Форми впливу громадських організацій на суспільні процеси в умовах глобалізації та інформаційної революції

(З. О. Гаркавенко)

Проаналізувавши в попередній частині роботи наявні в літературі класифікації громадських організацій і розробивши власну типологію на основі найбільш загальних критеріїв, ми тим самим звели воєдино, в одну евристичну модель, всю різноманітність проявів структур громадянського суспільства в різних сферах життєдіяльності.

Отже, в цьому підрозділі ми прагнемо дати відповіді на два питання: чи впливають процеси глобалізації на функціонування громадських організацій та розвиток громадянського суспільства в Україні та навпаки, чи можуть громадські організації впливати на ці процеси, і якщо так, то в який спосіб це може бути здійснено.

Розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому розвиток громадських організацій, як суттєвий чинник демократичних перетворень в українській державі, опиняється під безпосереднім впливом глобальних процесів. Подивимось, що це за процеси і як саме вони впливають на життєдіяльність громадського сектору.

Сучасна наука має у своєму доробку величезну кількість досліджень, пов’язаних із описом, тлумаченням та різноманітними підходами до глобалізації як нового цивілізаційного процесу. Нас, у першу чергу, цікавить, яким чином впливають глобалізаційні процеси на життєдіяльність громадських організацій та їх впливи на процеси демократизації та державотворення.

О. Панарін, І. Уоллерстайн.

На думку більшості науковців, глобалізація охоплює декілька процесів: інтернаціоналізація економіки; розвиток єдиної системи світового зв'язку; зміна чи послаблення функцій національної держави; активізація діяльності транснаціональних недержавних утворень етнічних діаспор, релігійних рухів, мафіозних угрупувань тощо.

Процеси глобалізації вивчаються сьогодні у декількох аспектах, залежно від їх передумов-

1) власне цивілізащйних, які полягають в універсальному характері та загальній спрямованості цивілізаційного прогресу;

2) культурних, змістом яких є схожість проблем людського буття та наявність глобальних проблем, які потребують для вирішення діалогу культур;

3) економічних, які полягають у створенні єдиної світової ринкової економіки та системи вільної торгівлі;

4) політичних, які містять ідентичності політичних законів, процесів та правових норм.

З погляду напрямів і тенденцій розповсюдження, доцільно виділяти два виміри процесу глобалізації:

- зовнішній - географічне розповсюдження через вивезення капіталу, створення в інших країнах субпідрядних виробників, надання міжнародних кредитів;

— внутрішній — сприйняття слабко розвинутими країнами основ капіталістичного розвитку та створення власної моделі останнього.

Цікавим є погляд на вивчення глобалізації з позиції форм прояву, власне мереж, шляхів розповсюдження. Найбільш актуальними вважаються телекомунікаційні, транспортні, фінансові, діаспорні, релігійні, кримінальні та мегаполісні мережі. Предметом наукового вивчення в цьому контексті стали:

1) цінності та норми, які властиві громадським та підприємницьким об'єднанням;

2) прогнози впливу цих цінностей та норм на діяльність національних держав у сферах, які на цей момент знаходяться під їх контролем;

3) з'ясування ролі мереж у системі міжнародних стосунків.

На думку українського дослідника М. Шепєлєва, “глобалізм нашої епохи — це, з одного боку, система міфів, що стали реальністю, а з другого — реальність, що спростовує ці міфи. Переважна більшість населення планети розуміє, що глобалізація не є тим, бажаність чи небажаність чого підлягає обговоренню; це універсальна соціальна дійсність. Під її впливом люди усвідомлюють, що світ став іншим, а це спонукає вишукувати нові базові засади для його пізнання й осмислення. Стає марнотою аналіз окремих суспільств як структур, що розвиваються переважно внутрішньо. Насправді вони є структурами, що виникають внаслідок глобальних процесів або як форма реакції на ті процеси” [472, с. 124]. Безумовно, процеси, які відбуваються в середині національних держав — суспільств, є результатом впливу глобальних перетворень. Проте, не можна заперечувати і можливість зворотного руху впливу національних та мультинаціональних спільнот на регуляцію глобалізаційних процесів. Тобто — перекладаючи на предмет нашого дослідження - ті закономірності, які можна виокремити в діяльності сучасних громадських організацій, так чи інакше пов’язані і зазнають впливу глобалізаційних тенденцій. Проте і розгортання активності громадських організацій в окремій країні має впливати на подальший поступ глобалізації світовою спільнотою. Щоправда, цей вплив залежить головним чином від сили і авторитету країни у світі. Він у цілому може оцінюватись як активність громадянського суспільства конкретної країни у світі, як можливості його (громадянського суспільства) інтеграції в суспільство глобальне.

