генеральної прокуратури України та Віце- прем’єр-міністра України з гуманітарних питань, зокрема, щодо грубого порушення законодавства України “Про захист суспільної моралі”, “Про телебачення і радіомовлення” з боку радіостанції KISS ГМ.

Також реалізується постійний моніторинг зовнішньої реклами, наслідком чого було зроблено низку звернень до Київського міського управління з питань захисту прав споживачів, у зв’язку із порушенням рекламними компаніями чинного законодавства України “Про рекламу”, яке регламентує рекламування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Наслідком цього Комітетом на вимогу Всеукраїнської громадської організації “Телеглядацька асоціація батьків України” було припинено ряд правопорушень, які сприяли пропагуванню серед дітей алкоголізму та тютюнопаління.

Ця організація активно впливає на діяльність рекламних агенцій щодо захисту сімейних цінностей та підтримки моралі, так, наприклад, восени 2006 р. вони змогли добитися зняття у м. Києві бігбордів, що рекламували ліки, використовуючи опуклий рекламний щит [76].

На підставі моніторингу українських телеканалів, наприклад, треба відзначити звернення Всеукраїнської громадської організації “Телеглядацька асоціація батьків України” до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у зв’язку із демонструванням на українських телеканалах з грубим порушенням законодавства України “Про захист суспільної моралі” реклами виробів сексуального характеру.

Також Всеукраїнською громадською організацією “Телеглядацька асоціація батьків України” із залученням фахівців в галузі психології, психіатрії, юриспруденції було розроблено ряд пропозицій до органів законодавчої та виконавчої влади України з внесення в чинне Законодавство України та до деяких підзаконних нормативно—правових актів змін, що сприятимуть захисту суспільної моралі, пропагуванню здорового способу життя, піднесенню духовності, культури та пришвидшенню євроінтеграційних процесів.

Варто відзначити, що на сайті викладено звернення Всеукраїнської громадської організацією “Телеглядацька асоціація батьків України” починаючи від 2005 й до 2009 року [326]. Крім того, представники організації брали активну участь у круглих столах, громадських обговореннях, які так чи інакше торкались інтересів захисту суспільної моралі та психофізичного стану здоров’я дітей [71].

Загалом, діяльність цієї громадської організації - досить яскравий приклад реалізації функції виховання духовних почуттів.

Наступний напрям, який ми виокремили, — розумове виховання — розвиток мислення, пізнавальних здібностей, оволодіння логічними прийомами, методами наукового пізнання. Думка — це могутня сила, яка може бути спрямована як на одухотворення і гармонізацію себе, оточення, світу, так і на їх руйнацію. Тому кожен повинен усвідомлювати велику відповідальність за свої думки, слова, вчинки, а для цього потрібен високий рівень інтелектуального розвитку.

Громадські організації, що забезпечують таку форму виховання, більшою мірою є молодіжними організаціями, а також об’єднаннями в галузі науки.

Наприклад, Асоціація молодіжних організацій України “СПЕКТР”, яка загалом має за мету об’єднання зусиль молодіжних громадських організацій України для всебічного сприяння підвищення суспільної, політичної та наукової активності молоді, їх розвитку та інтеграції у міжнародну спільноту, — рівноцінно розробляє та проводить програми на всеукраїнському, регіональному та міжнародному рівнях. Профільні напрями роботи — просвітницький та науковий, історико—культурологічний, робота із соціально незахищеними категоріями населення, формування здорового способу життя.

У рамках цих напрямів Асоціація молодіжних організацій України “СПЕКТР” брала участь у проведенні міжнародної молодіжної конференції EFYSO “Youth, Europe, Safety - YES!”, здійснила такі програми, як “Різдвяний караван — 2004”, “Мобільність в Україні”, “Мова серця”, “Молодь — школярам” та інші.

Багато громадських організацій реалізують свою активність у процесах виховання волі (під останньою розуміється свідома саморегуляція людиною своєї поведінки й діяльності). На вищих рівнях прояву воля передбачає духовні цілі, переконання та ідеали. Вона має подвійне спрямування — на зовнішнє життя, досягнення успіхів і подолання перепон — з одного боку, і з другого — на життя внутрішнє, самодисципліну, самовладання. Сильна воля є результатом відповідного рівня розвитку свідомості, глибокого розуміння навколишнього світу, правильного ставлення до нього й орієнтації у ньому;

Прикладом такої діяльності громадських організацій є активність “Жіночого інформаційно—координаційного центру”, який реалізовував проект “Посилення ролі жінок у процесах прийняття рішень через співпрацю влади та громадськості” (червень 2007 р. — лютий 2008 р.) за підтримки Посольства США в Україні.

