Головні напрями і продукти теоретичного аналізу місця і ролі громадських організацій в демократизації суспільства

(В. П. Бех, Г. О. Нестеренко)

Спираючись на вище визначені світоглядно—методологічні засади розв’язання окресленої наукової проблеми, ми повинні не просто нагромаджувати наявний і доступний сьогодні матеріал, а проводити дослідження у чітко визначеній послідовності.

1. Первинний рівень теоретичного узагальнення доцільно розпочати з ретроспективного аналізу формування і участі громадських організацій у прийнятті державних рішень. Результати цього аналізу представлені в розділі 2 цієї монографії. Він починається з осмислення розбудови громадських організацій у світовому вимірі. Періодизація цього процесу побудована на двох основах:

— відповідно до прийнятої цивілізаційної класифікації типів суспільств: 1) доіндустріальні, або традиційні — 7 тисячоліття до н.е. — XVIII ст. н.е., що ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації; 2) індустріальні (60—90—і рр. XVIII ст. - 60—90—і рр. ХХ ст.), які ґрунтуються на індустріальній цивілізації, а технологічно — на машинній праці; 3) постіндустріальні (80 рр. ХХ ст. — кінець ХХІ — початок ХХІІ ст.), котрі базуються на інформаційно— комп’ютерній цивілізації, а технологічно — на знанні й інформації);

— відповідно до трьох етапів становлення громадянського суспільства у країнах Європи і Америки у XVI-XVII ст., кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології.

Становлення і розвиток громадських організацій на різних етапах, загальносвітові тенденції цього процесу і складають зміст основної частини розділу 2.

Також по ходу викладення матеріалу в рамках описаних загальносвітових тенденцій представлений розвиток громадянського суспільства і громадських організацій в Україні. Зокрема, приділено увагу боярській думі, народним зборам (віче), церковним парафіям, феномену запорізького козацтва; культурно—просвітницьким товариствам і благодійним організаціям Російської імперії і т.д.

Загалом показано, що громадські організації зіграли найбільш важливу роль в розвитку незалежного громадського життя. Через громадські об’єднання приватна ініціатива прямувала в певні сфери практичної громадської діяльності, що допомагало уникати проявів егоїстичної і жадібної пристрасті до наживи та нігілізму радикально налаштованої інтелігенції.

При цьому автори дотримуються погляду, що Україна завжди була громадянською країною, що відноситься до сприятливих чинників і сучасних процесів демократизації. На тлі цього обґрунтовується погляд, що в складі Радянського Союзу на території України та інших республік відзначалось зниження громадянської активності, тим більше офіційно організованої.

Також у другому розділі означено сучасні тенденції розвитку громадянського сектору у світі та в Україні зокрема. Підкреслено пошук нових форм взаємодії, нових механізмів впливу, адекватних викликам інформаційного етапу розвитку суспільства.

Наступні два розділи репрезентують дві складові детермінації політичної і неполітичної активності громадських організацій.

Перша складова — так званий самоорганізаційний вимір — представлена у формі визначення діяльнісно—ментальних засад функціонування громадських організацій (розділ 3). Цей самоорганізаційний вимір покликаний продемонструвати ірраціональний, донормативний фундамент, який обумовлює утворення і функціонування громадських організацій. Тому його висвітлення логічно має включати такі аспекти: діяльнісна природа громадянської активності; ментальні засади участі громадян у реалізації влади; особливості української ментальності як фактору формування громадянського суспільства.

— що є джерелом громадянської активності людини і соціальної групи;

— якими загальними рисами характеризується громадська активність людини як її діяльність.

— в чому полягають мотиваційний та операційний компоненти громадянської активності;

— які найважливіші детермінанти громадянської активності в сучасному світі;

— яка співвідносяться індивідуальний і колективний виміри реалізації громадянської активності;

— яким чином ментальність нації — яка виявляється в домінантних життєвих настроях, у характерних особливостях світосприйняття, у системі моральних вимог, норм, цінностей і принципів виховання; у формах взаємин між людьми та родинних засадах; у ставленні до природи і праці; в національному характері та темпераменті та ін. — реалізується в діяльності громадських організацій;

— які риси української ментальності детермінують і детермінували в її історичному розвитку функціонування громадянського суспільства на теренах нашої країни.

Окреслений в такий спосіб самоорганізаційний вимір діяльності громадських організацій з необхідністю доповнюється їх організаційною, нормативно—правовою регламентацією. Тому в розділі 4 громадська організація характеризується як носій влади і визначається її нормативно—правовий статус. Для цього уточнюються:

— законодавче поле вітчизняних громадських організацій;

— законодавче поле закордонних громадських організацій;

— нормативно—правова регламентація діяльності

міжнародних громадських організацій.

