Типологія громадських організацій

(О. О. Беслюбняк)

Наявність і повноцінне функціонування громадських організацій є запорукою демократичного розвитку країни. Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій, їхнього місця у процесі формування механізмів державного управління України і ролі в суспільстві має не лише науково- пізнавальне, а й практичне значення.

Громадські організації відрізняються своїми організаційними структурами, обсягом робіт, джерелами фінансування і відносинами з державними органами. Одні громадські організації ведуть свою діяльність тільки на місцевому рівні, а інші — на загальнонаціональному. Багато з них виходять за межі своїх країн, беручи участь в проектах міжнародних організацій. Вони можуть мати загальний, багатофункціональний характер, проводячи роботу серед різних вікових груп людей і надаючи безліч різних послуг.

Підрозділ спрямований на створення узагальненої сутнісної класифікації видів (типів) громадських організацій з урахуванням вже існуючих класифікацій та з’ясування форм впливу громадських організацій на демократизацію суспільства. Наше завдання полягає в тому, щоб: показати структуру сучасного громадянського суспільства та місце в ній громадських організацій як її складових; проаналізувати і синтезувати погляди дослідників щодо класифікації форм громадських організацій та на цих засадах встановити найважливіші критерії та розробити типологію громадських організацій, яка б відповідала вимогам сьогодення; і останнє, але найважливіше завдання, з’ясувати форми впливу громадських організацій на управлінські процеси на різних рівнях їх прийняття.

Отже, зважаючи на чималий обсяг доробку науковців, сміливо можна сказати, що з часів свого виникнення громадські організації пройшли довгий шлях еволюції та розвитку внаслідок соціальних, економічних, політичних змін як у світі загалом, так і в Україні зокрема.

У науковій літературі існує безліч визначень терміну “громадянське суспільство”. Філософи визначають місце і роль цього суспільства в структурі соціуму, суспільного життя загалом. Соціологи намагаються показати його як особливий спосіб диференціації і стратифікації суспільства. Економісти акцентують увагу на його економічному походженні і способі існування. Політологи розглядають суспільство у взаємозв’язку з державою. Подивимось на різноманітність тлумачень, звертаючи увагу на те, що нас цікавить — структуру громадянського суспільства, його компоненти та елементи.

А. Колодій визначає громадянське суспільство як сферу спілкування, взаємодії, самоорганізації й самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена відповідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави й у якій переважають громадянські цінності [184]. Воно охоплює всю соціальну структуру, яка координує свої дії через низку соціальних асоціацій. Положення про те, що громадянське суспільство — це структурно визначена, інституціалізована підсистема суспільства зі специфічними добровільними формами громадської активності та солідарності, є безсумнівним. “Його головними інститутами є^: добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади; незалежні засоби масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; сама громадська думка як соціальний інститут; у певному сенсі - вибори та референдуми, як засіб формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів; залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо) і розподільчо—регулятивні інститути держави загального добробуту.

(моделлю) соціальної організації і взаємодії” [185, c. 50-53].

В. Карлова [102, c. 20] вважає, що основним елементом громадянського суспільства є особа, а основними соціальними конструкціями — ті інститути, які покликані сприяти всебічній реалізації особи, її інтересів, устремлінь, — суспільно-політичні організації, об’єднання, неурядові установи.

А. Леухіна стверджує, що “громадянське суспільство” — спосіб організації суспільних відносин між індивідами, їх добровільними об’єднаннями, що відбуваються поза межами державного контролю та ринку в умовах верховенства права; суспільні відносини, спрямовані на прозорі спільні дії, детерміновані повагою до прав людини, з метою досягнення спільних цілей у розбудові соціальних взаємовідносин та подоланні спільних проблем [229].

Громадянське суспільство передбачає встановлення елементарного соціального зв’язку між індивідами, що опредметнюється у функціонуванні різноманітних громадських організацій. Діяльність і розвиток таких організацій має вагому значимість, оскільки вони є однією з найефективніших артерій взаємодії держави і суспільства [201, c. 48—53].

У В. Новохацького зазначено: “Громадянське суспільство — це автономна, плюралістична, самоорганізована система зв’язків, відносин і взаємодії громадян та їх груп, яка утворюється внаслідок їх самоорганізації для захисту та реалізації різноманітних інтересів і прав людини, що виявляється у створенні ними відповідних інститутів і самодіяльних організацій, які забезпечують поєднання індивідуального та спільного інтересу і гарантують права людини і громадянина” [278, c. 86].