Ця організація шляхом роботи інформаційно— консультаційної телефонної лінії з питань попередження торгівлі людьми і допомоги потерпілим, підтриманої Міжнародною організацією з міграції, з серпня 2003 року, в рамках проекту “Проведення інформаційних кампаній з попередження торгівлі людьми в регіонах Дніпропетровської області”, внесла проблему на розгляд адміністративного органу.

За підтримки Міжнародної організації з міграції ця ж громадська організація взяла участь в організації виконання напрямку своєї роботи, а саме — провела навчання тренерів з питань протидії торгівлі людьми (2008—2009 роки).

Також вихованням волі займаються громадські організації фізкультурно—оздоровчої та спортивної спрямованості. Дані опитування Творчого центру Каунтерпарт [392, с. 10] свідчать, що у галузі “охорона здоров’я” працюють 8 % організацій, “ВІЛ/СНІД” - 7 %. Предметом діяльності 12 % неурядових організацій є реабілітація [392, с. 23]. Наприклад, громадська організація “Жіночий інформаційно—координаційний центр” на своєму офіційному сайті повідомляє про реалізацію проекту “Здоров’я жінки — здоров’я нації” [96] в рамках грантової програми Фонду імені Комен.

Інший напрям участі громадських організацій в організації духовної сфери — виховання любові до праці та творчості (дієве перетворення себе і світу). Людина, яка уникає праці і її найвищого виразу — творчості, скеровує свій розвиток у протилежний бік, тобто нівелює себе до істоти суто біологічної.

Значний внесок у цей різновид духовного виховання роблять громадські організації галузі мистецтва. Дані опитування [392, c. 10] свідчать, що у галузі “культура, мистецтво, література” працюють 15 % опитаних організацій [110]. Багато з цих організацій є молодіжними.

В Україні переважна більшість молодіжних громадських організацій культурно—мистецького спрямування [310, с. 110— 114] зосереджено в західному регіоні, зокрема у Львівській, Тернопільській та Івано—Франківській областях. Досить активно діють аналогічні організації в таких густонаселених областях, як Дніпропетровська, Донецька й Київська, а також в Автономній республіці Крим.

Аналіз спрямованості регіональних молодіжних мистецьких формувань дає змогу виокремити напрямки роботи цих об’єднань: розвиток окремих видів мистецтва, підтримка талановитих митців, організація фестивалів та конкурсів тощо.

Наприклад, Міжнародний благодійний Фонд Святої Марії 10 січня 2008 року провів виставку художніх творчих робіт Володимира Буценка “Україна історична” [432]. Виставка відбувалась за підтримки Головного управління з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю Київської міської державної адміністрації, яке очолює Марина Лахно та Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії під керівництвом Ганни Матіко—Бубнової.

Особливо важливим напрямком діяльності громадських організацій у сфері розбудови української культури є підтримка молодих митців. Ця робота проводиться Фондом підтримки студентської та учнівської молоді “Молоді надії України” (м. Київ), регіональним молодіжним фондом “Молода Галичина” (Івано-Франківська область), громадською організацією “Веселкове сузір’я” (м. Миколаїв), Доброчинним фондом “Ніка” та Центром допомоги дітям “Ковчег” (м, Одеса). Найбільш відомою організацією, що переслідує таку мету, є Всеукраїнський мистецький молодіжний центр “Перлини сезону”. З часу його створення (1995 р.) концертні заходи фестивалю відбувались на площах Донецька, Одеси, Херсону, Дніпропетровська, Рівного, Луцька. Фінал традиційно відбувається у листопаді у Києві і завершується великим Тала-шоу” [436, с. 126-136].

Переважно розвитку мистецьких напрямків присвячують свою діяльність такі організації, як “Асоціація молодих художників” (м. Запоріжжя), зареєстрована у вересні 1993 р. і спрямована на залучення молоді до оволодіння образотворчим мистецтвом; Турійська літературно—мистецька студія “Гроно”, створена у грудні 1995 р. задля сприяння молоді в її творчій самореалізації, а також проведення літературних фестивалів та конкурсів; Бучацьке районне літературне об’єднання, створене у жовтні 1994 р.