Натомість вплив, який зазнає громадський сектор від сучасних тенденцій, не є однорідним і може бути диференційованим залежно від того, які прояви має глобалізація.

Будучи суттю та квінтесенцією сучасного етапу розвитку всього світу; сучасним етапом дозрівання цивілізації в масштабах людства, глобалізація розгортається як соціальний процес, у ході якого стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, а населення все більше усвідомлює зникнення цих кордонів; поширення західної моделі розвитку на всі інші країни планети, що, фактично, є теоретичним обґрунтуванням однополюсного (універсального, ідеального) світового порядку.

Суть глобалізації полягає у зростанні міжнародних зв’язків, економічної взаємозалежності країн, поширенні нових технологій, єдиних стандартів життя, однорідної масової культури та ідеологій. У першому наближенні все зазначене можна вважати проявами глобалізації.

Процес глобалізації відбувається в усіх сферах життєдіяльності людини, сам по собі, без плану. Його джерелом і двигуном є все ті ж людські потреби (лідерство, жадібність, наслідування, допитливість), тільки втілені в країнах, міжнародних організаціях, транснаціональних корпораціях, а не в окремих людях [427, c. 1].

Досліджуючи вплив глобалізації на розвиток регіонів України, Є. Маруняк вказує на такий важливий прояв або результат глобалізації, як інтеграція. Автор зазначає: “інтеграція є найважливішим аспектом глобалізації, сутність останньої пропонуємо визначити як процес територіальної і галузевої перебудови національних господарств, що характеризується утворенням системи різновекторних зв’язків глобального, регіонального, локального рівня, якісні і кількісні параметри яких обумовлюють динамічні зміни світової економіки в напрямі формування цілісної моделі розвитку” [243].

На інші прояви глобалізації вказує А. Арсєєнко, зазначаючи, що вона “полягає у посиленні потоку чотирьох “і”: інвестицій, індустрій, інформації та індивідів' [17] (курсив і підкреслення наші.

Досліджуючи взаємозв'язок між розвитком демократії та процесами глобалізації, американський політолог Д. Гелд виокремлює такі прояви глобалізації. По-перше, глобалізація змінює “природу, межі та можливості сучасної держави, коли опиняються під загрозою і в деяких сферах знижуються її “регулятивні” можливості...”. По-друге, глобалізація формує феномен глобальної взаємопов'язаності, яка “створює між державами та їх громадянами ланцюги взаємозалежних політичних рішень і наслідків, змінюючи природу та динаміку самих національних політичних систем...”. По-третє, глобалізація спричиняє утворення нових культурних і політичних особливостей, “що змушує велику кількість локальних і регіональних груп, рухів та націоналістичних течій ставити під сумнів державу як представницьку та відповідальну систему влади” (курсив і підкреслення наші. — Авт.).

Специфіка цього процесу очевидна, адже якщо матеріальні ресурси переважно закріплені територіально, то інтелектуальні і інформаційні потоки “прив’язувати” набагато складніше.

До проявів глобалізації можна віднести і таке явище як детериторизація, тобто - детериторизація капіталів, товару, ринків, дешевої робочої сили. У такому зв’язку можна говорити і про певну детериторизацію громадських організацій - адже хоча вони і представляють собою деяку (часто територіальну) громаду, якщо громада інтегрується в глобальне суспільство, і громадські організації мають відриватися від обмежених територій і обмежених цими територіями проблем.

Економічна глобалізація породила новий тип туризму, а саме тури споживачів. Крім чисельних турів споживачів, з’явився новий тип підприємницької діяльності, який отримав назву “човникового”.

Серед доволі яскравих проявів глобалізації в українській економіці стала поява нових форм підприємництва, а саме, стрімке розповсюдження представництв компаній МЛМ (Multi-Level Marketing): “Мері Кей”, “Оріфлейм”, “Доктор Нона”, “Фаберлік”, “Ам Вей” та багато інших. Варто зазначити, що окрім економічної складової (власне механізму просування товарів та “контрольованого заробітку”) цей вид підприємництва має доволі суттєву соціальну складову, оскільки передбачає формування “дружніх” мереж бізнес— підтримки та соціальних відносин, побудованих на принципах взаємної корисності. На відміну від традиційних родинно- сімейних, дружніх стосунків, які є безумовними, пропонується та активно пропагується інше змістовне навантаження. Внаслідок такої агресивної діяльності міжнародних корпорацій, а також прагнення частки українців до самостійного та самокерованого життя, утворюються новітні тенденції у формуванні зв’язків між людьми. Тут йдеться передусім про вплив глобалізаційних тенденцій і міжнародних корпорацій на неорганізовану громадськість, проте непрямим чином останні можуть впливати і на діяльність громадських організацій, оскільки всередині останніх розгортаються не лише формально-професійні, але й неформально-дружні зв’язки.