Під структурою громадянського суспільства розуміють його внутрішню будову, яка характеризується різноманіттям складових, що забезпечують його цілісність та динамічний розвиток. Структуру громадянського суспільства, визначають як сукупність суб’єктів, що представляють недержавну сферу життєдіяльності.

І. Шпильовий [102, с. 19] вважає, що характерними рисами громадянського суспільства в Україні є: існування різноманітних сегментів, які не мають ефективної взаємодії із державою; відсутність традиційних форм безпосередньої горизонтальної взаємодії між державою та суспільством; більш поширеною є взаємодія по вертикалі; встановлення високого рівня взаємодії між засобами масової інформації та владою; інші сегменти громадянського суспільства для ЗМІ малоцікаві; незначний вплив громадських організацій на ключові сфери життєдіяльності суспільства та свідомість громадян; профспілки не є виразними захисниками інтересів своїх членів. Існування розпорошеної, слабоструктурованої партійної системи політичних партій. Більшість з існуючих 144 партій (станом на 1 січня 2008 р.) є номінативними.

Ю. Сурмін [102, с. 3] виділяє такі ознаки громадянського суспільства: громадянська соціалізація індивідів, які розвиваються як особистості, як громадяни, що усвідомлюють свої потреби, інтереси, сприймають норми і цінності; носієм громадянського суспільства є, насамперед, особистість, що знаходить соціальну й цивільну активність; права людини, що виступають основою громадянського суспільства та визначають поле її можливостей; самоуправлінська діяльність громадян, певною мірою незалежна від держави; демократична правова держава, що виражає і захищає права людини; тісний зв’язок громадянського суспільства з “відкритим суспільством”, головною ознакою якого, згідно з К. Поппером, є те, що в ньому “індивіди змушені приймати власні рішення”; реалізація волі людей громадськими засобами, обмеження незаконних зазіхань на їх волевиявлення з боку чиновницького апарату держави.

Важко не погодитись, що становлення в Україні громадянського суспільства має вирішити двоєдине завдання.

У зв’язку з цим доречним є поділ громадянського суспільства на підсистеми, подані на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Поділ громадянського суспільства (ГС) на підсистеми

Кожна з підсистем привносить своє змістовне наповнення, а саме:

- матеріально-речова — це об’єкти, підприємства, власність, що належить людям і перебуває в спільному володінні (власність громад, приватна і колективна форми власності тощо);

- інституціональна - сукупність інститутів,

громадянського суспільства (родина, громадські організації, статути і кодекси громад тощо);

- спільнотна - сукупність соціальних, демографічних, етнічних, територіальних та інших спільнот (жінки, молодь, етнічні спільності, релігійні, трудові асоціації, територіальні співтовариства і т.п.);

- комунікативна - сукупність суб’єктів і системи комунікації (клуби, ЗМІ, Інтернет, різні форми міжособистісного спілкування;

— організаційна — сукупність організацій громадянського суспільства, що підтримують його активність і реалізують його можливості (спортивні, споживчі, релігійні, благодійні, освітні, культурно—виховні тощо);

— ціннісна — сукупність цінностей, що регулюють відносини між людьми (правові, моральні, естетичні, ідеологічні тощо);

— нормативна — сукупність норм, що регулюють відносини між людьми (правові, моральні, естетичні тощо);

— суб’єктна — сукупність суб’єктів, які реалізують функції громадянського суспільства (партії, громадські організації, суспільні діячі тощо).

Крім показаного поділу на підсистеми, структуру громадянського суспільства визначають як сукупність суб’єктів, що представляють недержавну сферу

життєдіяльності. До них відносяться такі соціальні інститути:

а) громадяни суспільства;

б) політичні партії;

в) суспільні об’єднання;

г) підприємці й інші недержавні економічні структури;

д) органи місцевого самоврядування;

е) релігійні організації;

ж) недержавні освітні і культурні установи, наукові асоціації, спортивні організації;

з) засоби масової інформації;

і) сім’я.

З третього боку, оскільки громадянське суспільство являє собою сукупність недержавних суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності, то структура громадянського суспільства складається з різних видів суспільних відносин: політичних, економічних, місцевого самоврядування, релігійних, соціальних, інформаційних, сімейних [287, с. 47—48].

Сектор, що називають “некомерційним”, “неурядовим”, “добровольчим”, “громадянським суспільством”, “третім”, або “незалежним”, поєднує в собі безліч різних типів організацій, таких як: лікарні, університети, клуби, професійні організації, дитячі садки, екологічні організації і сімейні консультації, спортивні клуби, центри професійної підготовки, правозахисні організації і інші.