У Дніпропетровську ще в 1975 р. було засновано обласне об’єднання клубів авторської пісні. Пізніше, в 1997 р., воно легалізувалось як громадська організація, що займається творчим розвитком молоді, знайомить молодих людей з історією культури та національно пісенною спадщиною.

Особливо популярним напрямком розвитку культури і мистецтва серед молоді стала молодіжна танцювальна культура. Про це свідчить діяльність численних хореографічних колективів по всій Україні, в яких займаються тисячі молодих українців. Скажімо, з червня 1995 р. діє Асоціація спортивного танцю Криму, яка ставить і успішно вирішує проблему об’єднання фахівців галузі хореографії з метою естетичного і фізичного виховання молоді у сфері спортивного і бального танцю. З листопада 1992 р. успішно діє танцювально—спортивний центр “5РОКТ—ДАНС” та клуб спортивного танцю “Славутич Стар”, створений у березні 1997 р. У квітні 1997 р. зареєстровано Луганську обласну федерацію вуличних танців, діяльність якої спрямована на організацію дозвілля і вільного часу молоді. Федерація проводить щорічні фестивалі вуличного танцю, турніри і конкурси молодіжної гри “Денссейтінг” [436, c. 126—136].

Загалом, протягом 90—х років XX ст. в Україні з’явилася низка молодіжних організацій, об’єднань, асоціацій, які долучилися до процесу розбудови української культури. Переважаючими видами мистецтва, які розвиваються молодими людьми у громадських організаціях, є часові (музика, театр, хореографія) та площинні (образотворче мистецтво, живопис, графіка). Найменш популярними є просторові види (архітектура, скульптура).

У цілому, громадськими організаціями України досить активно виконується функція виховання любові до праці й творчості.

Так само активно громадські організації переймаються вихованням усвідомленого прагнення жити і діяти за моральними законами. Як відомо, дотримання норм етики дає можливість не тільки досягнути внутрішнього самовдосконалення, а й гармонійно співіснувати з іншими членами соціуму. Така об’єктивна зацікавленість формує потяг до духовності, що автоматично забезпечує її безпеку.

Це демонструє відкрите звернення [57] Форуму громадських організацій “Мораль у демократичному суспільстві: чи демократична мораль?” до Президента України, Верховної Ради України, Уряду України, інших державних органів, ЗМІ та громадськості. В ньому зазначено, що проблеми економіки та політики, демографії та культури — то лише похідні від головної проблеми — руйнування традиційної системи цінностей. У рамках своєї діяльності представники громадських організацій постійно стикаються із ознаками занепаду суспільної моралі, нехтуванням етичними та християнськими цінностями, руйнуванням інституту сім’ї, безвідповідальністю батьків, високим рівнем алкоголізації, наркотичної та тютюнової залежності наших співвітчизників, збільшенням випадків торгівлі людьми, поширенням порноіндустрії, безвідповідальністю ЗМІ за публікацію та показ аморальних, зухвалих, часом богохульних сюжетів.

Крім нівелювання моральних цінностей, за останні роки в Україні відбулося нівелювання й моральних авторитетів. Тому цим листом—зверненням Форум громадських організацій “Мораль у демократичному суспільстві: чи демократична мораль?” закликає всю українську спільноту стати на захист традиційної системи моральних цінностей, зорієнтувати всі наші державні, суспільні інституції та ЗМІ на морально- етичні пріоритети розвитку. Для цього пропонують, якнайшвидше, розробити національну концепцію та державну програму утвердження та захисту суспільної моралі в Україні.

У зверненні вказано, що Форум вважає необхідною та своєчасною ініціативу Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі щодо проведення ґрунтовної загальнонаціональної дискусії з актуальних питань утвердження та захисту суспільної моралі. І, як висновок, Форум громадських організацій “Мораль у демократичному суспільстві: чи демократична мораль?” закликає всю українську спільноту долучитися до такої дискусії [57].

Молодіжні громадські організації, напевно, більше всього спрямовані на виховання усвідомленого прагнення жити і діяти за моральними законами. Тому дуже важлива їх робота та співпраця з державними установами. За роки існування незалежної України молодіжна проблематика знайшла відображення в постановах уряду (декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”), Законах України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, Укази Президента України про заходи щодо реалізації державної молодіжної політики видавалися і в 1999, 2000, 2001 рр.). І вже станом на 2003 р. молодіжна політика регламентувалась 52-ма нормативними актами [489, с. 356-362].