Іншим яскравим прикладом детериторізації можна вважати розповсюдження практики отримання роботи завдяки глобальній мережі. “Мій дім — моя робота” — саме таку назву має цей вид діяльності, коли працівник отримує роботу та здійснює діяльність, а також отримує заробіток не виходячи з дому, працюючи на персональному комп’ютері. Такий працівник фактично працює на іншу країну, покращуючи її економічну ситуацію, фізично не перебуваючи в еміграції. Диференціація за місцем роботи, матеріальним та соціальним статусом збільшує фрагментарність українського суспільства.

Ідеї глобального громадянського суспільства своїми цінностями пронизують різні напрями глобалізації, що стосуються діяльності мережі міжнародних неурядових організацій. Вони відчутно проявляються у збільшених розмірах та зростаючій складності структур формальних і напівформальних громадських груп і організацій з різних країн. Змістовними проявами концептів глобального громадянського суспільства є підсилення зв'язків між міжнародними неурядовими організаціями та міжнародні кампанії громадянських активістів. Наступним форматом концентрованого вираження концептів є фіксація через них об'єднуючої ресурсної бази організації з різних країн світу в ім'я спільної мети. Йдеться про, наприклад, об'єднання неурядових структур в боротьбі за мир, або проведення спільних акцій в рамках єдиної світової мережі Міжнародної Федерації Прав Людини, яка об'єднує представників з 70 країн світу, або акції міжнародного неурядового антиглобалістського руху.

Важливим у розумінні проявів глобалізаційних процесів є з’ясування основних учасників (акторів). Глобалізація передбачає участь у світових політичних процесах різного роду недержавних суб'єктів: міжнародних організацій

(Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк), регіональних організацій, багатонаціональних корпорацій, інституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній тощо), великих міст, окремих індивідів (наприклад, Дж. Сорос).

Україна є виразним представником глобалізаційних процесів, адже тут створено унікальний фон для дослідження трансформаційних перетворень та ролі політичного транзиту на різних етапах становлення демократичних структур громадянського суспільства. В унікальних умовах України, зауважує відомий український політолог В. Фесенко, “глобальне громадянське суспільство, так би мовити, проводить свою експансію” [442, c. 27].

Інше питання - які наслідки мають глобалізаційні процеси у світі загалом і в Україні зокрема. Відповідь на це запитання є безпосередньою підставою для розуміння впливу глобалізаційних процесів на громадські організації та їх діяльність.

Західні дослідники оцінюють процес глобалізації однозначно позитивно й оптимістично, вважаючи, що він веде до консолідації і подолання конфліктів, підвищення рівня життя народів і соціальної стабільності. Дослідник Н. Луман, наприклад, розуміє процес глобалізації світового співтовариства як становлення такої соціальної системи, що не має ні вершини, ні центра, а є поліцентричним, поліконцептуальним завдяки розмаїттю культур, суспільством, в якому взаємодіють між собою різні політичні, етнічні, релігійні, соціокультурні ідентичності індивідів і соціальних груп.

Глобалізаційні процеси розглядаються як поступове перетворення різнорідного світового соціального простору в єдину глобальну систему, в якій вільно переміщаються інформаційні потоки, ідеї, послуги, стандарти поведінки й моди, видозмінюючи світоуявлення, діяльність соціальних інститутів, спільнот та індивідів, механізми їх взаємодії.

З другого боку, значна кількість зарубіжних дослідників справедливо відзначає загострення під впливом процесів глобалізації проблем у соціальній, а також у соціально- психологічній сфері, проявом яких став ріст безробіття, поглиблення диференціації між багатими і бідними, ослаблення традиційних моральних норм, зростання десолідаризації суспільства і т.д.

Новий цивілізаційний етап призводить до глибинних перетворень у структурі соціуму. Глобалізація органічно інтеріоризує всі сфери суспільного життя - економічну, соціальну, політичну, культурну, намагаючись сформулювати універсальні європейські цивілізаційні параметри свободи. Відомий австрійський філософ М. Вотерс стверджує, що глобалізація являє собою "соціальний процес, в ході якого стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, і населення все більше усвідомлює зникнення цих кордонів".

