Роль громадянської освіти і виховання в розбудові механізму реалізації влади громадських організацій

(М. В. Михайліченко)

Розбудова в Україні правової, демократичної, соціально- орієнтованої держави органічно пов’язана з удосконаленням системи громадянської освіти, формуванням у молоді високих громадянських якостей і демократичної культури [12].

Виходячи з перспектив розбудови мабутнього нації і виховання наступного покоління, а також із більшої сприйнятливості молодих людей до нової актуальної інформації, громадянська освіта насамперед стосується саме молоді. Але певним чином має охоплювати представників усіх соціальних і вікових груп населення.

Розвиток громадянської освіти є важливим завданням, що постає перед сучасними країнами цілого світу. Свідченням зростання інтересу до проблем громадянської освіти є значна кількість різноманітних програм і проектів, наукових конференцій та публікацій. Зокрема, “Концепція громадянського виховання”, розглянута та схвалена Президією Академії педагогічних наук 19 квітня 2000 року, “Концепцію громадянської освіти в Україні” розроблено в рамках Проекту” Освіта для демократії в Україні”.

Основна мета такої співпраці — формування нової генерації молоді, яка, поділяючи цінності громадянського демократичного суспільства, поважає культуру, релігію та світосприйняття інших народів, вільно володіє кількома європейськими мовами, що забезпечує основу для динамічного розвитку і самореалізації в освітньому та професійному спрямуванні на території об’єднаної Європи.

У межах реалізації Програми в галузі освіти для демократичного громадянства й освіти в галузі прав людини проводиться така робота:

— розвиток та впровадження освітньої політики щодо демократичного громадянства і соціального залучення;

— нові ролі та компетенції вчителів;

— демократичне управління освітніми закладами.

Так, зокрема, свідченням реалізації названих завдань є проведений на основі Плану дій Україна—Рада Європи спільно із Всеукраїнською асоціацією викладачів історії та суспільних дисциплін “Нова Доба” міжнародний семінар “Нові методи викладання історії у багатокультурному суспільстві”; у 2008 році на базі Академії педагогічних наук України відбулась Міжнародна наукова конференція “Міжкультурний діалог у сучасній освіті”; у травні 2009 року Департаментом освіти Ради Європи спільно з Національним педагогічним університетом імені М. П. Драгоманова та Всеукраїнською спілкою викладачів суспільних дисциплін і громадянської освіти проведено Міжнародний науково—методичний семінар “Базова підготовка вчителів історії до роботи в полікультурному середовищі”; у липні 2009 р. на базі Київського університету імені Бориса Грінченка відбувся регіональний науково—практичний семінар “Використання мультиперспективності у викладанні історії з позицій примирення та толерантності”; у грудні цього ж року Українсько-Канадський проект “Розбудова демократії” спільно з Національним педагогічним університетом імені М.

На думку науковців, громадянська освіта — це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства [129]. Громадянська освіта — це вимога часу, тому розвиток і вдосконалення її системи є актуальним завданням для всіх демократичних країн. Багатий досвід громадянської освіти накопичено в умовах зрілих демократій Великої Британії, США, Канади, Франції, Італії, Нідерландів та інших країн, де створено різноманітні підручники, розроблено навчальні курси, діють науково—методичні центри. Значних зусиль щодо розвитку освіти для демократії докладають і посткомуністичні країни, зокрема, Польща, Румунія, Латвія, Росія. Значний позитивний досвід у цій галузі накопичено в Україні. Сучасна українська педагогіка спирається на багату історичну спадщину, на кращі традиції у вихованні громадян. Протягом останніх років у нашій країні вжито чимало заходів із впровадження системи громадянської освіти: випущено підручники “Ми — громадяни України”, “Мистецтво жити в громаді”, “Вчимося бути громадянами”, “Вчимося обирати”, “Живемо за правилами”, проведені міжнародні проекти “Розбудова демократії”, “Громадянська освіта — Україна” тощо [18].