Варто відзначити, що ще одним аспектом духовного життя країни є ідеологія [26, с. 77-86], яку сповідує кожна громадська організація. Ідеологія переважно породжує солідарність і визначає мету інституції. Ідеологія може мати такі прояви:

- вона може бути незмінною, незважаючи на жодні обставини; зміна ідеології означає крах інституту;

— ідеологія може бути глибокою, ретельно обраною і змістовною, однак допускає незначні зміни, якщо цього вимагатимуть серйозні обставини;

— ідеологія може бути ситуативною, тобто такою, яка може змінюватися, залежно від обставин;

— ідеологія може бути випадковою, для якої внутрішні або зовнішні зміни є органічним явищем.

Негативними явищами є такі, як надмірна стійкість, яка дає чіткість, але не дозволяє йти в ногу з часом, так і надмірна мінливість, у котрій, навпаки, немає впевненості. Натомість є два середні прояви ідеологій, які дають стійкість та впевненість і одночасно дозволяють бути гнучкими, якщо це потрібно.

Є жіночі громадські організації — спадкоємиці історичних національно—патріотичних традицій, як “Жіноча громада”, Союз Українок та близькі до них пізніше створені “Ліга матері і сестри — воїнам України”, Товариство імені Олени Теліги. Є організації, які трансформувалися з урахуванням реалій нашого історичного процесу і роблять свій внесок у розбудову Української держави, як Спілка жінок України. Є організації, зорієнтовані на комуністичну ідеологію, як “Союз жінок— трудівниць за майбутнє дітей України”. Є організації ідеологічно індиферентні тощо.

Проаналізувавши основні складові діяльності громадських організацій в духовній сфері суспільства, тепер подивимось на участь громадських організацій, дотичних до духовного виховання, в прийнятті державно—політичних рішень.

Прикладом участі представників громадських організацій в обговоренні проектів державно—політичних рішень стало засідання членів Науково—консультативної ради з питань релігії та національностей, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі та представників громадських організацій (2 лютого 2010 року) [465]. Учасники засідання розглянули проект закону “Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”. Протягом обговорення учасники, серед яких були начальник відділу зв’язків з релігійними організаціями Держкомнацрелігії, представник української греко—католицької церкви, представник об’єднаної іудейської релігійної організації, вносили пропозиції щодо статей законопроекту.

Учасники засідання акцентували увагу на необхідності включення до засад державної політики у сфері захисту суспільної моралі принципу поваги до прав дитини і внесли ряд пропозицій до статей, якими регулюється захист дітей від протиправних діянь у галузі суспільної моралі.

Науково—консультативною радою було підтримано позицію щодо спеціальних умов виробництва та обігу продукції сексуального та еротичного характеру, а саме - запропоновано до переліку заборонених місць здійснення такої діяльності додати навчальні заклади.

Представником об’єднаної іудейської релігійної організації запропоновано внести до розділу VIII законопроекту статтю, норми якої визначали б проведення судової експертизи у сфері захисту суспільної моралі. А також підтримані й інші пропозиції представників громадських організацій релігійного спрямування, зрештою, Головою Національної комісії було зазначено, що їхні пропозиції є слушними і будуть внесені до законопроекту. Цілком задовільні збори дають змогу Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі провести ще засідання Науково- консультативної ради: соціально-психологічної секції, а також секцій з мистецтвознавчих та журналістських питань [465].

Варто відзначити, що задля можливості реалізації вказаних форм виховання громадські організації беруть участь у діяльності різних рад та інститутів. Наприклад, на офіційному сайті Дніпродзержинської міської ради [112] зазначено, що голова міської громадської організації “Жіночий інформаційно-координаційний центр” перебуває у складі координаційної ради у справах молодіжної, сімейної, гендерної, демографічної політики, попередження насильства в сім’ї та протидії торгівлі людьми у м. Дніпродзержинську. Ця організація є консультативно-дорадчим органом при виконавчому комітеті Дніпродзержинської міської ради і покликана сприяти створенню соціальних та економічних умов для становлення, розвитку, життєвого самовизначення й самореалізації молоді, розв’язання її нагальних проблем, для належного функціонування та розвитку сім’ї, забезпечення виконання сім’єю основних її функцій, утвердження рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та реалізації їх як основних прав людини.

Зазначимо, що є й інші державні інституції, до складу яких входять представники громадських організацій, так до складу Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі включені президент Всеукраїнської громадської організації “Асоціація сексологів та андрологів України” та голова правління громадської організації “Інститут релігійної свободи” [374].