На думку англійського соціолога Б. Уілсона, головним наслідком глобалізації є заміна традиційних зв’язків між людьми, які відбувалися переважно в межах локальних спільнот (community), зв’язками глобального масштабу, численними, безособовими і функціональними. В результаті порушується механізм передачі від покоління до покоління вищих моральних цінностей, якими й були безпосередні особистісні зв’язки в межах первинних спільнот. Відтак люди у своїй поведінці керуються вже не тими цінностями, а лише безпосередньо практичними функціональними завданнями, які диктує їм актуальна ситуація. Він розглядає глобалізацію як узагальнений символ змін сучасного. Один з найважливіших параметрів таких змін - величезне розширення мережі соціальних зв’язків, до якої включений індивід, і яке супроводжується зростаючою дестабілізацією таких зв’язків та часто розпадом сталих людських спільнот, що могли б „озброювати” індивіда набором чітких норм, цінностей, мотивів.

Нове в сучасній глобальній системі - це постійна

інтенсифікація структури взаємозв’язків, опосередкованої такими феноменами, як сучасна індустрія комунікацій та новітні інформаційні технології, а також процес глобалізації взаємопов’язаності: технологічної, організаційної,

адміністративної і правової, кожна з яких, попри все інше, має власну логіку та динаміку змін. Саме ці процеси набули назви інформаційна революція, яка стала істотним проявом глобалізації.

Наслідком глобалізаційних впливів останніх десятиліть є політико—культурна уніфікація різних людських спільнот, зокрема і транзитивних, “перехідних” суспільств, до яких належить і Україна. Ця уніфікація вибудовується на основі адаптації у масовій свідомості цінностей демократії, індивідуалізму та прав людини, які задіюються для зміни не лише інституціональної структури та правової системи суспільства, але й переорієнтації моделі економічної поведінки людей, способу життя та характеру споживання.

Ці зміни мають комплексний характер, оскільки є складовою ринкової трансформації, поширення на посттоталітарні соціуми західної моделі розвитку, яка набуває у них певних своєрідних рис та певних “збочень”. Вагомим елементом глобалізаційних процесів є активізація міграцій населення завдяки полегшенню вільного транскордонного пересування робочої сили. Серед іншого це може означати зниження стійкості громадських організацій, адже їх зазвичай складають активні люди, що борються за захист своїх інтересів і інтересів подібних собі людей, — а активні люди можуть мати сильніше бажання і намагання виїзду за кордон для постійного проживання.

На матеріалах соціологічних досліджень, моніторингів, опитувань ми можемо простежити зміну життєвих та поведінкових пріоритетів населення, зміну ставлення до певних суспільних явищ та інститутів, протиріччя ідеологічних векторів у цих змінах.

Можна спостерігати загалом позитивне ставлення до “західної” (у найширшому розумінні) системи цінностей, яка містить у собі провідну глобалізаційну тенденцію у соціогуманітарній сфері (орієнтація на приватну ініціативу, індивідуалізм, приватну власність, захист прав людини, демократичний ідеал, громадянське суспільство тощо).

Глобальні зміни не можуть не зачепити саму людську особистість, життєвий простір якої в останні десятиліття змінюється темпами, що дедалі більше прискорюються. Змінюється сприйняття людиною навколишнього світу. Сучасна людина, з огляду на глобалізаційні культурні тенденції, постійно змінює свою систему цінностей, а, відтак, і світобачення. Це призводить до формування нових типів особистостей. Це, окрім вже сформованого історично типу традиціоналіста, - типи маргінала, чужинця та неофіта.

Зміна глобальних життєвих цінностей призводить до конфліктів як на особистісному рівні, так і на рівні соціальному - між різними соціальними групами (субкультурами), що кардинально різняться між собою ідеологічним сприйняттям оточуючого світу. Сучасна соціокультурна глобалізація суспільства - це, на жаль і передусім, — уніфікація цінностей і знецінення національно- культурної ідентифікації особистості З огляду на такі чинники, сформувалась категорія “громадянин світу”, тобто людина, що не ідентифікує себе за культурно—соціальними критеріями як частину певного національного культурного об’єднання. Відповідно, великим питанням постає — як за таких нових умов буде розгортатись функціонування націоналістично спрямованих громадських організацій. Думається, що радикально спрямовані організації так само будуть підносити домінування національних та етнічних цінностей і наполягати на шкідливості процесів глобалізації, яка нібито поглинає народи. Проте наскільки затребуваними і популярними вони будуть?.. Радикальний націоналізм не відповідає актуальним тенденціям світового розвитку.