З погляду реалізації завдань — громадянська освіта є цілісним, безперервним процесом, спрямованим на формування свідомого громадянина, його навичок громадянського співжиття, розуміння і застосування своїх прав і обов’язків, усвідомленої підтримки тих, хто реально може забезпечити його інтереси.

Громадянська освіта є важливим компонентом демократичних перетворень ще й тому, що звертається до проблем побудови системи, яка визначає і встановлює єдині правила гри для організацій та індивідів. Громадяни перехідних суспільств потребують уміння оцінювати конкуруючі пропозиції політики та ідеї.

Мета і сутність громадянської освіти полягають у наданні кожній особистості знань, що є необхідними для існування й ефективного функціонування в сучасному суспільстві, визначають його громадянську компетентність, політико— правову й соціально—економічну освіченість — те, що називають культурою соціальності [129].

Громадянська освіта передбачає формування громадянськості як інтегрованої і фундаментальної духовно— моральної якості особистості, яка є світоглядною й психологічною характеристикою молодої людини, яку характеризує відповідний рівень громадянської компетентності, що визначає особисту громадянську зрілість і професійну готовність [18].

Очевидно, щоб забезпечити мету громадянського виховання, школа як один з інститутів соціалізації повинна підготувати підростаюче покоління до життя в громадянському суспільстві. Однак шкільні предмети гуманітарного циклу, такі як українська мова, українська література, історія, географія України, музика, образотворче мистецтво, своїм змістом ще недостатньо відображають проблеми громадянського навчання і виховання, сучасний рівень громадянської освіти, новий її зміст з пріоритетом загальнолюдських цінностей, що ґрунтується на національній основі. І тому реалізація завдань громадянської освіти вимагає

введення нових предметів, створення нового покоління підручників, відповідних навчально—методичних посібників. Забезпечити цілісний зміст громадянської освіти можуть такі предмети середньої школи: “Права людини”, “Основи

правознавства”, “Основи політології”, “Основи економічних знань” та “Соціологія” як завершальний предмет цього суспільствознавчого циклу. Вивчення їх повинно базуватись на певних принципах формування громадянина, серед яких принцип безперервності, принцип міждисциплінарності, зв’язку з практичною діяльністю, принцип інтеркультурності суспільства.

З досвіду проведених досліджень результативними є, зокрема, введення завдяки варіативній складовій навчального плану середньої школи низки правознавчих курсів “Права дитини”, “Права людини”, “Практичне право”, “Громадянська освіта” та ін.; проведення Всеукраїнської олімпіади з основ правознавства; запровадження Всеукраїнського турніру юних правознавців; Дитячого форуму “Держава, яка чує дітей”; тематичних конкурсів знавців права; організації клубів “Юний правознавець”. Це сприяло б розв’язанню проблеми оптимізації безперервної правової освіти і виховання учнівської молоді в підсистемі “школа І—ІІІ ступенів” — “вища школа” — “післядипломна освіта”. Зокрема, на основному етапі професійного становлення майбутнього фахівця (його навчанні у вищому закладі) громадянознавчу складову інтегровано до змісту навчальних дисциплін гуманітарного та соціально—економічного циклу. Очевидно, що це дає змогу не лише втілити, а й збагатити провідну ідею навчальних курсів, які викладають за вибором у старшій школі, а саме “Досліджуючи гуманітарне право”, “Ми громадяни України”, “Кроки до демократії”, “Історія для громадянина”, “Виховуємо людину і громадянина”, “Основи правових знань” тощо [179, с. 141-147].

Аналіз досвіду громадянської освіти учнівської молоді в умовах вищої школи дає підстави стверджувати, що він особливий. У зарубіжній вищій школі сформувалася система громадянської освіти студентства, системостворювальним компонентом якої є такі нормативні навчальні курси, як “Навколишнє середовище”, “Людина і суспільство”, “Демократія”, “Громадянознавство” тощо. Окремі науковці звертають увагу ще й на той факт, що європейські заклади освіти, на відміну від американських, надають проблемі чітких ідеологічних орієнтирів. Зокрема, вважають плідними ідеї спільного європейського громадянства, практичної підготовки майбутньої інтелектуальної еліти до успішного виконання у майбутньому всієї сукупності громадянських ролей.