Отже, елементами громадянського суспільства є громадські організації з усім різноманіттям зв’язків між ними. Структури громадянського суспільства покликані забезпечувати інтереси громадян у стосунках з державою.

Громадянське суспільство у виконанні своїх специфічних функцій покликане забезпечувати існування окремого індивіда, насамперед через приєднання його особистого суспільного інтересу до інтересів групових та забезпечення можливостей для його відстоювання і просування. В системі соціального простору громадянське суспільство посідає місце проміжної ланки між приватним життям індивіда в межах традиційних родинних стосунків та життям у межах державної організації, виконуючи функцію неофіційного (неказенного), неформалізованого, проте публічного (неприватного) спілкування [365].

Інтегруючи різні визначення, на наш погляд, громадянське суспільство слід розглядати у трьох аспектах. По-перше, громадянське суспільство — це певна структура, сукупність горизонтальних і вертикальних мереж. По-друге, воно є сукупністю приватних, життєвих, побутових інтересів різних соціальних груп. І, нарешті, громадянське суспільство - це процес добровільної участі громадян у вирішенні суспільно- політичних проблем, надання опосередкованого і безпосереднього впливу на органи влади. Особливу увагу необхідно приділити можливості, яку повинна надавати політична система суспільства, - можливості впливати на владу.

Нині в Україні до організацій громадянського суспільства можна віднести 12 видів юридичних осіб, а саме:

1) громадська організація;

2) спілка громадських організацій;

3) релігійна організація;

4) благодійна організація;

5) профспілка;

6) організація роботодавців;

7) об’єднання профспілок;

8) творча спілка (інша професійна організація);

9) орган самоорганізації населення;

10) приватна установа;

11) установа об’єднання громадян або релігійної

організації або профспілки;

12) підприємство громадської організації інвалідів.

Прийшло “нове” суспільство, яке характеризується відкритістю, мобільністю, інноваційністю, окремими своїми сегментами включається в процеси переходу цивілізації до “інформаційного суспільства”. Соціальні інститути, покликані виступати каталізаторами суспільної активності,

посередниками між громадянами та владою. Відносини державної влади та громадянського суспільства реалізуються в двох основних формах: вплив (прямі зв’язки) та взаємодія (прямі й зворотні зв’язки).

Тому для більш оптимального дослідження взаємо­відносин і форм взаємодії між державою та різними соціальними інститутами, і насамперед громадськими організаціями, доцільно з’ясувати класифікацію останніх. Від стану вивчення їх розмаїття значно залежить дієвість механізму взаємодії, співпраці органів державної влади та місцевого самоврядування з громадськими організаціями, тому ця проблематика є досить актуальною. Типологія громадських організацій також дає змогу отримати загальну картину існуючої мережі горизонтальних зв’язків між членами суспільства, визначити, наскільки розвинуті різні форми суспільної активності [201, c. 53].

Кожна класифікаційна система має свої переваги і недоліки. І кожна з них — можливість детальніше, ширше поглянути на громадський сектор. Однак, система сформована “вчора” може стати недієвою “завтра”. На додачу зауважимо, що класифікація сприятиме покращенню взаємовідносин громадських організацій з органами державної влади.

Нами було проаналізовано чималу кількість наукової літератури, де наводилась класифікація громадських організацій. І для аналізу на “відповідність” сучасності було обрано найбільш широкі з них.

Базові критерії класифікації громадських організацій є і в українському законодавстві, згідно з яким об’єднання громадян, незалежно від назви, визнається політичною партією або громадською організацією [139]. “Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах”.

Проект Закону України “Про неприбуткові організації” [138] говорить про те, що: “неприбутковою організацією визнається юридична особа, що утворюється без мети отримання прибутку для забезпечення діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, сприяння виконанню функцій держави або місцевого самоврядування, розвитку громадянського суспільства та реалізації прав і свобод громадян”.

Усі неприбуткові організації поділено на організації публічного права (державні або комунальні організації) та неприбуткові організації приватного права. Останні можуть бути: 1) суспільно—корисними, діяльність яких спрямована на забезпечення реалізації прав і свобод громадян, розвитку громадянського суспільства, сприяння виконанню функцій держави та органів місцевого самоврядування, та 2) приватно— корисними, що засновані на приватній власності і діяльність яких спрямована на забезпечення законних економічних інтересів членів (учасників) організації.