Таким чином, другий, третій і четвертий розділи монографії представляють собою певний фундамент. У наступному ж — п'ятому — розділі безпосередньо розкривається зміст діяльності громадських організацій, їх вплив на демократизацію суспільства в основних сферах життєдіяльності останнього. Участь громадських організацій в суспільному житті описується диференційовано за такими сферами:

— міжнародна, регіональна або наддержавна сфера діяльності громадських організацій (сфера міжнародного співробітництва);

— економічна сфера окремої країни;

— політична сфера окремої країни (політичні партії і опозиція, громадські організації і вибори, вплив на електоральну поведінку громадян);

— правова сфера окремої країни (захист пересічних громадян від тиску державної влади, допомога в реалізації прав і свобод особистості в конституційному полі держави і за допомогою міжнародного суду в Гаазі; олігархічний, тіньовий тиск на державу);

— соціокультурна сфера окремої країни (в тому числі історико—культурологічна);

— духовна сфера окремої країни — (в тому числі ідеологічна);

— природоохоронна сфера окремої країни.

Окремо розглядається діяльність молодіжних громадських організацій.

На підставі проведеного аналізу різноманітної діяльності громадських організацій, в наступному, шостому, розділі монографії обговорюються питання їх класифікації і пропонуються організаційні форми реалізації влади громадських організацій в умовах глобалізації та інформаційної революції. На підставі аналізу існуючих класифікацій (із виділенням громадських об’єднань (економічних, культурологічних, екологічних), громадських рухів, релігійних організацій, тіньових організацій (мафія, масони, єврейські організації, новий порядок, тероризм), правозахисних організацій; жіночих, студентських, військових, дитячих організацій) ми маємо на меті побудувати класифікацію, яка б поєднала політичну, економічну та соціальну сферу. Розроблена узагальнююча класифікація (типологія) покликана виявити, структурувати можливості впливу громадських організацій та рухів на різні рівні влади.

Вона не може бути простою через складність феномену, але вона має бути логічною — тому тут головним завданням є розробка взаємопов’язаного комплексу критеріїв для створення цієї класифікації.

Така узагальнююча сутнісна класифікація та виявлення особливостей реалізації влади громадських організацій в умовах глобалізації та інформаційної революції може логічно завершити перший рівень теоретичного осмислення предмету нашого наукового пошуку.

2. Другий рівень теоретичного узагальнення означає перехід від опису зовнішніх форм до виявлення причинно— наслідкової обумовленості впливу громадських організацій на процеси демократизації суспільства. Тому він обов’язково передбачає розробку механізму реалізації влади громадських організацій. У внутрішньому вимірі, цей механізм спирається на розроблений алгоритм прийняття управлінських рішень і на визначення можливої участі громадських організацій в кожному з його етапів. Зовнішній же вимір саморозгортання цього механізму має продемонструвати розбудову структури громадянського суспільства як носія специфічного виду влади. При висвітленні останнього необхідно залучити такі аспекти, як:

1) політична участь;

2) розвиток і організація громади як носія владних функцій;

3) громадянська освіта і виховання;

4) формування громадянської культури і компетентності тощо.

У процесі виходу на все вищий рівень теоретичного узагальнення механізму впливу громадських організацій на процеси демократизації суспільства корисними можуть стати такі види аналізу або проблемні вузли (табл. 1.2).

Загалом, на підставі такого фундаменту стає можливою розробка критеріальної бази оцінки міри демократизації соціального розвитку світової спільноти завдяки діяльності громадських організацій. Це найбільш прикладна складова цього дослідження, адже вона покликана обґрунтувати і наповнити змістом низку критеріїв, за якими можна буде визначити, наскільки діяльність громадських організацій впливає на процеси демократизації суспільного життя. В особистісному (індивідуально—суб’єктивному) вимірі таким критерієм має бути ступінь забезпечення прав і свобод людини, а в суспільному (колективному, об’єктивному) — сформованість мережі громадських організацій або міра структурованості громадянського суспільства.

Таблиця 1.2

Методологічний арсенал другого рівня теоретичного узагальнення впливу громадських організацій на процеси демократизації суспільства

Імовірно, критерійна база, яку нам необхідно спроектувати, не може бути простою, а має являти собою взаємопов’язану сукупність часткових показників.

Отже, ми окреслили головні напрями й очікувані продукти запланованого теоретичного аналізу, до якого наразі і переходимо.