Загалом спрямованість професійної освіти на засвоєння тієї системи знань і цінностей, які були традиційними й сталими впродовж минулих десятиліть, вже не відповідає сучасному соціальному замовленню й глобальним перетворенням у державі і світі.

Аналіз досвіду освітніх систем багатьох розвинених країн світу показує, що одним із шляхів оновлення змісту освіти й навчальних технологій, узгодження їх із сучасними потребами, інтеграції до європейського та світового освітнього простору є запровадження компетентнісного підходу.

Слід враховувати, що метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, світогляд і спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Ці громадянські чесноти мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.

Якими ж якостями і характеристиками необхідно володіти сучасному громадянину?

Такі особистісні якості й здібності називають громадянською компетентністю, яка сприяє інтелектуальному й культурному розвиткові особистості, формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу [260].

Враховуючи зазначене, вважаємо можливим розглядати процес формування громадянської компетентності як складову професійного становлення, а положення компетентнісного підходу — як теоретичну й технологічну основу їх громадянської освіти [189]. Компетентнісний підхід щодо громадянської освіти виражається у формуванні громадянської компетентності. Разом з тим, громадянську компетентність, зазвичай, розглядають як сукупність освітніх елементів, що складається з системи знань, умінь, навичок, переживань, емоційно—ціннісних орієнтацій, переконань особистості, які допомагають людині усвідомити своє місце в суспільстві, обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною і державою. Це дозволяє інтерпретувати громадянську компетентність як певне особистісне новоутворення, формування якого відбувається шляхом реалізації сукупності навчальних і виховних систем у процесі професійної підготовки, а також як складову його професіоналізму.

Громадянську компетентність розглядають як складову професійної компетентності [179, с. 141-147]. Оскільки змістовна характеристика цього поняття визначається також терміном “громадянськість”, під яким розуміють духовно— моральну якість, що характеризує людину як особистість, визначає її моральну й духовну сутність, слід визнати, що громадянська компетентність є інтегративною характеристикою особистості, яка включає й певний рівень психологічної готовності до активного здійснення суспільного життя — громадянськості [55]. Відповідно громадянськість як психологічне утворення є лише частиною громадянської компетентності, під якою в більш широкому значенні слід розуміти здатність, спроможність людини активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права й обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства [407, с. 20—25].

Громадянська компетентність є невід’ємною частиною загальної культури особистості, зокрема громадянської культури. Оскільки компетентнісний підхід на сьогодні є одним з основних у громадянській освіті, необхідно відзначити два важливих моменти.

По-перше, реалізація компетентнісного підходу не може здійснюватися відокремлено від засвоєння громадянських цінностей. Такі цінності включають певні ідеали, переконання й відповідну етичну позицію, без яких неможливе становлення громадянської компетентності. Громадянська компетентність, на відміну від інших компетентностей, не може формуватися без опори на громадянські цінності й не може реалізовуватися поза системою ціннісних орієнтацій. По-друге, процес становлення компетентності здійснюється тільки в спільній діяльності, у взаємодії. Компетентність може реалізовуватися тільки в діяльності. Тому громадянська компетентність припускає як наявність певної життєвої позиції, так і внутрішньої готовності до її реалізації, і може повністю виявитися тільки в реальній життєвій або професійній ситуації.

Узагальнення зазначених положень дозволяє стверджувати, що громадянська компетентність є складним інтегрованим утворенням у структурі особистості, може розглядатися як складова його професійної культури й професійної компетентності, є виявом його громадянської культури, основою громадянської зрілості.