Діяльність деяких громадських організацій регулюється окремими Законами України. До таких належать: молодіжні та дитячі громадські організації, благодійні організації, профспілки тощо.

Сучасні юристи, політологи виділяють такі види громадських організацій:

— за кількістю членів — масові та елітарні;

— за способом формування і ступенем охоплення мас — стихійні та свідомо організовані;

— за внутрішньою структурою — централізовані, нецентралізовані;

— за масштабом діяльності — місцеві, загальнодержавні, міжнародні;

— за соціально—правовим статусом — легальні, нелегальні;

— за способом досягнення мети — реформаторські, консервативні;

— за соціальною значимістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні та інші.

Класифікація є прийнятною для громадських організацій і для політичних партій (окрім територіального критерію, оскільки політичні партії, згідно із законодавством, можуть функціонувати лише з всеукраїнським статусом).

Класифікація за соціальною підставою утворення та залежно від характеру потреб, для задоволення яких утворюються громадські організації.

За цим критерієм розрізняють:

1) організації, які створюються залежно від форм участі громадян у виробництві або у суспільному житті для задоволення суспільних чи колективних потреб (профспілки, асоціації адвокатів та ін.);

2) організації, які створюються для задоволення особистих потреб (спілка книголюбів, спортивне товариство, клуб мисливців та рибалок тощо).

Найбільш поширеною є класифікація громадських організацій залежно від соціальної групи, інтереси якої вони захищають, або від специфіки цих інтересів.

Так, Т. Слинько та О. Кушнаренко об’єднали всі

громадські організації у такі групи:

1) екологічні, соціально—екологічні, природоохоронні;

2) правозахисні групи та об’єднання;

3) борці за справедливість;

4) робітничий рух;

5) громадсько—культурні, творчі, спортивні (здорового способу життя);

6) жіночі рухи;

7) миротворчі рухи;

8) історико—патріотичні [377].

Л. Лойко розподілила громадські організації за

спрямованістю на групи:

1) професійні (профспілки, асоціації фермерів тощо);

2) економічні (об’єднання підприємців, банкірів, роботодавців та ін.);

3) соціально-демографічні (ветеранські, жіночі, молодіжні);

4) конфесійні (церкви, релігійні общини, об’єднання мирян);

5) культурологічні та просвітницькі;

6) творчі (об’єднання артистів, письменників, художників);

7) спортивно—туристські та оздоровчі;

8) наукові та науково-технічні;

9) оборонні;

10) національно-культурні;

11) екологічні [236].

Міжнародна класифікація недержавного (та

неприбуткового) сектора (критерії поділу громадських організацій було здійснено в Університеті Джона Гопкінса (США)) поділяє громадські організації на десять основних категорій з цілою низкою другорядних організацій.

1) культура й відпочинок;

2) освіта і наукові дослідження;

3) охорона здоров’я;

4) соціальні служби;

5) навколишнє середовище;

6) розвиток і житлово-комунальне господарство;

7) адвокатура і політика;

8) філантропічні посередники і підтримка;

9) міжнародна діяльність;

10) бізнес, професійні спілки [98].

“Фундація співдружності” поділяє всі громадські

організації на п’ять основних видів:

1) недержавні організації, котрі займаються доглядом і соціальною допомогою;

2) трудові спілки, які займаються умовами роботи;

3) релігійні організації, в центрі уваги котрих перебуває віра, людська поведінка, стосунки і моральність;

4) політичні групи, котрі опікуються загальним

управлінням і прогресом суспільства;

5) організації, що займаються справами бізнесу.

М. Новіков у своєму дисертаційному дослідженні визнає доцільною класифікацію залежно від характеру спрямованості їх діяльності на правозахист, зокрема він виділяє:

- правозахисні об’єднання (організації, фонди, асоціації та інші об’єднання, котрі присвячують свою діяльність обстоюванню громадянських прав і свобод першої необхідності, відображаючи потреби вітального характеру для забезпечення життєдіяльності людини як біологічного виду);

— соціально-екологічні об’єднання; організації, фонди, рухи, асоціації тощо, які обстоюють інтереси вищого — духовного і творчого — рівня, а також збереження умов здорового природного існування, що обумовлюються наявністю у кожної людини потреб високого рівня;

— політичні партії, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб громадян у задоволенні суто політичних прав та інтересів [286].