Все тією ж організацією “Жіночий інформаційно- координаційний центр” [96] було розроблено спеціалізований курс із боротьби з домашнім насильством для дільничних інспекторів міліції Міністерства внутрішніх справ України” в рамках реалізації Координатором ОБСЄ в Україні проекту: “Підтримка зусиль українських інституцій у протидії насильству в сім’ї”.

Є й інші приклади співпраці жіночих організацій з державними структурами - наприклад, з Міністерством з питань сім’є, молоді та спорту, при якому створено Координаційну раду у справах жінок, до якої увійшли голови одинадцяти жіночих організацій [299, c. 125-127].

Що стосується участі громадських організацій в процесі демократизації державного управління, а саме у винесенні проблем на розгляд адміністративного органу, то зазначимо, що такі звернення відбуваються постійно, наприклад у 2007 р. представники певних громадських організацій організували оргкомітет з підготовки та проведення міжнародного суду над злочинами комунізму проти людства. Так, на сайті “Народна правда” можна побачити звернення громадських об’єднань України до Президента України, Верховної Ради України, Уряду України щодо заборони організацій, які сповідують комуністичну ідеологію [152]. У зверненні вказано, що вони звертаються до владних структур з вимогою заборонити діяльність партій та громадських організацій, які сповідують комуністичну ідеологію, “адже їх легальна діяльність є наругою над пам’яттю мільйонів невинно знищених комуністичним режимом українців”. Серед цих організацій відзначені й об’єднання, які працюють в рамках духовної сфери, а саме - Товариство Меморіал імені Василя Стуса; Всеукраїнське товариство “Просвіта”; Всеукраїнське об’єднання “Свобода”; Конгрес Українських націоналістів; Асоціація дослідників голодомору; Організація Українських Націоналістів; Міжнародна ліга “Матері і сестри молоді України”; Всеукраїнське об’єднання ветеранів; Всеукраїнська ліга українських жінок; Студентське братство та інші.

Вищезазначене дає можливість підкреслити, що можливості громадських організацій, порівняно з державними органами, нижчі і обмежені в плані надання допомоги у розв’язанні чи задоволенні різнопланових інтересів громадян, тому серед співвітчизників сформувався невисокий авторитет громадських організацій та низька участь у їхній діяльності. Це відбувається внаслідок [403]: інформаційної закритості роботи органів влади (тобто відсутні механізми забезпечення прозорості інформації про суспільні проблеми, про дії органів влади тощо), слабкості самих громадських організацій, недостатньої законодавчої формалізації зв’язків між інститутами громадської участі (громадськими організаціями, громадською радою, громадською експертизою, громадською палатою, громадською колегією тощо) і органом влади, проблеми матеріально-технічного забезпечення роботи громадських організацій на супутніх організацій (рад, колегій, палат), сильної залежності від суб’єктивного ставлення керівника державного органу. Крім того, на думку громадян, головними причинами неефективності громадських організацій є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні і в країні.

Отже, за оцінками представників громадських організацій та окремих громадян в Україні, на жаль, поки що не відбулося встановлення партнерських відносин між владою і громадськими організаціями, не відбулось інституціоналізації структур громадської участі та запровадження чітких процедур консультацій з громадськістю. Все зазначене стосується повною мірою і громадських організацій, що працюють у духовній сфері життєдіяльності суспільства. Щоправда, для цієї сфери така низька ефективність діяльності громадських організацій є чи не найгіршою - адже в умовах поширення глобальних проблем і загострення світової економічної кризи єдине, що може забезпечити людству виживання, — це духовність і мораль. Тим більше, що це така сфера, саморозгортанням якої майже неможливо керувати на рівні державного управління, громадянська активність — вочевидь найкращий для цього інструмент.

Отже, враховуючи вищезазначене, ми дійшли висновку, що громадські організації у духовній сфері мають велике значення для формування національної свідомості, ідеології, національних цінностей та ідеалів. Вони захищають мораль у суспільстві та допомагають виховувати у молодого покоління патріотизм, духовність та розум. Тому, участь громадськості в управлінні державою - це реальна потреба сучасної держави, оскільки, згідно з Орхусською конвенцією [190], “полегшення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищує якість прийнятих рішень і процес їх реалізації, сприяє поліпшенню інформованості громадськості про... проблеми, дозволяє громадськості артикулювати свої інтереси, а державним органам - забезпечувати належне врахування таких інтересів...”.

5.7.