Реалізація компетентнісного підходу в системі з іншими підходами у професійній освіті сприятиме досягненню основної мети - підготовки кваліфікованого фахівця відповідного рівня з високим рівнем громадянської культури й готовності здійснювати громадянське виховання і громадянську освіту, який вільно орієнтується в професійній і соціальній галузях діяльності, здатний до ефективної роботи на рівні світових стандартів, актуалізований до постійного професійного росту, соціальної і професійної мобільності. Громадянська компетентність є важливим чинником професійної компетентності і пов’язана з усіма її структурними компонентами і змістовими характеристиками.

Характерно, що у формуванні особистості громадянина саме громадянські цінності є важливою складовою його громадянської позиції. Серед них можна виділити почуття відповідальності за сучасне і майбутнє держави й нації, патріотизм, розвинену національну свідомість і самосвідомість, національну гідність, правову вихованість та глибоке розуміння ролі рідної мови.

Отже, громадянська компетентність є складним інтегрованим утворенням у цілісній структурі особистості фахівця, яка визначає його громадянську й життєву позицію, соціальну зрілість і водночас є компонентом його професійної культури та професійної компетентності, результатом оволодіння педагогічною професією, що проявляється у готовності до ефективного розв’язання завдань громадянської освіти у процесі професійної діяльності на основі сформованих знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій, професійно важливих якостей і здібностей.

Компетентнісний підхід передбачає, що громадянська компетентність має бути одним з найважливіших навчальних результатів громадянської освіти (разом з громадянськими цінностями й досвідом громадянської діяльності). Громадянська компетентність у контексті професійної підготовки має розглядатися як певний проміжний результат. Він має характеризуватися сукупністю об’єктивних і суб’єктивних передумов для виконання соціальної і професійної діяльності, результатом особистісно—професійного розвитку, який є відображенням відповідності громадянської компетентності суспільним вимогам та фаховим стандартам.

Основними способами формування громадянської компетентності є громадянська освіта й виховання та спрямована соціалізація у соціокультурному середовищі навчального закладу. Проведені наукові розвідки [18; 258; 315, с. 20—25] дозволяють виокремити певні закономірності формування громадянської компетентності у процесі професійної підготовки:

1. Мета громадянського виховання та освіти студентів залежить від громадянського досвіду. Громадянський досвід - це досвід, що включає знання про громадянські цінності, уміння жити в умовах громадянського суспільства, навички громадянської поведінки. Зі зміною культурно—історичних умов потреби суспільства змінюються, об’єктивно оновлюється процес і зміст громадянського виховання. Морально-етичні вимоги суспільства до громадян знаходять віддзеркалення в законодавчих актах, нормах, традиціях. Тому громадянське виховання зі всіма елементами, що входять до нього, залежить від можливостей громадянського суспільства і від умов, в яких таке виховання здійснюється.

2. Ефективність громадянського виховання залежить від поєднання об’єктивних і суб’єктивних потреб студентів у виборі різноманітних форм і методів громадянської діяльності. Закономірний зв’язок між виховною дією і активною громадянською діяльністю, власною громадянською позицією, системою відносин з реальною дійсністю зумовлюється тим, що особистісний розвиток людини відбувається тільки завдяки “привласненню” нею громадянського досвіду в різних проявах.

3. Ступінь громадянської активності залежить від застосованої системи стимулювання і мотивації діяльності. Мотиви діяльності, потреби в громадянсько—цінних вчинках і поведінці становлять внутрішню структуру процесу формування громадянської компетентності. Задоволення потреб здійснюється на основі установок, мотивів і ціннісних орієнтацій. У навчально—виховній та громадянській діяльності майбутній фахівець має навчатися орієнтуватися в перевагах професії, загальнолюдських та громадянських цінностях. Крім того, готуючись до професійної діяльності, майбутній педагог має оволодіти принципами і методичними правилами поведінки в суспільстві, яких дотримується сам і до яких буде залучати своїх вихованців.