“Водночас зі зміною ціннісних орієнтацій особистості відбувається збільшення контрастності в напрямі маргіналізації—елітизації суспільства, посилення

космополітичних тенденцій. Агресивний глобалізм спричиняє появу нових особистостей, які повністю сприйняли технократичні, меркантильні цінності, — далекі від гуманістичних, — що створює небезпеку для цивілізації загалом” [368, c. 26]. Саме так, характеризує наслідки глобалізаційних впливів С. Савлук.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, вплив світової спільноти на політичну сферу через певні очікування цивілізованого світу; забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість “підтягнути” в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо; до позитивів же можна віднести і стимулювання розвитку громадянського суспільства під впливом міжнародних і закордонних організацій.

З другого боку, занепад інститутів суспільного саморегулювання та соціально—економічного поступу — науки, культури, права, етики і моралі, а також дефіцит науково- методологічної інформації, особливо гостро відчутний на світових хвилях глобалізаційного розвитку, - ось справжня причина соціально й економічно загальмованого стану України сьогодні. Ефективними ліками тут можуть бути тільки влада і творча праця духовно об’єднаного на національних та загальнолюдських цінностях народу, тобто сутнісно справжня, об’єктивно необхідна для успішного розвитку нашого суспільства демократія.

За таких умов не дивно, що економічно ефективною може бути тільки гуманітарно й соціально цілеспрямована праця. Але чим же забезпечується така цілеспрямованість? Знаючи, що мета в кожній системі праці, починаючи із загальнонаціональної до конкретно-трудової, є ідеальним інформаційним відображенням бажаного результату, виваженого соціальними потребами й об’єктивними можливостями, напрошується висновок про вирішальне економічне значення науково—інформаційних знань у життєво важливих процесах на сучасному глобалізаційному етапі світового розвитку. Свідченням цьому є вже фактично розпочатий перехід найбільш розвинених країн у стан так званих інформаційних суспільств. Саме завдяки уважному ставленню до формування суспільного інформаційного простору, особливо до проблем інформатизації технологічно- виробничої сфери, зазначені країни досягли успіху та забезпечили соціально—економічного зростання. Наприклад, масове запозичення Японією високотехнологічної інформації із США стало основою так званого японського дива, а інтенсивні інформаційні потоки у Східно—Азіатському регіоні зумовили прискорену появу нових індустріальних країн (П. Корея, Таїланд, Сінгапур та інші).

Нові фундаментальні наукові інформаційні знання — відкриття або поняття про об’єктивні закономірності перебігу природних процесів — цілеспрямовано трансформуються у прикладні, тобто перевіряються практичним використанням в активно—творчих соціально—економічних процесах:

винахідництві, раціоналізації, проектуванні, освітньо- методичних та організаційно—управлінських рішеннях, виробництві. Отже, окрім цілепокладальної функції, інформація як ідеально єдиний ресурс відіграє роль прогресотворчого фактора, особливо в процесах із високими показниками продуктивності праці та якості продукції. Це глобальна функція інформації.

Сьогодні персональний комп’ютер вартістю 2 тис. дол. має більшу потужність і вирішуючу спроможність, ніж його стаціонарний попередник вартістю 10 млн. дол. в середині 1970—х рр. За останні 25 років кількість комп’ютерів у світі збільшилась з 50 тис. до 140 млн. Система Інтернет нараховує зараз понад 50 млн. користувачів. Революційні зміни у передачі інформації довели спроможність одночасних телефонних переговорів по трансатлантичному кабелю до 1,5 млн. в 1996 р. (у 1961 р. — 138 переговорів). В наш час складні інформаційні і комунікаційні системи використовуються на Заході не тільки у сферах торгівлі, виробництва і фінансів, але й в домашніх умовах, що дає змогу мільйонам власників персональних комп’ютерів 24 години на добу працювати і навчатись, робити покупки і укладати угоди, не виходячи з дому.

Широке впровадження засобів інформації та комунікації в економічну практику, яке відіграло важливу роль в глобалізації світогосподарських зв’язків, стало можливим в результаті зниження вартості їх виробництва та надання відповідних послуг.

Усі описані ознаки дозволяють характеризувати сучасний стан як чергову інформаційну революцію, яка створює технологічну основу для подолання будь-яких відстаней при передачі інформації, що сприяє об’єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства. Тому сучасна інформаційна революція сутнісно споріднена з процесами глобалізації - адже вона теж сприяє посиленню потоків (інформації), полегшенню інформаційного обміну, інтенсифікації спілкування - а отже, зближенню, інтеграції людей в нові спільноти.