Л. Кормич та Д. Шелест вважають, що основою для класифікації громадських організацій має бути відмінність у суспільних сферах діяльності. Автори виділяють п’ять типів громадських організацій:

1) організації, що діють в економічній сфері та сфері трудових відносин (спілки споживачів, адвокатів, профспілки, кооперативна спілка);

2) організації в соціальній сфері (об’єднання ветеранів, товариства інвалідів, благодійні організації);

3) організації у сфері дозвілля і відпочинку (спортивні організації, спілки філателістів, книголюбів тощо);

4) організації у сфері релігії, науки, культури (церкви, наукові асоціації, спілки письменників, художників, артистів тощо);

5) організації у політичній сфері (екологічні рухи, організації із захисту прав жінок, національних меншин, за мир тощо) [195].

В. Редюхін подає класифікацію громадських організацій залежно від масштабів проблем, на вирішення яких спрямована їх діяльність. При цьому він виділяє такі рівні проблематики:

— людина (її фізичний, психологічний стан),

— родина і її проблеми,

— установа, заклад,

— цільова група,

— територія (мікрорайон, селище, водосховище тощо),

— адміністративно—територіальна одиниця (місто, район),

— регіон,

— держава,

— геополітика, міжнародні контакти і зв’язки [52].

В. Кравчук застосовує поділ за кількома критеріями, що дозволяє йому об’єднати громадські організації, що функціонують на сьогодні в Україні, в такі групи.

На основі територіального принципу:

1) міжнародні (всесвітні, регіональні) неурядові

організації, головною метою яких є об’єднання зусиль приватних осіб та організацій, котрі працюють у сфері захисту прав та свобод особистості, охорони навколишнього середовища, заради вирішення різноманітних питань. Прикладами таких організацій є: Митці проти расизму, Адвокати без кордонів, Лікарі без кордонів, Права людини в Інтернеті, Міжнародний фонд Відродження, фонд Євразія, Міжнародна асоціація для розвитку співробітництва із вченими країн СНД (INTAS), Рада міжнародних досліджень та наукових обмінів (IREX), Товариство зв’язків з українцями за межами України, Товариство Україна, Об’єднання депортованих;

2) всеукраїнські громадські організації, які поширюють свою діяльність на територію всієї України, причому для одержання статусу всеукраїнської громадської організації потрібна наявність осередків чи представництв у більшості областях України;

3) громадські організації з місцевим статусом, котрі виявляються більш успішними, ніж загальнодержавні, завдяки своїй доступності і близькості до громадян. Співпрацюючи з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, місцеві громадські організації сприяють зростанню довіри громадян до влади.

За сферами діяльності в Україні діють, зокрема, такі громадські організації (хоча цей перелік не є вичерпним):

— політичні: ОУН, молодіжні структури партій (“Молодий Народний Рух”, Народно-демократична ліга молоді, Молодіжне об’єднання демократів, Українська соціал— демократична молодь тощо);

— економічні: Товариство винахідників і раціоналізаторів, Асоціація молодих підприємців, Всеукраїнська асоціація ’’Укрмолодьжитло”;

— екологічні: Українська екологічна асоціація “Зелений світ”, “Зелена планета”, Екологічний клуб “Каскад” та інші;

— антивоєнні: наприклад, Фонд миру, профспілкові: Федерація профспілок України, Національна конфедерація профспілок України, Всеукраїнське об’єднання солідарності працівників, профспілка “Єднання”;

— культурно—просвітницькі: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Т. Шевченка, Літературно—просвітницьке об’єднання “Галицько—Волинське братство”, Історико— просвітницьке товариство “Меморіал” імені В. Стуса та ін.;

— конфесійні: Комітет захисту Української греко— католицької церкви, Братство Святого Андрія Первозванного, Українська Молодь Христова;

— етнічні: Польське культурно—освітнє товариство, Міжнародна асоціація німців “Відергебурт” (“Відродження”), “Руський рух України”, Всеукраїнська асоціація кримських караїмів “Кримкарайлар”, Суспільно—культурне товариство “Холмщина”, Тернопільське товариство “Лемківщина”.

Класифікація громадських організацій за складом:

— професійні: Спілка юристів України, Спілка офіцерів України, Спілка архітекторів України, Федерація волейболу, Асоціація спортивного танцю, Національна Ліга композиторів України тощо;

— жіночі: Союз українок, Союз жінок України, Ліга українських жінок, Всеукраїнська асоціація жінок “Славія”, Організація солдатських матерів України, Жіноча громада, “Жіноче товариство імені О. Теліги”;

— молодіжні: Молодіжна організація “Сокіл”, Українська скаутська організація “Пласт”, Спілка української молоді (СУМ), “Альянс молоді Тернопільщини”, Лицарська школа козацької січової боротьби “Хрест” тощо.