Оскільки громадянська компетентність виступає своєрідною синтезувальною ключовою компетентністю, що базується на цілій низці предметних і галузевих компетентностей, то завдання створення умов для її становлення не може бути вирішене засобами тільки традиційної громадянської освіти в межах дисциплін і курсів суспільно-політичного циклу. Величезна роль у цьому процесі належить іншим освітнім компонентам, зокрема, фаховим та психолого-педагогічним дисциплінам.

Вважаємо, що у вищому навчальному закладі функції узгодження дидактичних, змістовних та методичних впливів різних навчальних дисциплін на професійне і громадянське становлення особистості може виконувати навчальний курс “Громадянська освіта”, запровадження якого в практику підготовки бакалаврів є необхідною умовою формування громадянської компетентності [18]. Його головною характеристикою є інтегративність — поєднання різних гуманітарних дисциплін: соціології, історії, соціальної педагогіки, психології, політології, історії політичних і правових учень, політичної антропології та ін. в органічну єдність, з метою використання їх гуманітарного потенціалу і формування у студентів відповідних знань, якостей і компетенцій. Інтеграційний підхід передбачає системне вирішення проблемних питань економічного, соціально- психологічного, політичного, правового й іншого змісту навчальних дисциплін соціально—гуманітарної підготовки.

Отже громадянська освіта — це освіта, яка спрямована на формування знань, умінь, навичок і громадянських компетенцій, необхідних громадянину для життя в демократичній державі. Громадянин має права, може захистити їх, знає, як працюють соціальні інститути держави. Громадянська освіта — це також соціалізація індивідів та політична соціалізація, це сукупність процесів становлення політичної та громадянської свідомості та поведінки особистості, прийняття й виконання політичних ролей, вияви активності в них, формування громадянської культури. Освічене громадянство, якому властиве розвинене почуття власної гідності, знання своїх прав та обов’язків, згода і вміння їх дотримуватися, є засадою становлення демократичного й заможного суспільства. Високий рівень громадянської соціалізації індивідів є передумовою поступу в розвитку суспільних відносин та запорукою їхньої стабільності.

Громадянська освіта може бути ефективною лише за умов створення широкого культурного контексту, причетності всього суспільства до справи утвердження демократії, надання вихованцям прикладів ефективної громадянської дії, тому до справи громадянської освіти доцільно залучати широкі кола громадськості, громадські організації, родини, засоби масової інформації, громади за місцем розташування навчального закладу [129].

Загальними напрямками реалізації таких завдань є:

— проведення широкого обговорення щодо важливості громадянської освіти (або освіти для демократії) у суспільстві, використовуючи ЗМІ, круглі столи, конференції педагогічної громадськості за участі науковців; запровадження постійно діючих семінарів з проблем громадянської освіти; залучення до обговорення та співробітництва громадських організацій, асоціацій, батьків;

— включення проблематики громадянського суспільства та формування громадянськості, політичної культури до дослідницьких програм і планів навчальних та наукових закладів;

— узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм уже існуючих дисциплін гуманітарного циклу, орієнтуючись на пріоритетність формування культури громадянськості;

— вивчення та узагальнення міжнародного досвіду освіти для демократії, висвітлення його у фахових журналах, на науково—теоретичних і практичних конференціях та семінарах;

— забезпечення підготовки спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів і викладачів;

- розробка курсів, окремих модулів, навчально- методичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів;

- запровадження спеціалізації “громадянська освіта” на курсах перепідготовки вчителів у інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; включення до програм підвищення кваліфікації керівників навчально-виховних закладів тематики громадянської освіти;

- створення на базі інститутів післядипломної освіти, громадських організацій центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичних методів взаємодії з вихованцями;

- залучення громадських організацій до співробітництва із закладами освіти в напрямку розробки науково-методичного забезпечення громадянської освіти, залучення школярів та вчителів до участі у суспільному житті.

Якими є сучасні тенденції реалізації концепції громадянської освіти і виховання?