Чи впливають ці процеси на діяльність громадських організацій? Безумовно. І, насамперед, це стосується їх саморепрезентації у просторі Інтернету. Адже сьогодні не важко ознайомитись із програмами діяльності та окремими проектами / кампаніями, над якими працюють ті чи інші об’єднання. Про це щонайменше можна почитати на їх веб­сайтах. Також у мережі представлено багато журналістських і наукових матеріалів з цього приводу. У значному обсязі подано і статистичні дані про діяльність і спрямованість громадських організацій України і світу. Все це створює не лише можливості для ознайомлення, але й робить результати активності громадських організацій більш прозорими і відомими, легше дозволяють оцінити їх діяльність.

Звернемось безпосередньо до аналізу глобалізаційних впливів на життєдіяльність громадського сектору в Україні.

При цьому для створення загальної картини ми розглядатимемо глобалізаційні впливи не на прикладах окремих громадських організацій, а крізь призму критеріїв та рівнів класифікації, поданої в параграфі 6.1.

Одним із критеріїв першого рівня є “джерела фінансування. Цей критерій в нашому дослідженні виступає як один із факторів впливу на характер, інтенсивність та зміст діяльності громадських організацій.

Існування більшості сучасних громадських організацій України детермінується діяльністю на нашій території великої кількості міжнародних організацій, які фінансують всеукраїнські, регіональні та місцеві проекти у третьому секторі. Можна впевнено стверджувати, що така фінансова підтримка обумовила потужний розвиток кількості громадських організацій соціально-демографічного,

культурологічного, просвітницького та конфесійного

спрямування.

Незважаючи на очевидний громадський (волонтерський) характер діяльності більшості організацій третього сектору, здійснення великої кількості статутних завдань потребує фінансового забезпечення. Декларованих в статутних документах джерел: членських внесків та добровільних пожертв, — зазвичай не вистачає на найменші організаційні потреби. Недосконалість та недостатність фінансової підтримки громадського сектору з боку держави, неврегульованість механізмів взаємодії між владою та громадськими організаціями, і надзвичайно низька частка спільних (громадсько—державних) соціально—значущих

проектів призвела до пошуку джерел фінансування з боку міжнародних інституцій.

Фактично міжнародні організації на кшталт фонду Відродження, Фонду Аденауера, Анти-СНІД, ПРООН та інші, стали основними акторами глобальних процесів та здебільшого сприяли міжнародній інтеграції громадських організацій України.

Серед переваг та позитивних наслідків діяльності міжнародних організацій беззаперечно можна назвати:

— створення нових громадських організацій та зміцнення потенціалу громадянського суспільства в Україні;

— підготовка кадрів у системі громадського сектору;

— навчання суб’єктів громадянського суспільства та укріплення його підвалин;

— створення атмосфери плюралізму та демократичності;

— формування міжнародних зв’язків недержавних

громадських організацій.

За безумовними позитивами цієї діяльності загалом (очевидні зрушення в напрямку активізації громадянського суспільства) не можна не помічати і не розуміти й “зворотний бік” цієї проблеми.

Найголовнішою вадою, яка виникає внаслідок реалізації проектів із залученням зовнішніх, у першу чергу міжнародних, інвестицій є формування “грантозалежності” громадських організацій. Як наслідок, звуження сфер діяльності цих організацій до меж та вимог потенційних “грантодавців”, “нав’язування” чужих моделей та стереотипів, які не завжди адаптуються в умовах українських реалій, розмивання культурно—історичних основ національних традицій самоврядування, самоорганізації тощо, своєрідне “зомбування” окремих верств населення.

Важливим аспектом громадської активності є мотивація учасників, з приводу якої теж можна назвати і позитивні, і негативні аспекти впливу глобалізації. Наряду із щиро патріотичними, суспільнозначущими мотивами громадської активності, набувають широкого розповсюдження відверто споживацькі мотиви, які, на жаль, “підтримуються”

грантодавцями, через виділення великих, часто необґрунтованих (порівняно із подібними видами діяльності) коштів на адміністрування та реалізацію проектів. Отже, відбувається соціальна диференціація, яка не сприяє консолідації суспільства, а навпаки. Користуючись доволі складним економічних станом України, в якому дуже повільно розвиваються та фінансуються регіональні та місцеві соціальні та соціально—економічні програми, такі “донори” фактично створюють умови для деідентифікації та національного нігілізму учасників таких проектів. Що, на наш погляд, є не чим іншим, як негативним результатом впливу глобалізації.