Громадські організації за значенням у процесі формування громадянського суспільства та правової держави, а також за ступенем участі у державно-політичному житті включають:

1) профспілкові організації, правозахисні та професійні громадські організації - організації, створені для захисту професійних та інших прав громадян;

2) культурно—релігійні, просвітницькі, етнічні та екологічні організації - організації, що діють в загальних, суспільно-корисних цілях;

3) жіночі, молодіжні організації, благодійні організації та фонди - організації взаємної вигоди та задоволення соціальних потреб [200].

О. Ващук вважає критеріями класифікації громадських організацій їх базові характеристики, а саме:

- порядок здійснення легалізації;

- організаційна структура та характер членства;

- статус та територія дії;

- суб’єкти діяльності;

- вид організаційно-правової форми;

- мотиваційні аспекти створення;

- сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація;

- тип та спрямованість діяльності організації.

Рис. 6.2. Кількісний розподіл громадських організацій по секторах діяльності [295, с. 23]

Відповідно до цих критеріїв пропонується розрізняти такі основні види громадських організацій:

- за суб’єктом діяльності - молодіжні, дитячі, жіночі організації, об’єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців та ін.;

- за видом організаційно-правової форми - громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація (фундація, місія, ліга тощо);

— за сферою суспільного життя — культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.;

— за типом та спрямованістю діяльності організації щодо суб’єкту, який її утворив — професійні спілки, благодійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін. [48, с. 191—195].

Рис. 6.3. Найбільш популярні сектори діяльності громадських організацій за 2003-2009 роки [295, с. 25]

Фахівці творчого центру Каунтерпарт при проведенні дослідження “Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2009 роки” застосували

класифікацію, за якою організації розподілялися за секторами діяльності (22 позиції) та видами діяльності (12 позицій) [295]. На рис. 6.2 представлений кількісний розподіл громадських організацій по цих секторах.

На рисунку показана кількість організацій, що працюють у тому чи іншому секторі. Як бачимо, майже половина працює в секторі “Діти і молодь”. Наступними за вагомістю є сектори “Громадянська освіта” та “Права людини”. У секторі вирішення соціальних питань працюють 26% організацій (2009 р.).

Наступний рисунок демонструє найбільш популярні сектори діяльності громадських організацій в період з 2003 по 2009 роки, які незмінні протягом останніх семи років. Найбільш поширеними секторами діяльності серед громадських організацій залишаються: “Діти та молодь”, “Громадянська освіта”, “Права людини” та “Вирішення соціальних питань”.

Рис. 6.4. Кількісний розподіл громадських організацій за видами діяльності [295, с. 26]

Важливою характеристикою громадських організацій є види діяльності організації. Рис. 6.4 наочно ілюструє різні види діяльності та кількість організацій, представники яких відповіли на питання про те, чим займалась їх організація у 2009 році. Респонденти обирали із запропонованого списку до трьох альтернатив, і у переважній більшості випадків зазначили, що їх організації практикують декілька видів діяльності.

У кожному з наведених секторів діяльності громадських організацій варіант “захист інтересів та їх лобіювання’' включено до трьох найбільш часто згадуваних відповідей. Це свідчить про значну кількість організацій, які займаються захистом інтересів та їх лобіюванням у різних сферах діяльності неурядових організацій. Найбільш поширеними видами діяльності є тренінги і консультування, захист та лобіювання прав, а більшість респондентів працює з дітьми та молоддю.

Отже, ми навели низку класифікацій громадських організацій, які найбільшою мірою релевантні проблематиці впливу громадських організацій на процеси демократизації суспільства. Проаналізувавши їх, ми можемо дійти висновку: всі вищенаведені класифікації є спробами простого структурування. На нашу думку, класифікація громадських організацій не може бути простою через складність феномену, але вона має бути логічною.

Ми маємо на меті побудувати типологію громадських організацій — в основі якої лежали б сутнісні ознаки громадських організацій і яка б поєднала політичну, економічну та соціальну сферу. Адже в сучасному суспільстві ці сфери взаємопереплітаються (і особливо це стосується діяльності громадських організацій, кожна з яких часто діє в усіх сферах). Зокрема, соціальна сфера, тобто сфера всіх організацій, проникла всюди і переросла в родинні та мережеві зв’язки. “Це характерно і для політичного життя, оскільки йому тепер притаманні всі форми соцієтарності — від неформальних мереж через соціальні рухи, політичні партії і, нарешті, формалізовані державні структури” [235].