На сьогодні очевидно, що сучасне суспільство ще не звільнилося від авторитарних методів навчання та виховання, і враховуючи, що демократії не можна навчити недемократичними методами, пріоритетним напрямком громадянської освіти є реальна демократизація суспільного життя, створення демократичного клімату в освітньому середовищі. Для реалізації цього завдання визначено такі шляхи реалізації концепції громадянської освіти:

- навчати вчителів демократичних методів взаємодії з вихованцями, орієнтації на суб’єктний підхід, уміння створити демократичний клімат на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності; створити умови для розвитку почуття власної гідності, відповідальності, здатності до самовизначення;

- широко впроваджувати проблемно—діалогічні підходи, активні методи навчання і виховання;

- використовувати інтелектуальний потенціал громадських організацій;

- упровадження окремого курсу “Громадянська освіта”, зокрема у вищій школі, варіативних модулів, які можна включати у шкільні навчальні предмети. Так, зокрема, самодостатнім є навчальний курс “Громадянська освіта”, створений за участю науковців класичних і педагогічних університетів України під керівництвом Т. В. Ладиченко, професора Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова [18].

Отже, зміст громадянської освіти охоплює:

- культурологічні знання, ядром яких у системі освіти для демократії є культура міжгрупових і міжособистісних відносин. Оволодіння культурними багатствами своєї нації відбувається водночас із вихованням доброзичливого і зацікавленого ставлення до культур інших народів, етнічних спільнот, які складають культурне багатоманіття регіону, України, Європи, міжнародного географічного регіону, світу. Одним із важливих чинників політичної і духовної консолідації українського полікультурного суспільства, формування української політичної нації є відродження української мови, вільне володіння нею як державною всіма громадянами України, функціональна двомовність і багатомовність її громадян;

- філософські та аксіологічні знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності;

- політичні знання про демократичні принципи функціонування політичної системи і влади та їхні особливості в Україні; процедури та механізми формування і функціонування державних структур, порядок реалізації їхніх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою України, особливості взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їхня відповідальність перед громадянами;

— правові знання про право та його роль в суспільстві; Конституцію як основний закон; основи конституційного ладу країни; порядок формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування; права людини, механізми їх захисту, обов’язки і відповідальність; національні та міжнародні нормативні акти, присвячені цій проблемі;

— економічні знання про сутність ринкових відносин як елемента демократії; основні економічні принципи; фінансові системи, систему соціального забезпечення та соціального захисту; соціально—економічні аспекти екологічної проблеми, проблеми розвитку та екологічної безпеки;

— соціально—психологічні знання про психологічну природу та сутність владно—підвладних відносин; мотивацію соціальної поведінки особистості; психологічні особливості інформаційного впливу на свідомість виборців; способи розв’язання конфліктних ситуацій; ефективні форми комунікативної взаємодії.

Одним із основних завдань, що має бути розв’язане системою громадянської освіти, є забезпечення мінімальної функціональної громадянської освіченості особи. Тому зміст освіти повинен спрямовуватися на здобуття досвіду громадянських дій і переживань, основних громадянських умінь, а саме:

— реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах прямої демократії;

— відстоювати свої права шляхом участі в діяльності об’єднань громадян та громадянських акціях;

— захищати свої права у взаємодії з державними органами та органами місцевого самоврядування;

— відстоювати свої права шляхом апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій;

— орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків;

— використовувати типові прийоми та методи розв’язання проблемних ситуацій;

— диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору;

— критично сприймати інформацію, самостійно її

аналізувати;

— комунікативні уміння.

Зміст громадянської освіти має бути зорієнтованим не лише на розвиток понять із різних галузей наукового знання, а й на формування емоційно—ціннісного компонента громадянської культури особистості, що насамперед включає: усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості; усвідомлення себе громадянином і патріотом України; почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу; лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність; активна позиція щодо необхідності участі в демократичних перетвореннях; усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі; критичне сприйняття соціально—політичної інформації; усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору; готовність відповідати за власні рішення та їхні наслідки; усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві [12, с. 391-476; 18; 128; 466, с. 6-7;258; 315].