Доволі широкого розповсюдження останніми роками набули програми технічної підтримки громадського сектору Урядами різних країн.

Безумовним позитивним наслідком цих проектів стало зрушення з місця доволі складних та майже “невиліковних” хвороб українського буття: самоорганізація для вирішення поточних та перспективних проблем місцевих громад. Досвід реалізації таких проектів у сфері налагодження суспільного діалогу “влада-громада”, “громада - громадянин”, “громада- громада”, як механізмів діяльності громадських організацій свідчить про активізацію не тільки громадських організацій, але й про підвищення рівня соціальної відповідальності представників місцевої влади відповідних територій (де відбувались зазначені проекти). Проте, як і в попередньому прикладі, залишається проблема “споживацького” ставлення до зовнішньої допомоги, яка проявляється у “завмиранні” певних процесів по закінченні проектного періоду, а також прагнення “донорів” нав’язати певні штучні “стандарти” здійснення діяльності, внаслідок яких, результати самої діяльності нівелюються за рахунок неорганічності для українських реалій.

Наступним критерієм, який виступає рівнем для аналізу, є організаційно—правовий статус громадського об’єднання. Серед моделей, запропонованих у створеній типології, виділено чотири основних: “унормовані, легалізовані” — до яких можна віднести більшість громадських організацій; “неунормовані, легалізовані” та “унормовані, не легалізовані” — до яких належать тільки громадські рухи; “неунормовані та нелегалізовані”, які можуть існувати теоретично, але розглядати їх як активну складову громадського сектору дуже важко. Залежно від формалізації (унормування) та легалізації діяльності, можна охарактеризувати можливості зовнішніх впливів.

Громадський рух - це зазвичай неформалізована та нелегалізована (в юридичному сенсі) ситуативно—організована спільнота. Найважливішим для громадського руху є наявність спільних суспільно—значущих ідей та лідерів. До таких ідей можна без застережень віднести: екологічні (в широкому сенсі), національно—патріотичні та національно—культурні. Громадські рухи фактично виступають, або можуть виступати мережею глобальних ідей. Найяскравішим прикладом є екологічні рухи. За прикладом міжнародної неурядової організації “Гріпнпіс”, утворюються локальні екологічні рухи, які зазвичай підтримують ідею збереження зовнішнього середовища, ініціюють місцеві екологічні акції, але, зазвичай, не знаходять активної громадської підтримки.

На наш погляд, мотивацією участі українців у громадських рухах є не стільки ідеологія руху, скільки прагнення до належності. Самоідентифікація учасників таких рухів базується на належності до суспільно—значущої в цівілізаційному вимірі діяльності. Українському суспільству більш притаманні громадські рухи національно—патріотичного спрямування, що обумовлено історією нашого народу: збереження національно—культурної ідентифікації, захист національних традицій тощо. Саме ці ідеї є тими підвалинами, що об’єднують українські діаспори у всьому світі і

забезпечують міжнародну інтеграцію національно-

демократичних рухів України.

Окремої уваги в контексті глобалізаційних впливів заслуговують релігійні організації, а саме неорелігійні організації, які теж виступають акторами глобалізації. Поява на початку 1990-х років великої кількості неопротестантських рухів, хоча і не спричинило суттєвої зміни у релігійній конфігурації українського соціуму, проте, за оцінками дослідників, “масове поширення неорелігійних течій сприяє експансії західної парадигми, формуванню мозаїчної свідомості, а отже, проблематизує національну ідентифікацію українців, що врешті-решт може призвести до відкритої конфронтації на зразок західного та східного протистояння та підвищення конфліктогенного потенціалу міжконфесійних відносин в Україні взагалі” [285]. Аналізуючи результати конфесійної експансії на діяльність громадського сектору, варто зазначити, що саме неопротестанстські організації беруть активну участь у громадсько-політичному житті, формуючи відповідні “стереотипи поведінки”, певні “настанови”, а також маючи розгалужені структури та доволі жорстку внутрішню ієрархію безпосередньо впливають на організацію та зміст життя доволі великої кількості громадян.

Діяльність політичних партій в Україні, хоча вони й належать до громадських об’єднань, регулюється окремими законодавчими актами. Саме тому громадська складова їх діяльності зводиться до передвиборчих “обіцянок” відповідним соціальним групам (електорату) представляти та захищати їх інтереси в органах влади.

Впливи глобалізації у просторі, де функціонують політичні партії, проявляються у “запозиченні” політичних технологій, які перш за все мають забезпечувати інтереси “політичних інвесторів”.