З урахуванням вже наявних класифікацій і спираючись на проведений в розділі 5 аналіз діяльності громадських організацій в різних сферах суспільної життєдіяльності, ми розробили власну типологію. Вона (табл. 6.1) покликана виявити, структурувати можливості впливу громадських організацій та рухів на різні рівні влади. На наш погляд, типологія громадських організацій має три рівні, кожен з яких містить чітко визначені критерії та чітко визначені показники.

Таблиця 6.1

Важливість першого критерію — унормовані або неунормовані — обумовлена внутрішньою організаційною позицією громадської організації. Організація вважається унормованою чи неунормованою за умови наявності або відсутності таких нормативних документів як статут, положення, маніфест, регламент і т. д. Неунормовані організації здебільшого мають хаотичний характер діяльності (це характерно для громадських рухів). Відповідно за цим критерієм може визначатися ставлення до влади, її підтримка або не підтримка. За цим критерієм ми можемо зафіксувати організацію і це може вплинути на характер взаємодії громадських організацій та влади.

Правила існування громадських організацій, як складових громадянського суспільства в Україні, визначає законодавство. Підтвердженням правомірності мети, а також дій, які спрямовані на досягнення цієї мети, для таких організацій є процедура легалізації. Так, наприклад, В. Кравчук поділив колективні утворення на такі, що переслідують неправомірні й правомірні цілі [199, с. 74]. Отже, усі організації, які створені в усіх сферах суспільного життя для реалізації будь-якого правомірного інтересу, названі легальними і вони в свою чергу поділені на два типи: нелегалізовані і легалізовані. Нелегалізовані організації - це ті, які переслідують правомірні цілі, але в силу закону не потребують легалізації або їх члени не бажають вдаватися до процедури легалізації. Не є обов’язковим, наприклад, повідомлення державних органів про утворення релігійної громади (ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”). Зрозуміло, що такі організації не визнаються державою учасниками суспільних правовідносин і вони не набувають правосуб’єктності. Якщо за задумом членів об’єднання мета організації може бути досягнута лише через участь у суспільних правовідносинах, легалізація є необхідною.

У зв’язку з цим, на нашу думку другим критерієм є легалізовані та нелегалізовані. Саме таким чином визначається характер взаємин між державою та громадською організацією.

Діяльність “унормованих, легалізованих...” громадських організацій є передбачуваною, тим більше, якщо вона отримує кошти з державного або місцевого бюджетів. Тому доречно виділити ще один критерій — джерело фінансування.

Громадські організації є некомерційними установами. Їх прибуток — це членські та вступні внески, надходження від належних їм комерційних структур, добровільні та спонсорські пожертвування юридичних і фізичних осіб. Для політичних партій, наприклад, встановлено окремі обмеження — їх комерційна діяльність може бути пов’язана з продажем суспільно-політичної літератури, виробів із власною символікою, проведенням свят, виставок, фестивалів, лекцій. Вони не можуть відповідно до законодавства України отримувати кошти й майно від: іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства; нелегалізованих об’єднань громадян і анонімних пожертвувачів; державних органів і підприємств (крім випадків, передбачених законодавством) тощо.

Діяльність професійних спілок забезпечується за рахунок членських, вступних і благодійних внесків; коштів, що надходять від підприємств за колективними договорами; доходів від комерційної діяльності належних їм підприємств.

Джерелом доходів благодійних фондів можуть бути кошти державного й місцевого бюджетів, доходи від діяльності створених ними підприємств у межах, передбачених статутними документами; внески членів фондів; кредити та інші позики тощо, але переважають добровільні пожертвування та спонсорські внески.

Критерії другого рівня відображають різноманіття громадських організації за напрямком діяльності, за групами представництва інтересів, за організаційною побудовою та за територіальним статусом. Власне тут у нагоді стали вже наявні в науковій літературі класифікації, представлені вище.

Критерії третього рівня характеризують види об’єднань громадян згідно із Законом України: благодійні організації, політичні партії, громадські організації загального спрямування, громадські рухи, кооперативи, органи самоорганізації населення.