Оволодіння системою знань сприяє формуванню світоглядних орієнтацій особистості, виробленню власної філософії життєдіяльності, її самоідентифікації та самореалізації в кожній із сфер суспільного життя. Особистісне зростання як результат громадянської освіти виявляється у громадянській компетентності, яку характеризують культура громадянськості, відчуття власної гідності, шанування прав людини і вміння їх захищати, відданість демократичним цінностям, віра в них, прихильність до таких цінностей суспільного життя, як права людини, верховенство права, правління закону, справедливість, політична освіченість, знання, визнання і дотримання законів, толерантність і готовність до компромісу, до розв’язання конфліктів шляхом переговорів, участь громадян у суспільних справах, зокрема, громадських організаціях [12, c. 391-476; 407, c. 20-25].

Сьогодні серед основних сфер, в яких ймовірне посилення соціальної активності громадських організацій, такі:

— протидія поширенню соціальних хвороб (алкоголізм, наркоманія, захворювання на ВІЛ/СНІД): світова практика доводить, що неурядові організації якнайкраще здатні впоратися із поширеними проблемами у цій сфері — як шляхом безпосередньої участі, так і за допомогою залучення представників бізнесу;

— створення програм додаткової освіти, професійної перепідготовки та соціальної підтримки, спрямованої на покращення підготовки робочої сили (останнє є надзвичайно актуальним відносно тих соціальних верств, які виявилися найбільш вразливими під час кризи — безробітна молодь, інваліди, некваліфіковані працівники, особи, що страждають на наркозалежність);

— благодійна діяльність: реєстрація значної кількості благодійних організацій і фондів та удосконалення відповідної законодавчої бази стимулюватимуть зростання активності вітчизняних неурядових організацій у сфері благодійництва.

На користь посилення соціальної складової у діяльності представників громадянського суспільства свідчать такі дані: наразі найбільш пріоритетними сферами діяльності громадських організацій є соціальний захист населення (69 %), охорона здоров’я (49 %), освіта і права людини (відповідно по 48 %), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив (47 % та 46 % відповідно) [407, c. 20—25].

Важливу роль у реалізації громадянської освіти виконують недержавні аналітичні центри, які виступають

“інтелектуальним ядром” широкого кола громадських організацій в Україні. Адже, як було зазначено в підрозділі

7.1, серед їх функцій — підвищення рівня поінформованості населення щодо власних прав і свобод, актуальних проблем соціально—політичного розвитку, а також сприяння реалізації механізмів громадської участі. За даними Інтернет—проекту “Мережа аналітичних центрів України” [254], станом на 1 лютого 2005 р., в Україні діяло близько 115 цих так званих “мозкових центри”. Ядром українських Think Tanks виступає Київ — 67 центрів, Львів — 32, Донецьк — 28, Харків — 23 Закарпаття — 15, Волинь, Дніпропетровськ, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці — по 14, Луганськ, Полтава, Івано- Франківськ, Крим, Вінниця, Херсон, Запоріжжя, Чернігів — 10—13 центрів. Понад два десятки Think Tanks утворено при вищих навчальних закладах України, зокрема, Дніпро­петровському, Київському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому національних університетах, НАДУ при Президентові України, Харківській національній юридичній академії та ін. Фінансування просунутих українських think tanks, як і в Польщі та Чехії здебільшого зовнішнє.

Наведемо деякі приклади окремих українських “мозкових центрів”, які зараз успішно працюють і виконують функцію сприяння громадянській освіті населення.

Міжнародний центр перспективних досліджень засновано в 1993 р. Мета діяльності центру — сприяння розвитку демократичного суспільства та ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграції України. Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвитку та оцінку можливих ризиків. На основі опитування 300 промислових підприємств України проводить щоквартальний моніторинг української економіки на мікрорівні. Фінансування здебільшого міжнародне. Річний бюджет — 1,2 млн. дол. У центрі на постійній основі працює 45 професійних працівників.