Експортування політичних ідей та механізмів їх реалізації на теренах українського електорального простору найчастіше виливається у “зомбування” певної частки населення, перетворюючи його на “технологічний” (керований) електорат. З другого боку, цей процес опосередковує появу нових лідерів регіонального та всеукраїнського масштабу, які прагнуть до збереження традиційних, національно-культурних основ суспільного життя.

Самі партійно—політичні структури не стають осередками громадської активності, а перетворюються або на “закриті підприємства”, або на “клуби за інтересами”. І в тому, і в іншому випадку зв'язок між політичним керівництвом партій, функціональною її частиною (функціонерами) та членами організації формалізований до декількох спільних акцій: звітно—виборчі з’їзди (конференції) та виборчі перегони. Статистика свідчить, що серед понад 140 українських політичних партій діючих потужних організаційних структур, які б мали здійснювати громадсько-політичну діяльність на місцевому та регіональному рівні майже не має.

У цьому сенсі діяльність політичних партій подібна до сучасної діяльності професійних спілок. Звичайно, порівняно із періодом “радянської доби” профспілки зробили великий крок назустріч інтересам своїх членів. Проте, традиційно формальне ставлення до них як складової єдиного механізму “держава - роботодавець - профспілки - працівник”, де головне місце посідає держава, продовжує гальмувати реалізацію основної функції професійних спілок. Безумовно, це не тільки і не стільки проблема організацій, скільки проблема загальної суспільної недовіри до цієї інституції, та її представників. Навіть поява доволі великої кількості організацій “незалежних” профспілок не покращила загальну ситуацію щодо довіри. В суспільстві панує думка, що поява нових профспілок зумовлена “щедрою спадщиною” у вигляді рухомого та нерухомого майна та інших активів, яка приваблює нових профспілкових діячів. Іншою проблемою, яка на наш погляд, є безпосереднім проявом глобалізаційних впливів, є надмірна політизація профспілкового руху. Світова практика має достатньо прикладів “політичних змов” профспілкових лідерів та організацій. Не оминула ця практика й українське суспільство.

Діяльність органів самоорганізації населення як громадських об’єднань у правовому полі відрегульована не так давно, проте практика самоорганізації у вигляді домових, квартальних, вуличних комітетів існує вже досить тривалий час. Досвід недалекого минулого свідчить, що такі форми самоорганізації громади є впливовими та ефективними для

вирішення локальних проблем населення. Сучасне правове оформлення цих громадських утворень спричинило певну плутанину, оскільки Закон “Про органи самоорганізації населення” робить їх громадською частиною місцевого самоврядування, надаючи певних повноважень та матеріально—фінансових можливостей. Проте, ці

повноваження залишаються на папері, з огляду на неспроможність місцевої влади належним чином організувати процес та відповідно його забезпечити. Законодавче врегулювання діяльності органів самоорганізації населення фактично є спробою перенести європейський досвід місцевого самоврядування, але механічно, без врахування українського історичного досвіду та сучасних реалій.

Подібним прагненням застосувати світовий досвід в управлінні житлово-комунальним господарством є поширення практики створення ОСББ (організацій співвласників багатоповерхових будинків). Як громадські об’єднання, ці організації мають на меті представлення та захист інтересів локальної групи (власників квартир). За оцінками експертів, процес поки що гальмується неготовністю більшості українців відчувати себе власниками. З другого боку, така “ззовні ініційована громадська активність” не є природною для українського суспільства. Хоча європейський та світовий досвід засвідчує не тільки високу економічну ефективність таких громадських формувань, а й надзвичайну соціальну ефективність пов’язану з утворенням нових соціальних структур.

Підводячи підсумки, необхідно підкреслити, що процеси глобалізації та інформатизації світової спільноти безумовно чинять вплив на громадські організації. Цей вплив проявляється в тенденціях інтеграції, детериторизації, посиленні потоку інвестицій-індустрії-інформації-індивідів. На сучасні громадські організації впливають нові культурно— політичні особливості, що актуалізуються в глобальних умовах. За рахунок усього цього триває процес поступового формування глобального громадянського суспільства.

Більше того: і особистість, яка перебуває в полі глобалізаційних процесів, поступово змінює свої значущі риси, якості, стає більш мобільною, інтегрованою у мультикультурний світовий, зокрема інформаційний простір, релігійно, культурно, політично більш толерантною. Толерантність повинна посісти першочергове місце і в комунікаціях громадських організацій — без неї ефективне функціонування жодного соціального суб’єкта сьогодні не уявляється можливим.