Критерії цього рівня, з погляду впливу на прийняття управлінських рішень, визначають місце громадських організацій у політичній (економічній, соціальній) системі суспільства. Адже органи місцевого самоврядування, політичні партії і громадські організації за інтересами є трьома суттєво різними формами громадської самодіяльності, які містяться на окремих щаблях суспільно-політичної ієрархії (мають різний політико—правовий статус, функції і завдання). Доволі специфічними постають також професійні спілки, релігійні організації, комерційні фонди чи кооперативи. Кожна з цих груп громадських об’єднань пов’язана з досить суттєвою і водночас відносно самостійною сферою суспільних відносин - соціальною, економічною, релігійною, чим визначається їх особлива історія, роль та інституційна форма. Відповідно і вплив на рівні прийняття управлінських рішень буде відрізнятися.

На основі вищенаведених критеріїв виводимо моделі організаційних форм громадських організацій (табл. 6.2).

Таблиця 6.2 (а)

Моделі організаційних форм громадських організацій

Типологія громадських організацій

¹ Існують організації, які не можуть не фінансуватися, до таких відносяться Благодійні організації та Політичні партії. А також ті, фінанси яких складають їх власні внески - кооператив.

Примітка

Існування моделі “не унормовані, легалізовані” - не можливе, оскільки для того, щоб стати легалізованою, організація повинна мати установчі документи. Політичні партії, Кооперативи - згідно із законодавством України не можуть бути не легалізовані.

З огляду на кількість і якість ознак, кожна громадська організація має свої механізми впливу на процес прийняття управлінських рішень.

Процедура вироблення управлінських рішень — це “процес трансформації вимог різноманітних груп та громадян у

^[1] Політичні партії згідно з описом критеріїв на основі Закону України мають тільки всеукраїнський статус. П’ять із запропонованих моделей мають основною ознакою “унормовані, легалізовані”. Така організація є передбачувана. З нею можна будувати взаємини, і саме ці критерії визначають характер останніх.

прийнятні для суспільства засоби та методи регулювання соціальних відносин” [345, с. 392]. Вплив на процес прийняття управлінських рішень — це дії, через які зацікавлені групи намагаються вплинути на результат цього процесу (його ухвалення, впровадження). Основою участі у цьому процесі можуть бути законні повноваження. Скажімо, для міністра — це його офіційний статус. А для громадської організації - це надані нормативно—правовою базою можливості впливу на виявлення проблеми для політики, внесення її до порядку денного, домагання від представників держави розгляду проблеми, ухвалення відповідної державної політики тощо. З другого боку, держава може шукати підтримки у впливових соціальних груп, і тоді вона звертається до різних асоціацій громадян. Тоді останні отримують повноваження від держави долучитися до вироблення політики.

Якщо розглядаючи морфологію громадських організацій, нас більше цікавили відмінності між різними їх видами і формами, то в аналізі їх функціонування більш корисно виявити спільні риси — це можна зробити, спроектувавши механізм участі громадських організацій в прийнятті державно—політичних рішень. Це буде зроблено в наступному розділі монографії.

У цій же частині роботи ми приходимо до висновку, що досліджувані нами інституції відіграють особливу роль у соціальному та соціально—політичному житті країни. З огляду на це важливим є з’ясування того яким чином громадські організації здійснюють вплив на процес прийняття управлінських рішень, демократизацію суспільства. Враховуючи, що досить часто спостерігається заниження владою статусу цих структур, що унеможливлює вплив громадських організацій на прийняття державних рішень. З другого боку, слід погодитись з висновком спеціалістів, що неурядові організації доволі непогано представляють інтереси та захищають права, які є типовими в наданні щоденних послуг (наприклад, проведення зустрічей та семінарів, отримання зворотного зв’язку від громади, моніторинг зовнішнього оточення), але ще не звикли регулярно проводити складнішу діяльність, що передбачає, наприклад, роботу з законодавцями, державними службовцями, формулювання

стійкої і життєздатної позиції щодо важливих питань.

Однак повертаючись до розроблених нами моделей форм громадських організацій, зазначимо, що за типами організаційних форм розрізняються і форми, в яких вони можуть здійснювати вплив.

Проведене нами дослідження свідчить про те, що форми участі громадських організацій в політичних процесах мають сприяти появі нових ідей щодо вирішення актуальних проблем сьогодення. Громадські організації у всьому світі виконують роботу аналітичних центрів, які проводять суспільну експертизу політики держави. У цьому відношенні Україна не має бути виключенням. Загалом це допоможе демократизації політичного життя в країні, формуванню громадянського суспільства.

6.2.