Український центр економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова — неприбуткова громадська організація. Здійснює дослідження в таких сферах: внутрішня політика; соціально—економічний розвиток України; енергетика; державне управління; міжнародна економіка; зовнішня політика; національна безпека і оборона; військове будівництво; міжнародна і регіональна безпека; миротворча діяльність. УЦЕПД об’єднав експертів у галузях історії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин, економіки, енергетики та воєнної безпеки. В Центрі на постійній основі працюють 24 чол. Експерти УЦЕПД отримали фахову підготовку у вітчизняних та іноземних університетах, мають вчені ступені і звання, досвід роботи в органах державної влади. Для проведення досліджень Центр залучає широке коло висококваліфікованих експертів на контрактній основі. Цілі УЦЕПД: розробка моделей соціально—економічного розвитку України та механізмів їх реалізації; сприяння конструктивній взаємодії гілок влади; розбудова ефективної, економічно необтяжливої Воєнної організації держави; підвищення ефективності взаємодії держави і суспільства, обґрунтованості державних рішень, результативності власної участі в процесі їх прийняття; налагодження плідної співпраці з міжнародними аналітичними центрами, проведення спільних досліджень з актуальних проблем. УЦЕПД забезпечує високу якість аналітичної продукції. Це одна з найдосвідченіших NGO в Україні, яка виконує дослідницькі роботи в провідних наукових установах держави; практичні роботи в органах державної влади: Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, Апараті Ради національної безпеки і оборони, Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України; бере участь у підготовці та проведенні виборчих кампаній; участь у розробці законодавчих і нормативних документів: Конституційного договору, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Стратегії забезпечення економічної безпеки України, Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”, нормативних актів, державних і галузевих програм; розробці аналітичних матеріалів з актуальних проблем національної безпеки; здійснює підготовку аналітичних доповідей Президентові України, Прем'єр-міністрові; України, Секретареві Ради національної безпеки і оборони України; надає консультації парламентським комітетам, Уряду України.

Інститут демократії імені Пилипа Орлика створено в 1993 р. Основні напрямки діяльності охоплюють широкий спектр проблем: дослідження державного самоуправління та місцевого самоврядування, громадянського суспільства, національної безпеки, прав людини та національних меншин, охорони довкілля. Джерела фінансування - здебільшого міжнародне. Має близько 20 постійних професійних працівників та 30 асоційованих.

Інститут трансформації суспільства (інститут О. Соскіна) засновано в 1994 р. Проводить дослідження в галузі економічних реформ, політичної трансформації суспільства, соціології, державного управління і національної безпеки, геополітики. Видає журнал “Економічний часопис”. Джерела фінансування внутрішньоукраїнські та міжнародні. Має 10 професійних працівників та 50 сумісників.

Центр інновацій та розвитку засновано у 1996 р. Напрямки діяльності — розвиток “третього сектору” в Україні. Видає свій журнал. Річний бюджет — 25 тис. дол. Має 6 постійних працівників та 20 інших.

Серед регіональних можна виділити зокрема Політологічний центр “Генеза” у Львові, Український культурологічний центр у Донецьку, Кримський центр незалежних політичних дослідників та журналістів.

У цілому, проведений аналіз громадянської освіти та суб’єктів її забезпечення дає підставу для такого висновку. Щодо механізму реалізації влади громадських організацій громадянська освіта і виховання виконують підготовчу роль — вони каталізують утворення фундаменту, на якому визріває громадянська компетентність і громадянська культура. Останні, у свою чергу, стають посередниками у справі реалізації влади громадських організацій. Зовнішній вимір розгортання цього механізму, на який теж впливають громадянська освіта і виховання, - це, фактично, розбудова громадянського суспільства. Завдяки фаховій цілеспрямованій громадянській освіті громадянське суспільство функціонує не хаотично, а в режимі активної узгодженої самоорганізації, забезпечуючи достатні темпи демократизації соціуму.